Сьогодні - Міжнародний день людей з інвалідністю.
Це НЕ свято, це день ІНФОРМУВАННЯ.
Хоча я давно і щільно в темі інвалідності (маю дітей з особливими потребами), та своїми словами не вмію висловити те, про що хочу сказати і що хочу донести.
Як добре, що є мудрі люди, які говорять влучно і по суті :)
Копіюю допис з ФБ, з яким я погоджуюсь повністю і за який дуже вдячна авторці.
Зичу всім здоров´я!
:)
Копіюю текст свого посту за 2021 рік, бо все написане все ще актуально. Сьогодні додам декілька тез:
🌟 15% людської популяції мають суттєву інвалідність, тобто інвалідність - це еволюційна норма виду homosapiens, а не хрест, кара божа, карма чи героїзм. Вважати, що ми унікальні (українці) і в нас немає людей з інвалідністю - радянська практика. На жаль тільки війна суттєво змогла розвіяти цей міф.
🌟 люди з інвалідністю, а особливо діти- людський капітал нашої держави. І тільки від суспільства залежить чи буде цей капітал від’ємним (тобто ми просто ізолюємо цих людей і пожиттєво утримуємо в місцях несвободи за свої податки) чи цей капітал буде активом суспільства (вибачте за обєктивізацію) - розвинута інфраструктура, робочі місця, розвиток інноваційних підходів до систем, формування цивілізаційних цінностей до нас приходять разом з інклюзивними практиками
🌟 ізоляція та інтернати інвалідизують всіх дітей, що там проживають. Дітям з інвалідністю інтернатна система наносить непоправну шкоду і суттєво погіршує їх стани. Більша частина дітей в інтернатах - діти з інвалідністю. І ні, їм там не краще, як і будь кому ще.
Пост 2021:
Міжнародний день поширення інформації про інвалідність. Свято депутатів, гречки і підлітків в колготках. Маргінальна тусовка, а дарма.
Глобально вкрай важливо нам всім зрозуміти, що нас всіх довго обманювали і ми живемо в ілюзії, що інвалідність - то щось дуже зрідка і окремо від життя, десь там далеко за зачиненими дверима і нас не стосується. Кожен з вас має серед родичів або знайомих хоча б одну людину з інвалідністю. Продовжувати жити в ілюзіях - як мінімум нерозумно. Продовжувати заплющувати очі на попирання базових прав людини з причини інвалідності - означає діяти проти себе. Якщо можна ігнорувати права людини за одною ознакою, з часом буде можна і за іншими. І це напряму стосується кожного, хто вважає, що його то не стосується. Якщо вам ок обмеження чужих прав - вам ок обмеження і ваших прав, це аксіома.
Далі, інвалідність - не обмежені можливості. Будь ласка зрозумійте, що можливості не бувають обмеженими. Бувають обмежуючі інфраструктура і соціум. Обмеження - це завжди зовнішній фактор, а не якість людини. Не буває не навчуваних дітей, бувають вчителі які не вміють вчити саме цих дітей. Кожного разу, коли ви поширюєте міф про «людей з обмеженими можливостями» - ви дуже шкодите людям з інвалідністю, навіть якщо вам здається, що ви їх захищаєте. А особливо, якщо ви дуже проактивні і поширюєте цей дискримінаційний підхід в маси, які вам довіряють. Зауважила, що експерти перевіряють себе набагато рідше на актуальність знань і недискримінацінімть посилів, ніж люди, які не в темі і це дуже прикро. Бо бачу періодично в навчальних тренінгах, публічних виступах і решті комунікаційних програм з суспільством людей, які хочуть якнайкраще, а роблять гірше через незнання і нерозуміння глибини власної відповідальності.
Далі, дискримінація буває різноманітною. Негативною «не надо водить сюда своих дебилов» (це з мого особистого досвіду 😅) і позитивна «терпіння і милосердя, ми маємо плюндрувати власні особисті кордони, бо в цих людей інвалідність». І то і то - рівноцінно погані підходи. Здається другий навіть гірший. Єдиний вірний - про рівність і гідність. Ми маємо створити рівні умови для всіх, всі мають дотримуватись рівних правил для всіх. Саме так виглядає нерозлучна пара Право+Обов’язок.
