Вообще не факт• вчера в 00:00
С Днём Великой Победы! Поздравления!
Дорогие мои, в этот светлый день поздравляю вас всех с Великим праздником - Днём Победы! Наши деды и прадеды совершили великий подвиг победив нацизм и тем самым подарив жизнь всем, своим потомкам! Желаю всем счастья, здоровья и всего самого, самого наилучшего! Пусть все наши родные и близкие люди будут здоровы, светлы и живут как можно дольше! Будут здоровье и долголетие и поверьте, всё остальное приложится! Нет ничего важнее нашей семьи! Эту истину понимаешь с возрастом! С Праздником девятого мая! С Днём Победы!
показать весь текст
80
58
48
2
2
2
1
231
0
Простить ..они же покаялись ...
Примирение означает мир в настоящем и будущем, даже учитывая прошлое.
Примирение означает мир в настоящем и будущем, даже учитывая прошлое.
5
2
Не волнуйтесь русские твари их многократно переплюнули в убийствах украинцев.
Вспомнить только как цивильных заставляли в бой идти без оружия.
Взятие столицы обошлось в более миллиона убитых украинцев.
Спасибо москве,которая сделала тогда Днепр красным от крови украинцев.
Вспомнить только как цивильных заставляли в бой идти без оружия.
Взятие столицы обошлось в более миллиона убитых украинцев.
Спасибо москве,которая сделала тогда Днепр красным от крови украинцев.
5
1
Вона ненавиділа російську мову до тремтіння. Коли чула її, всередині все стискалося. Коли поруч хтось говорив російською – їй ставало фізично погано. Запах алкоголю, чоловічого поту, часнику викликав у неї паніку й огиду.
Ніхто не розумів чому. Для оточення вона була просто стриманою, холодною німкенею, дружиною канцлера. Ніхто не знав, що всередині неї десятиліттями жила смертельно налякана 12-річна дівчинка.
1945 рік. Німеччина програла війну, країна розвалювалася, люди тікали хто куди. Серед нескінченних потоків біженців тікала мала Ханнелоре разом із матір’ю.
Вони намагалися врятуватися від радянських солдатів, але одного дня втекти не вдалося. У напівзруйнованому містечку радянські військові схопили 12-річну дівчинку. Вони її згвалтували, а потім викинули з вікна.
Пізніше вона скаже про це: «Мене викинули, як мішок з цементом». У неї була травма хребта, болі залишилися на все життя. Але найстрашніше було не це.
Після того дня вона більше ніколи не почувалася у безпеці. Російська мова назавжди стала для неї мовою страху. Запахи – запахами насильства. Чоловіки напідпитку викликали жах.
І при цьому вона десятиліттями мовчала. Навіть коли була дружиною одного з найвпливовіших політиків Європи — канцлера Німеччини Гельмута Коля.
Вона стояла поруч із ним на офіційних церемоніях, усміхалася на прийомах, їздила у державні візити. І весь цей час носила у собі війну.
Особливо важко їй стало тоді, коли почалася перебудова і Німеччина почала активно зближуватися з срср. У її житті з’явилися Горбачови, нескінченні зустрічі, спільні вечері, офіційні поїздки.
Вона повинна була сидіти поруч із Михайлом Горбачовим, слухати російську мову, усміхатися Раїсі Горбачовій, вести світські розмови. Для дипломатів це була політика. Для неї постійне повернення у найстрашніший день її життя.
Усі помічали, що між Ханнелоре й Раїсою Горбачовою немає тепла, не складалося. Хоча з іншими першими леді вона легко знаходила спільну мову.
Ніхто не знав, що причина була не в характері й не в політиці. Просто Ханнелоре не могла переступити через власну пам’ять.
Під час одного з візитів її привезли на радянське військове кладовище. Навколо були могили радянських солдатів і вона не могла позбутися однієї думки: «А раптом тут лежать ті, хто зробив це зі мною?..»
