Любов всього мого життя

Я погана, зла мати. Мені мабуть не варто було рішатись на дитину бо з моєю неурівноваженою псіхікою є загроза виростити маньяка. Я люблю його але в мене буває таке що не вистачає терпіння терпіти каапризи. Йому рік. Я можу зриватися і кричати на нього, а він же ще такий малеький, він не розуміє ще нічого, він невинний. А з іншої сторони він мабуть вже розуміє все бо коли кричу на нього він начинає плакати ще більше і тоді я оговтуюсь і пригортаю його до себе, та вже пізно, я вже виплиснула на нього негатив. В дитинстві я думала що буду виховувати своїх дітей по їншому, що ніколи не буду застосовувати сили і криків, що буду лише спокійно розбіратись в ситуаціях і шукати домовленостей, а тут таке з малих літ. Я все оправдовую себе що втянуся, звикну і поступово буду ставати спокійнішою, але поки настане те спокійніше...
А недавно я взагалі зробила недопустиме, те за що себе ніколи не пробачу: Він має звичку дьоргати за коси і кусатися, кусається дуже боляче. І от він вкусив мене з-під-тішка що я аж зойкнула і чисто інерційно стукнула його по губам. Да так стукнула що в нього аж кров пішла (розбила дісну чи губу). Мабуть мене потрібно лішити батьківських прав.
Я часто вже "відпочиваю від нього". В мене сесія началася і він живе по декілька днів у бабулі. Зараз курсач потрібно писали а я сижу і скучаю за ним, спати без нього не можу, а коли він рядом і заважає мені щось робити то він мене бісить.
Може мені в псіхушку???