Ми зараз живемо в суспільстві меж і обмежень, переважна більшість з яких - в наших головах. Найперше і найголовніше, що треба змінювати - власне світосприйняття. Сприйняття людини, яка як вид - дуже розмаїта. Сприйняття норми - як поняття варіативності, а не фіксованого переліку якостей. Решта процесів підуть набагато швидше і простіше, коли наше мислення зніме шори,до яких ми звикли, але які нам дуже шкодять. Коли ми перестанемо називати біле чорним і навпаки. І якщо наші діти будуть рости без меж, у світі з відкритими горизонтами для розвитку потенціалів кожного.
Автор - Анастасія Степула.
Це НЕ свято, це день ІНФОРМУВАННЯ.
Хоча я давно і щільно в темі інвалідності (маю дітей з особливими потребами), та своїми словами не вмію висловити те, про що хочу сказати і що хочу донести.
Як добре, що є мудрі люди, які говорять влучно і по суті :)
Копіюю допис з ФБ, з яким я погоджуюсь повністю і за який дуже вдячна авторці.
Зичу всім здоров´я!
:)
Копіюю текст свого посту за 2021 рік, бо все написане все ще актуально. Сьогодні додам декілька тез:
🌟 15% людської популяції мають суттєву інвалідність, тобто інвалідність - це еволюційна норма виду homosapiens, а не хрест, кара божа, карма чи героїзм. Вважати, що ми унікальні (українці) і в нас немає людей з інвалідністю - радянська практика. На жаль тільки війна суттєво змогла розвіяти цей міф.
🌟 люди з інвалідністю, а особливо діти- людський капітал нашої держави. І тільки від суспільства залежить чи буде цей капітал від’ємним (тобто ми просто ізолюємо цих людей і пожиттєво утримуємо в місцях несвободи за свої податки) чи цей капітал буде активом суспільства (вибачте за обєктивізацію) - розвинута інфраструктура, робочі місця, розвиток інноваційних підходів до систем, формування цивілізаційних цінностей до нас приходять разом з інклюзивними практиками
🌟 ізоляція та інтернати інвалідизують всіх дітей, що там проживають. Дітям з інвалідністю інтернатна система наносить непоправну шкоду і суттєво погіршує їх стани. Більша частина дітей в інтернатах - діти з інвалідністю. І ні, їм там не краще, як і будь кому ще.
Пост 2021:
Міжнародний день поширення інформації про інвалідність. Свято депутатів, гречки і підлітків в колготках. Маргінальна тусовка, а дарма.
Глобально вкрай важливо нам всім зрозуміти, що нас всіх довго обманювали і ми живемо в ілюзії, що інвалідність - то щось дуже зрідка і окремо від життя, десь там далеко за зачиненими дверима і нас не стосується. Кожен з вас має серед родичів або знайомих хоча б одну людину з інвалідністю. Продовжувати жити в ілюзіях - як мінімум нерозумно. Продовжувати заплющувати очі на попирання базових прав людини з причини інвалідності - означає діяти проти себе. Якщо можна ігнорувати права людини за одною ознакою, з часом буде можна і за іншими. І це напряму стосується кожного, хто вважає, що його то не стосується. Якщо вам ок обмеження чужих прав - вам ок обмеження і ваших прав, це аксіома.
Далі, інвалідність - не обмежені можливості. Будь ласка зрозумійте, що можливості не бувають обмеженими. Бувають обмежуючі інфраструктура і соціум. Обмеження - це завжди зовнішній фактор, а не якість людини. Не буває не навчуваних дітей, бувають вчителі які не вміють вчити саме цих дітей. Кожного разу, коли ви поширюєте міф про «людей з обмеженими можливостями» - ви дуже шкодите людям з інвалідністю, навіть якщо вам здається, що ви їх захищаєте. А особливо, якщо ви дуже проактивні і поширюєте цей дискримінаційний підхід в маси, які вам довіряють. Зауважила, що експерти перевіряють себе набагато рідше на актуальність знань і недискримінацінімть посилів, ніж люди, які не в темі і це дуже прикро. Бо бачу періодично в навчальних тренінгах, публічних виступах і решті комунікаційних програм з суспільством людей, які хочуть якнайкраще, а роблять гірше через незнання і нерозуміння глибини власної відповідальності.