Уявіть силу цього внутрішнього жаху. Стояти з офіційною посмішкою серед могил людей у формі, схожій на форму твоїх ґвалтівників і мовчати. Завжди мовчати, бо ти – дружина канцлера, бо ти повинна бути гідною, стриманою, правильною. Її так виховали, терпіти, не скаржитися, не виносити біль назовні. Вона й терпіла, навіть коли всередині все руйнувалося.
У 1993 році вона вперше спробувала накласти на себе руки. Вона знала, що має смертельну алергію на антибіотики, але все одно попросила лікаря зробити ін’єкцію.
Її врятували, але після цього у неї почалась важка алергія на світло. Вона майже перестала виходити вдень, гуляла лише вночі. Наче людина, яка більше не хоче бачити світ.
А потім були нові приниження — політичний скандал навколо її чоловіка, публічні образи, самотність, депресія.
Перед смертю вона написала двадцять прощальних листів. Без ненависті, без докорів, без звинувачень, лише з проханням зрозуміти її втому.
5 липня 2001 року Ханнелоре Коль покінчила з собою. І лише після її смерті стало зрозуміло: вона програла не депресії. Вона програла війні, яка для неї так ніколи й не закінчилася.
Кто там празднует?
Ніхто не розумів чому. Для оточення вона була просто стриманою, холодною німкенею, дружиною канцлера. Ніхто не знав, що всередині неї десятиліттями жила смертельно налякана 12-річна дівчинка.
1945 рік. Німеччина програла війну, країна розвалювалася, люди тікали хто куди. Серед нескінченних потоків біженців тікала мала Ханнелоре разом із матір’ю.
Вони намагалися врятуватися від радянських солдатів, але одного дня втекти не вдалося. У напівзруйнованому містечку радянські військові схопили 12-річну дівчинку. Вони її згвалтували, а потім викинули з вікна.
Пізніше вона скаже про це: «Мене викинули, як мішок з цементом». У неї була травма хребта, болі залишилися на все життя. Але найстрашніше було не це.
Після того дня вона більше ніколи не почувалася у безпеці. Російська мова назавжди стала для неї мовою страху. Запахи – запахами насильства. Чоловіки напідпитку викликали жах.
І при цьому вона десятиліттями мовчала. Навіть коли була дружиною одного з найвпливовіших політиків Європи — канцлера Німеччини Гельмута Коля.
Вона стояла поруч із ним на офіційних церемоніях, усміхалася на прийомах, їздила у державні візити. І весь цей час носила у собі війну.
Особливо важко їй стало тоді, коли почалася перебудова і Німеччина почала активно зближуватися з срср. У її житті з’явилися Горбачови, нескінченні зустрічі, спільні вечері, офіційні поїздки.
Вона повинна була сидіти поруч із Михайлом Горбачовим, слухати російську мову, усміхатися Раїсі Горбачовій, вести світські розмови. Для дипломатів це була політика. Для неї постійне повернення у найстрашніший день її життя.
Усі помічали, що між Ханнелоре й Раїсою Горбачовою немає тепла, не складалося. Хоча з іншими першими леді вона легко знаходила спільну мову.
Ніхто не знав, що причина була не в характері й не в політиці. Просто Ханнелоре не могла переступити через власну пам’ять.
Під час одного з візитів її привезли на радянське військове кладовище. Навколо були могили радянських солдатів і вона не могла позбутися однієї думки: «А раптом тут лежать ті, хто зробив це зі мною?..»
Уявіть силу цього внутрішнього жаху. Стояти з офіційною посмішкою серед могил людей у формі, схожій на форму твоїх ґвалтівників і мовчати. Завжди мовчати, бо ти – дружина канцлера, бо ти повинна бути гідною, стриманою, правильною. Її так виховали, терпіти, не скаржитися, не виносити біль назовні. Вона й терпіла, навіть коли всередині все руйнувалося.
