Кривцов і його вірші

Світлої пам´яті Максима Кривцова💔

Моя голова котиться від посадки до посадки
як перекотиполе
чи мʼяч
мої руки відірвані
проростуть фіалками навесні
мої ноги
розтягнуть собаки та коти
моя кров
вифарбує світ у новий червоний
Pantone людська кров
мої кістки
втягнуться в землю
утворять каркас
мій прострелений автомат
заржавіє
бідненький
мої змінні речі та екіпу
передадуть новобранцям
та скоріше б уже весна
щоб нарешті
розквітнути
фіалкою.

Вірші Максима переклали і видали таку чудову книжку.
Максим так хотів що би його вірші були прочитані.

Тіло «В.»
перемотане жорсткими ношами
я можу його взяти самотужки
жоб закинути у «броню»
десь 50 на 50 см
наче наплічник
«Д.В.»
найбільший з нас
123 кг свої ваги
як то кажуть
про таких завжди жартують:
та ну тебе брати на завдання
потім не витягнеш
тепер його роздуте тіло
намагаємось перекинути в чорний цупкий пакет
з під кителя вивалюється декілька відер черв’яків
тіло «П.» без лівої ноги
найлегший зі всіх
піхотинець «А.»
навіть цілий на вигляд.
До місця висадки
15 хв поміж пошматованих полотен посадок
всіяних тілами та зброєю
ми їдемо
мішок з «Д.В.»
б’єтья об мою ногу
його тіло м’яке та тепле
наче одяг
я натягую распіратор
але треба дихати
боже дайте мені подихати!
просто
повітря
треба відихатись
коли мене запитають
чим пахне війна:
відповім:
смердить
я ще довго змиватиму з себе ці солодко-терпкі залишки трупного смороду.
Я дивлюсь на себе в дзеркало
моє обличчя розірване навпіл
немає лівої руки
зникла нога
людина зникає
розвіюється
як квітка
стирається
як малюнки крейдою на асфальті після дощу.
Я хочу кричати
та кричить все навколо
кричить моя тиша
кричить сонце
кричать птахи і ліси
люди і комахи
ааааа!
годі!
зупиніться!
та це так не працює.
Хотілось
забирати дитину з школи
забирати дівчину після роботи
забирати піджак із хімчистки
та хтось шепоче:
ні ні ні
це так не працює
хлопчику
ти маєш забирати хороших хлопців
розміром 50 см на 50 см
маєш торкатись теплого мертвого тіла «Д.В.»
ти ж всього навсього
лю
ди
на.
Можливо
я написав найжахливіший вірш
руки досі смердять
обтираю їх м’ятою
можливо
переб’ю.
Хлопці поїдуть додому
до світла й до пам’яті
до сонця і води
до листя та трави
до вітру
до тиші
до початку і кінця
до всього .
Я вкотре дивлюсь в дзеркало
ретельно і довго
там:
нічого.

Військовий, поет та фотограф Максим Кривцов позивний ’Далі’ загинув 7 січня 2024 року під час артилерійського обстрілу на Харківщині. Він загинув у бою, захищаючи Україну, у віці 33 років. Разом із ним загинув і його рудий кіт, а також згоріли невидані вірші.

Пам´яті поета Максима Кривцова

Вони весною зацвітуть фіалками,
Воїн-Поет та його кіт рудий,
Вони стояли там в бою грудьми,
Хоча казав Господь всім: ’Не убий’.
Так, ’не убий’ ні ворога, ні брата,
Любов щоб панувала на землі,
А як же ті, що йдуть нас убивати?
Не вороги, не браття, - м@zкалі?
А як вони ножами б´ють у спину,
Що кров´ю захлинається земля,
Щоб захистити рідну Україну,
Я знищив перше в собі м@zскаля.
Гріха не буде - зло має померти,
Тут зброя й Слово і ти, друже-кіт,
Фіалкою цвістиму й після смерті,
Коли піду від тебе в інший світ.
Пробач, мій друже, що пішли удвох,
Ти міг би довго ще мишей ловити,
Якби не йшли прокляті м@zсковити,
На нашу землю яку дав нам Бог.

Галина Грицина

Поля фіалок, море сліз...
Та кожен, хто з землі проріс - всім пам´ять, шана та любов...
Ти - справжня українська кров.

Побратими.
Жили разом.Воювали разом.Загинули теж разом.

Видавництво Les Éditions Bleu et Jaune випустило збірку поезій Максима Кривцова «Вірші з бійниці», що французькою мовою вийшла під назвою Poèmes de la brèche у перекладі Ніколь Дзюб.