Далі, дискримінація буває різноманітною. Негативною «не надо водить сюда своих дебилов» (це з мого особистого досвіду 😅) і позитивна «терпіння і милосердя, ми маємо плюндрувати власні особисті кордони, бо в цих людей інвалідність». І то і то - рівноцінно погані підходи. Здається другий навіть гірший. Єдиний вірний - про рівність і гідність. Ми маємо створити рівні умови для всіх, всі мають дотримуватись рівних правил для всіх. Саме так виглядає нерозлучна пара Право+Обов’язок.
Ми зараз живемо в суспільстві меж і обмежень, переважна більшість з яких - в наших головах. Найперше і найголовніше, що треба змінювати - власне світосприйняття. Сприйняття людини, яка як вид - дуже розмаїта. Сприйняття норми - як поняття варіативності, а не фіксованого переліку якостей. Решта процесів підуть набагато швидше і простіше, коли наше мислення зніме шори,до яких ми звикли, але які нам дуже шкодять. Коли ми перестанемо називати біле чорним і навпаки. І якщо наші діти будуть рости без меж, у світі з відкритими горизонтами для розвитку потенціалів кожного.
Автор - Анастасія Степула.
9
23
0
Лучше бы не посты писали,а лечили,есть орфаны,которые при лечении почти полностью нормальную жизнь позволяют вести
5
Автор посту - не лікар.
І дуже жобре те, що є орфанні захворювання ( і не лише вони) , які можна і треба лікувати.
І дуже жобре те, що є орфанні захворювання ( і не лише вони) , які можна і треба лікувати.
1
Багато слів мало діла
В мене мама лежача, потрібно було запломбувати зуб. Так от навіть в міністерстві мені нічим не змогли допомогти, а лише поспівчували. Так що це все бла бла бла, бо в нас навіть пандусів немає нормальних
В мене мама лежача, потрібно було запломбувати зуб. Так от навіть в міністерстві мені нічим не змогли допомогти, а лише поспівчували. Так що це все бла бла бла, бо в нас навіть пандусів немає нормальних
7
Так отож.... Дуже прикро, що багато чого треба саме ´ вибивати’, хоча це є базовими потребами. Але
.. Треба ’лупати цю скалу´....
.. Треба ’лупати цю скалу´....
Ну вот на такой остановке я сегодня выходила и садилась в низкопольный тралик, рассчитанный на людей с инвалидностью. Сядет ли в него человек на коляске? У меня ДЦП, я хожу своими ногами, но я смогла перебраться через этот ’барьер’ только потому, что была с достаточно взрослыми детьми. Обожаю зиму в Украине, одним словом.
Лупати цю скалу... Ну может через 100 лет что-то да изменится. А пока я зимой чаще отсиживаюсь дома.
Лупати цю скалу... Ну может через 100 лет что-то да изменится. А пока я зимой чаще отсиживаюсь дома.
5
Мой мальій в сецшколе. Там у нас в школе сократили уроки для детей, убрали питание. домашние задания не задаютЧто не день, то тревога, но учитель просто держит детей в укрватии и они ничего не делают. Такого наплевательского отношекния к больнім детям нет по моему нигде
7
Це в якому місті? Мої діти вчаться дисианційно зараз (ми закордоном), але в нашому місті навчаня для всіх дистанційне, з можливістю надання очних консультацій. Так ось - в ті дні, що діти в школі, з ними повноцінно і продуктивно займаються. Шкода, що у вас не так ((((
Одеса.
Таким діткам дистанційно вчитися - не дно.Рік моя дитина була на дистае=нційці, деградація повним ходом
Таким діткам дистанційно вчитися - не дно.Рік моя дитина була на дистае=нційці, деградація повним ходом
3
Я рлзумію. Але я особисто, навіть якби була в Україні, очно зараз би дітей в школу не пустила би. Але це я. Не факт, що я права.