У 1993 році вона вперше спробувала накласти на себе руки. Вона знала, що має смертельну алергію на антибіотики, але все одно попросила лікаря зробити ін’єкцію.
Її врятували, але після цього у неї почалась важка алергія на світло. Вона майже перестала виходити вдень, гуляла лише вночі. Наче людина, яка більше не хоче бачити світ.
А потім були нові приниження — політичний скандал навколо її чоловіка, публічні образи, самотність, депресія.
Перед смертю вона написала двадцять прощальних листів. Без ненависті, без докорів, без звинувачень, лише з проханням зрозуміти її втому.
5 липня 2001 року Ханнелоре Коль покінчила з собою. І лише після її смерті стало зрозуміло: вона програла не депресії. Вона програла війні, яка для неї так ніколи й не закінчилася.
Кто там празднует?
5
1
Це не троль,це бот болотний. Вони просто настільки вільно почуваються на українському форумі, що вже геть береги поплутали і скоро святкуватимуть день народження хуйла з гітлером відкрито.
2
1
Примерение то у немцев. Вынуждено
А у нас была- победа. Потом ради Европы название сменили
А то проигравшим обидно было
Зрите в корень
А у нас была- победа. Потом ради Европы название сменили
А то проигравшим обидно было
Зрите в корень
3
2
в общем зачете искателей выгоды, не ждущих милости от природы, больше всего преуспела не любая другая, а очень даже конкретная страна, не нажрется никак
1
В этот день мы вспоминаем и чтим тех, кто подарил нам мир и свободу. Этот сборник — дань уважения героям Великой Отечественной войны. Песни, которые трогают до глубины души, воспоминания о мужестве и стойкости, которые помогают нам не забывать уроки истории.
Поделитесь с нами, какая песня вызывает у вас самые сильные эмоции?
С гордостью и благодарностью мы отдаем дань памяти тем, кто сражался за нашу Родину. Пусть эти песни звучат в каждом доме и передаются из поколения в поколение!
С Праздником Победы!
Поделитесь с нами, какая песня вызывает у вас самые сильные эмоции?
С гордостью и благодарностью мы отдаем дань памяти тем, кто сражался за нашу Родину. Пусть эти песни звучат в каждом доме и передаются из поколения в поколение!
С Праздником Победы!
3
2
1
1
Вчера хотела ’по новому’ победу отметить. Но прочла новенький закон. Сжалось все и сразу. Как то не отмечалось. Думалось больше
По старинке сегодня попробую память отдать
По старинке сегодня попробую память отдать
1
Я родилась в С С С Р игоржусь своей Родиной.Мне74 года но я до сих пор люблю и с нежностью вспоминаю наш Совок ,какими же мы были счастливыми ,в то время.
5
2
1
Та да, оксюморон этого праздника в параше в том, что главный фашист наших дней празднует победу над фашизмом! Ну пусть ему земля будет стекловатой!
3
Со слезами...
Слава советскому солдату!
Спасибо за Великую Победу, за жизнь, дарованную нам!
Слава советскому солдату!
Спасибо за Великую Победу, за жизнь, дарованную нам!
3
2
1
Ответ дляLove_Love_Love_
Адміни, ну це ж не тема для тролінгу, хоч якусь повагу потрібно мати до людей які живуть у війні?
Я бы сказазала - нужно помнить тех и отдавать дань тем, кто воевал в годы Второй Мировой против фашизма, нацизма и экстремизма...
2
Ввиду того что там куча наших беженцев и Германия нам помогает, то уже давно день примирения.
2
1
Перемогли тільки одне зло з двох, а друге продовжило існувати і тепер його треба знищити. Не перемогли тоді, ще й переможцем назвали, зараз переможемо.
2
2
Это ужасно, в войнах всегда страдает мирное население. К сожалению такие воспоминания бвли у девочек всех национальностей, только о солдатах разных армий.
1
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу