Досвід мами учениці дистанційної школи

На дистанційну форму навчання ми перейшли за рік до тотального карантину та після 7 років навчання у звичайній середньоосвітній школі, з кількістю учнів в класі - 40!

Освіта переживає процес змін та трансформацій, а карантин лише прискорив ці процеси і загострив болючі «місця».

Хочу поділитися своїм досвідом дистанційної та очної школи, плюсами та мінусами з власного досвіду.

Моя старша донька про дистанційну освіту почала зі мною розмовляти ще в далекому 2018-му, коли вона вчилася у звичайній школі, 7-й клас. Я розмірковувала цілий рік. І у 2019 вона залишила звичайну школу і почала навчатися у приватній дистанційній школі.  

Які були аргументи доньки:

• в школі я втомлююсь від постійних конфліктів між однокласниками та з вчителями;
• більшість однокласників не налаштовані на навчання, і навіть якщо вчитель намагається якісно викласти матеріал, я нічого не можу почути, частина уроку витрачається на проблеми з дисципліною;
• я готова до самоорганізації;

Як я готувала себе до такого рішення:

• майже рік спостерігала за емоційним станом дитини, зранку вона була часто пригнічена, відмовлялася від їжі;
• за рік до переходу вона пройшла навчання у бізнес-школі, де головним плюсом було отримання навичок управління своїм часом, я побачила як вона пише плани та складає сама розклади своїх занять;
• собі та доньці перехід на дистанційну освіту поставила як експеримент - ми готові були з нею до того, що ця форма навчання може бути не ефективною, але варто спробувати.

Як для мене, такий крок навчив мене та її не боятися помилок та експериментів. Мабуть, багато хто зі мною погодиться, що саме страх не дозволяє нам рухатися, розвиватися та пізнавати свої можливості.

В результаті  

✩ дистанційна форма навчання доньку влаштовує - вона навчилася (звісно, не одразу) самоконтролю та стала більш впевнішою у свої силах;

✩ така форма навчання - це не легко, бо вимагає відповідальності, а це, погодьтеся не всім дорослим під силу;

✩ донька навчилася спілкуванню з вчителями без почуттів симпатій/антипатій, які часто заважають у звичайній школі.

Дистанційна форма навчання - це не панацея. Є діти, які не витримують тягаря самоконтролю і відповідальності, та повертаються до школи. Є такі, кому важливіше бути в центрі уваги, і вони сприймають дистанційну форму як обмеження у спілкуванні.

Для дітей молодшої школи, як на мене, важливіше чути і бачити вчителя наживо, так би мовити. І отримувати досвід навчання, як обов’язку, як прийняття правил, які мають засвоюватися у віці молодшого школяра для того, аби у середній та старшій школі, коли кількість інформації суттєво збільшується, мати необхідні звички та навички.

Ще важливий момент, про який часто говорять противники або скептики дистанційної форми - соціалізація.  

Так, це важливий елемент у розвитку дитини. Та чи є класична школа стовідсотковим гарантом вдалої соціалізації?! Але ж досить часто в школі дитина отримує комплект комплексів, які у подальшому гальмують її розвиток як особистості. І у випадку з моєю донькою, яка досить комунікативна дівчинка, школа пригнічувала її соціалізацію. Та я розумію, що не в усіх так, слава Богу!

Донька відвідує групові заняття з іноземних мов, малювання, спорту. Має подруг, які не були її однокласницями. А головне, за майже два роки дистанційної освіти, жодного разу не заговорила про повернення до класичної школи.

Я не закликаю вас неодмінно переходити на дистанційну форму навчання, але якщо у вас з’явилися роздуми з цього приводу, раджу спробувати. Тільки так ви і ваша дитина зможете зрозуміти, ваше це чи ні.

Не бійтеся та експериментуйте!

Автор: Оксана Герасименко (засновниця пізнавальних проектів для дітей та дорослих).