Не нагнітайте, мені й так боляче. Залишую малого і сама прошусь десь поряд посидіти. Школа біля моря, а там як починає гатит ППО, то діти особливі самі розумієте- енурез та ін.. в дїї.Я все це бачу кожен день.Тому перейшла на 0, 25 ствки, аби поряд з дитиною
2
Добре, що хоч не так часто русня ракети та шахеди пускає уранці.Але міна підірвалася. було таке, що ракету пустили і вона прилетіла, але такі дітки є, що навіть мопед чують- все, приплили
2
я сьогодні сміття виходила викинути з дому - ледве дійшла до мусорника, такий вітер..здуває просто, враховуючи мою вагу (((( жах короче
1
’Инвалидность - это не ограничения’
Ребенок с тяжёлой формой астмы, любой запах, вирус, стресс - адский приступ. Никаких ограничений?
Взрослый с 4степентю артроза, ни ходить,ни сидеть дольше 20мин, дальше боли. Тоже без ограничений?
А психические расстройства, имею в виду,где именно инвалидность?
Автор, можно чуть больше конкретики? Ато выглядит так, что люди с инвалидностью от остальных ничем не отличаются и нечего тут жалеться. Поправьте, если посыл понят не верно
Ребенок с тяжёлой формой астмы, любой запах, вирус, стресс - адский приступ. Никаких ограничений?
Взрослый с 4степентю артроза, ни ходить,ни сидеть дольше 20мин, дальше боли. Тоже без ограничений?
А психические расстройства, имею в виду,где именно инвалидность?
Автор, можно чуть больше конкретики? Ато выглядит так, что люди с инвалидностью от остальных ничем не отличаются и нечего тут жалеться. Поправьте, если посыл понят не верно
2
В мене однокласниця з сином інвалідному в Польщі, сину майже 18, ДЦП, але з інтелектом все ок.
В Україні дитина не могла самостійно навіть на вулицю виїхати, тут вона самостійно їздить до школи на автобусі, їздить до басейну, відвідує магазини, кіно, подорожує по країні. І все це на інвалідному візку. В школі є навіть спец ліфт для дітей з інвалідністю.
Вона заради цього навіть і не думає повертатись.
Коли в нас буде такий рівень, я не знаю. В лікарнях навіть не має туалетів для інвалідів, хоча інваліди в країні були завжди.
В Україні дитина не могла самостійно навіть на вулицю виїхати, тут вона самостійно їздить до школи на автобусі, їздить до басейну, відвідує магазини, кіно, подорожує по країні. І все це на інвалідному візку. В школі є навіть спец ліфт для дітей з інвалідністю.
Вона заради цього навіть і не думає повертатись.
Коли в нас буде такий рівень, я не знаю. В лікарнях навіть не має туалетів для інвалідів, хоча інваліди в країні були завжди.
1
Я не автор статьи, отвечу так, как понимаю я.
Здесь не о тех ограничениях, которые нужны самому человеку для нормального функционирования, а о тех, которые ограждают его от социума. То есть, если человеку нужна определенная диета или ежедневный прием лекарств - это одно. Да и то, это скорее тоже не ограничения, а необходимые условия для поддержания здоровья. То есть - возможности для полноценной жизни. А когда человека так или иначе изолируют от общества по причине его инвалидности - это ограничения. Человек на инвалидной коляске - это не человек с ограниченными возможностями, а человек с особыми потребностями. Которые и заключаются в том же пандусе, коляске, спецтранспорте при необходимости. То есть, у него есть дополнительные потребности, чтобы не быть вне общества, а находится внутри его, так как он - тоже член этого общества. Если у человека аутизм и т.п., то его стеретипное поведение, тревожность и прочие поведенческие моменты - это не ограничения. А потребность в поведенсеской терапии, сенсорной интеграции, иных моментах. То есть, не изолировать от социума, асоздать условия и помочь адаптироваться в этом социуме. Поскольку он тоже его часть.
И точно так же для ддругих заболеваний.
