У кого после родов был не прилив счастья, а желание, чтобы все отстали

у всех

«Прилив счастья» это преувеличение. Хотя бы облегчение, передых. Нет там по сути счастья.

у всех. у меня была жуткая депрессия -хотела выйти в окно но не сразу- месяца через три началось

Не расписывайтесь за всех. Не у всех психические отклонения

Прямо после родов нет,чуть позже.Я как-будто выпала из реальности,бесконечный ’день сурка’

Так, у більшості. Це виснажує дуже і хочеться тиші і спокою

У меня была сильная тревога за ребёнка. Боялась, что я не достаточно хороша для него. Не отходила ни на секунду. От переживаний пропало молоко.

Прилив щастя - якщо є допомога. А коли ти 24/7 сам з дитиною, ну таке, сумнівний прилив. Реально тільки бажання побути наодинці.
А допомога - це не прийти чаї поганяти, в щось дійсно допомогти молодій мамі - приготувати їсти, помити посуд, посидіти якусь годину з дитиною

У меня было состояние эйфории и желание что бы все отстали от меня оставив наедине со своим счастьем.
Я даже сказала мужу не брать отпуск и всем говорила, что мне не нужна помощь. Что бы никто не приезжал.
Утром с радостью выпроваживала мужа на работу и кайфовала от возможности быть с ребенком наедине.
Месяцев до трёх прям никого не хотела видеть рядом с нами.

Так, моя мама приїхала коли мене забирали з роддому, я так хотіла щоб вона поїхала додому, не передать словами. Сердилася і бурчала. Я хотіла бути сама з дітьми, (народила другу доньку тоді) і чоловіком До сьогодні відчуваю сильну вину за це, але такі були мої відчуття тоді, 21 рік пройшов.

Так було з першою дитиною та в першому шлюбі. Коли народжувала в держ перинатальному, з жахливими наслідками, потім приїхала з дитиною до батьків чоловіка, настрій був - реально вішатись, все боліло, хотілось плакати 24 на 7, але мене саму взагалі не лишали, вічно хтось ліз до дитини, я той період запамʼятала як щось катастрофічно страшне. Не хотіла ні-чо-го, дивилась на орущу малу й думала навіщо я її народила?
.......
З другою було вже навпаки та з іншим чоловіком через 12 років. Приватна клініка, кесарів, який відчувався як просто косметична процедура в порівнянні з першими родами, ми взяли няню з першого дня, я вночі спала, вдень - приходила моя золото-свекруха і забирала її гуляти на вулицю, я теж мала час на себе або поспати. В мене вже була машина, я спокійно могла поїхати десь на каву чи на спорт, погуляти зі старшою, була радісна, щаслива, кайфувала від дитини і приділяла час іншій.
Висновок, який я зробила - народжувати, коли немає можливості жити окремо від батьків та достатньо грошей - НЕ ТРЕБА. Це пекло та шалений стрес, ніякі гормони там вас не порадують, якщо ви з батьками на 50 квадратах і треба просити гроші в чоловіка на памперси,а він каже ну ти економніше їх використовуй.

Та аби ж ще була змога просто побути в тиші
Малий перші місяці просто плакав. А я з ним плакала..
В педіатр -ой, мамочка, ви чого?? Нормальна дитина, аналізи в нормі. Та переросте, перестаньте ото...

Уже 6 лет как не покидает желание всех погнать метлой вместе с мужем и малой и остаться одной. Я экзамен на мамку провалила. Нафига я в это вляпалась? Я люблю одиночество и никого не кружить .