Не изоляция, а интеграция.
Поскольку люди с инвалидностью - такие же люди, как и люди без инвалидности.
Даже при наличии у них особых потребностей.
Как-то так.
Здесь не о тех ограничениях, которые нужны самому человеку для нормального функционирования, а о тех, которые ограждают его от социума. То есть, если человеку нужна определенная диета или ежедневный прием лекарств - это одно. Да и то, это скорее тоже не ограничения, а необходимые условия для поддержания здоровья. То есть - возможности для полноценной жизни. А когда человека так или иначе изолируют от общества по причине его инвалидности - это ограничения. Человек на инвалидной коляске - это не человек с ограниченными возможностями, а человек с особыми потребностями. Которые и заключаются в том же пандусе, коляске, спецтранспорте при необходимости. То есть, у него есть дополнительные потребности, чтобы не быть вне общества, а находится внутри его, так как он - тоже член этого общества. Если у человека аутизм и т.п., то его стеретипное поведение, тревожность и прочие поведенческие моменты - это не ограничения. А потребность в поведенсеской терапии, сенсорной интеграции, иных моментах. То есть, не изолировать от социума, асоздать условия и помочь адаптироваться в этом социуме. Поскольку он тоже его часть.
И точно так же для ддругих заболеваний.
Не изоляция, а интеграция.
Поскольку люди с инвалидностью - такие же люди, как и люди без инвалидности.
Даже при наличии у них особых потребностей.
Как-то так.
Я розумію Вашу однокласницю.
Я зараз в Німеччині і теж бачу їхній рівень допомоги і інклюзивності.
Звісно, в Україні все не зовсім так.
Але це не значить, що треба смиренно приймати данність і не намагатись нічого змінювати.
Зміни багато в чому залежать і від нас з вами.
Моїй старшій дитині теж майже 18-ть.
І я скажу так: ставлення соціуму до особливосией сина 15 років тому і зараз - це небо і земля.
В кращий бік.
І стосовно ДЦП і т.п.
В нас в місті був показовий випадок, коли водій автобуса зумисне на зупинці став так, що людина на кріслі колісному не могла нормально вийти з транспорту і мало не перекинулась на візку.
Так ось.
Ще 10 років тому людину зробили б ’саму виновутою’ і порадили б сидіти вдома, а не їздити в автобусах. А зараз, завдяки суспільному розголосу, підтримці людей і активності самої людини з особливими потребами - водія покарано, на автопідємстві проведено інформаційну роботу тощо.
Не все залежить від простих людей, від нас із вами.
Але дещо - все ж залежить.
Я зараз в Німеччині і теж бачу їхній рівень допомоги і інклюзивності.
Звісно, в Україні все не зовсім так.
Але це не значить, що треба смиренно приймати данність і не намагатись нічого змінювати.
Зміни багато в чому залежать і від нас з вами.
Моїй старшій дитині теж майже 18-ть.
І я скажу так: ставлення соціуму до особливосией сина 15 років тому і зараз - це небо і земля.
В кращий бік.
І стосовно ДЦП і т.п.
В нас в місті був показовий випадок, коли водій автобуса зумисне на зупинці став так, що людина на кріслі колісному не могла нормально вийти з транспорту і мало не перекинулась на візку.
Так ось.
Ще 10 років тому людину зробили б ’саму виновутою’ і порадили б сидіти вдома, а не їздити в автобусах. А зараз, завдяки суспільному розголосу, підтримці людей і активності самої людини з особливими потребами - водія покарано, на автопідємстві проведено інформаційну роботу тощо.
Не все залежить від простих людей, від нас із вами.
Але дещо - все ж залежить.
Якщо людина інвалід не взмозі самостійно виїхати з будинку до магазину, аптеки, лікарні, і тд, то не має про що розмовляти.
Нам до цього рівня ще дуже далеко.
Моєму будинку зробили такий пандус, який не допомагати інваліду буде, а вбʼє його.
Нам до цього рівня ще дуже далеко.
Моєму будинку зробили такий пандус, який не допомагати інваліду буде, а вбʼє його.
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу