Аноним Секретарь• 12 марта 2018
Девочки видели показание подруги Зайцевой - Марины Коволевой?
Бедная пострадавшая она(
Девочки, где можно посмотреть полное видео?
200
0
Не слежу за ходом дела. Пятеро пострадавших приняли помощь, о чем говорить. Деньги делаю свое дело.
а что им еще оставалось делать? и так понятно, она не сядет и максимум условно впаяют. им с этого что, с условного или если ВДРУГ ее посадят, с ее отсидки? А вы типа бы проявили гордость и денег бы не взяли? с паршивой овцы шерсти клок.
кто взял пострадавшие или семьи погибших? если пострадавшие то у них выхода нет лечиться же нужно, а не у всех деньги есть(
Светлана Виниченко, мать погибшего Александра Евтеева
«Кожного дня ввечері ми з ним спілкувались по телефону, розмовляли, як день пройшов... Того вечора він мені не телефонував, і я це списала на те, що ми тільки дві-три години тому розмовляли. І вирішила, що коли вже буде все готове, тоді він зателефонує. Зателефонував Ігор Анатолійович. Тато Оксани. Ні можливості, ні сил не було копатися в інтернеті і вишукувати якусь інформацію. Довірилася його словам, що він в реанімації. Моя задача була — швидше примчатись до дитини. До єдиної, коханої...
Спішила я зря.
Все одно вже нічим допомогти не могла.
Хоча завжди він казав: у мене така надійна підтримка в твоїх очах. У нас були ті стосунки, які не можна назвати «батьки і діти», які можна назвати «найкращі друзі». Колеги, друзі по роботі завжди мене запитували: поділись рецептом свого виховання. Такої дитини, як він, в наш час виховати неможливо. На свої 27 років він був занадто мудрий. Ми вже прийшли до того спілкування, коли я вже до нього зверталась за порадою... Останнім часом у мене були серйозні проблеми зі здоров´ям, і саме він рекомендував мені звільнітися з роботи основної, я перейшла на неповний робочий день. У нього була можливість підтримувати мене не тільки морально, але й фінансово.
Із своїм ніжним почуттям, яке він міг виражати, він завжди говорив: бережи своє здоров´я для своїх онуків. Ти нам ще будеш потрібна... Утім, не прийшло.
Остання надія розрушилась, коли все ж таки я набралася сил зайти в інтернет. Останнє, що я прочитала — поліція чи прокуратура, не пам´ятаю точно, виклала список загиблих. Далі читати вже не могла. Далі був крик на весь поїзд. Більше нічого не помню... Пам´ятаю тільки, як винесли тіло дитини з моргу.
Є така фраза, що «Ворогу не побажаєш». Дурак це сказав. Побажаєш.
Я була на засіданні, коли, так би мовити було чистосердечне признання Зайцевої. Це так пишуть. Я стояла ось тут, а вона сиділа напроти. Усе засідання, дві години чи три, я дивилась... на її красиві реснички, і у неї не було іншого виходу, як все засідання дивитись на мене. Тобто ми були один напроти одного. І ось прийшов час чистосердечного каяття. Встає Зайцева, повертається майже боком до мене, до тої єдиної потерпілої, яка тут стояла, перед якою і була можливість вибачитися. Дивиться на свого адвоката, як собаченя, і читає текст, як «Отче наш». Ще вона сказала, що вона тепер молиться за загиблих. «Дякуючи» їм, тим, хто винен в цьому ДТП, я кожного ранку і вечора молилась за дитину. А вчора зайшла в церкву — ні просити, ні дякувати нема за що.
Багато хто запитує, в чому сенс життя? Не знаю, в чому сенс життя. Справедливий суд? Ну я розумію, але коли чую, йде мова про 10 років, а там ще пом´якшуючі, я чогось не розумію. Чи в цій країні, чи в цьому світі, як на 10 років ще можно писати щось пом´якшуюче? Оце чистосердечне? Чи оті 50 (тисяч гривень, переведених родиною Зайцевих — ред.)? Що може бути пом´якшуючим, якщо навіть за кожного загиблого вони по року не відсидять, не кажучи вже про нас, хто просто залишився без нічого — без моралі, без духу, без коштів, взагалі. Я не знаю, заради чого ми живемо. Мабуть, єдине що це — самосуд...
Все, що можна, вже все забране. Життя, кохання, підтримка.
Сьогодні сиджу в коридорі, а там хтось каже, яка погода, дивлюсь і не бачу. Бо погода була, коли відкривались двері, а приїжджав він (син) два рази на місяць. У нас дуже теплі стосунки. Ми настільки скучали один за одним, незважаючи на вік, ми не могли один без одного. Відкривалися двері, і він кричав: «Привет, любимые родители! Приехал ваш любимый ребёнок». Сашунька, синуля — більше ніяк не називали.
Приїхало дуже багато друзів його, з університету, з роботи, і я розумію, що я їх всіх знаю. Більшість не в обличчя, а коли вони представляються, я знаю кожного по імені. Знаю, хто він, де з ним Саша стикався. Чи по роботі, чи по навчанню, чи на відпочинку...
Народивши в 20 його, я просто свого життя не пам´ятаю без нього. Ну була якась школа. Далі був тільки він.
[...] Я пам´ятаю, коли мій Олександр, який з Оксаною зустрічався не рік, і не два, багато років, і вони вже жили разом, і коли наречена вийшла у весільному платті, вони стояли поряд, я бачила сльози у своєї дитини на очах, сльози щастя і любові, так кохає не кожен».
«Кожного дня ввечері ми з ним спілкувались по телефону, розмовляли, як день пройшов... Того вечора він мені не телефонував, і я це списала на те, що ми тільки дві-три години тому розмовляли. І вирішила, що коли вже буде все готове, тоді він зателефонує. Зателефонував Ігор Анатолійович. Тато Оксани. Ні можливості, ні сил не було копатися в інтернеті і вишукувати якусь інформацію. Довірилася його словам, що він в реанімації. Моя задача була — швидше примчатись до дитини. До єдиної, коханої...
Спішила я зря.
Все одно вже нічим допомогти не могла.
Хоча завжди він казав: у мене така надійна підтримка в твоїх очах. У нас були ті стосунки, які не можна назвати «батьки і діти», які можна назвати «найкращі друзі». Колеги, друзі по роботі завжди мене запитували: поділись рецептом свого виховання. Такої дитини, як він, в наш час виховати неможливо. На свої 27 років він був занадто мудрий. Ми вже прийшли до того спілкування, коли я вже до нього зверталась за порадою... Останнім часом у мене були серйозні проблеми зі здоров´ям, і саме він рекомендував мені звільнітися з роботи основної, я перейшла на неповний робочий день. У нього була можливість підтримувати мене не тільки морально, але й фінансово.
Із своїм ніжним почуттям, яке він міг виражати, він завжди говорив: бережи своє здоров´я для своїх онуків. Ти нам ще будеш потрібна... Утім, не прийшло.
Остання надія розрушилась, коли все ж таки я набралася сил зайти в інтернет. Останнє, що я прочитала — поліція чи прокуратура, не пам´ятаю точно, виклала список загиблих. Далі читати вже не могла. Далі був крик на весь поїзд. Більше нічого не помню... Пам´ятаю тільки, як винесли тіло дитини з моргу.
Є така фраза, що «Ворогу не побажаєш». Дурак це сказав. Побажаєш.
Я була на засіданні, коли, так би мовити було чистосердечне признання Зайцевої. Це так пишуть. Я стояла ось тут, а вона сиділа напроти. Усе засідання, дві години чи три, я дивилась... на її красиві реснички, і у неї не було іншого виходу, як все засідання дивитись на мене. Тобто ми були один напроти одного. І ось прийшов час чистосердечного каяття. Встає Зайцева, повертається майже боком до мене, до тої єдиної потерпілої, яка тут стояла, перед якою і була можливість вибачитися. Дивиться на свого адвоката, як собаченя, і читає текст, як «Отче наш». Ще вона сказала, що вона тепер молиться за загиблих. «Дякуючи» їм, тим, хто винен в цьому ДТП, я кожного ранку і вечора молилась за дитину. А вчора зайшла в церкву — ні просити, ні дякувати нема за що.
Багато хто запитує, в чому сенс життя? Не знаю, в чому сенс життя. Справедливий суд? Ну я розумію, але коли чую, йде мова про 10 років, а там ще пом´якшуючі, я чогось не розумію. Чи в цій країні, чи в цьому світі, як на 10 років ще можно писати щось пом´якшуюче? Оце чистосердечне? Чи оті 50 (тисяч гривень, переведених родиною Зайцевих — ред.)? Що може бути пом´якшуючим, якщо навіть за кожного загиблого вони по року не відсидять, не кажучи вже про нас, хто просто залишився без нічого — без моралі, без духу, без коштів, взагалі. Я не знаю, заради чого ми живемо. Мабуть, єдине що це — самосуд...
Все, що можна, вже все забране. Життя, кохання, підтримка.
Сьогодні сиджу в коридорі, а там хтось каже, яка погода, дивлюсь і не бачу. Бо погода була, коли відкривались двері, а приїжджав він (син) два рази на місяць. У нас дуже теплі стосунки. Ми настільки скучали один за одним, незважаючи на вік, ми не могли один без одного. Відкривалися двері, і він кричав: «Привет, любимые родители! Приехал ваш любимый ребёнок». Сашунька, синуля — більше ніяк не називали.
Приїхало дуже багато друзів його, з університету, з роботи, і я розумію, що я їх всіх знаю. Більшість не в обличчя, а коли вони представляються, я знаю кожного по імені. Знаю, хто він, де з ним Саша стикався. Чи по роботі, чи по навчанню, чи на відпочинку...
Народивши в 20 його, я просто свого життя не пам´ятаю без нього. Ну була якась школа. Далі був тільки він.
[...] Я пам´ятаю, коли мій Олександр, який з Оксаною зустрічався не рік, і не два, багато років, і вони вже жили разом, і коли наречена вийшла у весільному платті, вони стояли поряд, я бачила сльози у своєї дитини на очах, сльози щастя і любові, так кохає не кожен».
Да... Тут реально только самосуд поможет,,, ну, кто посадит чью-то дочь, племянницу, внучку? Когда такое было? Ох, тяжело (((
прочитала и слёзы на глазах... вспомнила подругу свою.... ей было 17 лет, когда мажор 18летний на отцовской машине её убил. Кстати, тоже в Харькове.
Словно слова тёти Маши прочитала.........
больно так(
Словно слова тёти Маши прочитала.........
больно так(
А дело не в брать или не брать. Смягчающее - это дают или нет. Даже если бы все отказались, то суть в том, что виновник предлагал компенсацию, а значит свою вину не отрицает.
при чем тут это? или вы думаете, ее бы не отмазали, если бы ее мать бабло не перечислила потерпевшим? рыба гниет с головы, и не пострадавшие выносят приговор. как только стало известно, кто ее отчим, стало понятно: ей ничего не будет, и лишь большой резонанс в прессе и в соц сетях дал толчок посадить ее на время расследования. чтобы люди самосуд не устроили. и выпустят ее в зале суда, максимум условно. но это должны звезды сойтись как никогда.
потому пострадавшим хоть денег немного перепало. это не вернуть ни здоровья, ни родных, но в наше время хоть что то, на лечение люди потратили в разы больше и еще потратят. благородство надо проявлять не в этой ситуации.
потому пострадавшим хоть денег немного перепало. это не вернуть ни здоровья, ни родных, но в наше время хоть что то, на лечение люди потратили в разы больше и еще потратят. благородство надо проявлять не в этой ситуации.
у нас в Днепре, сбил один троих женщин. У них дети остались, я не помню кто он, толи прокурор, толи сын прокурора. В общем подключили людей, слезно просили приходить на акции под прокуратуру. Чтоб дело не замяли, мы тоже с мужем ходили, хотели справедливости. А потом оказалось, родственники взяли денег и дело замялось. Поэтому я не верю в справедливость в таких делах. Грязно и противно.
Но видно, конечно, что со свидетелем серьезно поработал адвокат. Даже внешность, вот эти неуложеные, распатланые,чуть жирноватые волосы, отсутствие каких-либо украшений, даже серёжек в ушах, типа ’я не мажорка, я такой же человек как все’
Уроды, блин, заученные фразы, видно как она переживает, чтобы не сказать лишнее, кроме заученного текста.
Так адвокат потерпевших сказал, что Зайцева деньги перечисляла анонимно на карты, а компенсация- это то, что согласовано с потерявшим и сумма устраивает его
Послушайте, родные не берут деньги за закрытие дела. Они ж не забрали заявления после того, как деньги получили. Повторюсь, дело не во взять или не взять, а предлагают компенсацию или нет. Именно это принимается во внимание в суде (готовность нести ответственность за поступок виновником), а не взяли ли родные деньги. Вы просто путаете понятия .
Какой народ - такие и бояре! Если бы родные пострадавших сбунтовались дружно, то их и бы город поддержал, а там бы и Украина поднялась , но они предпочли взять деньгами.
Страшно от того, что твои самые родные люди продают твою жизнь ( а то что за копейки продали, так даже и смешно)
Зато отчима Зайцевой я уважаю, он бросил все свои возможности на спасение по сути чужого да еще и непутевого ребенка.
Жалко дронова, походу ему дадут больше, чем ей. Скоро окажется, что он влетел в мирно стоящий лексус посреди перекрестка
Страшно от того, что твои самые родные люди продают твою жизнь ( а то что за копейки продали, так даже и смешно)
Зато отчима Зайцевой я уважаю, он бросил все свои возможности на спасение по сути чужого да еще и непутевого ребенка.
Жалко дронова, походу ему дадут больше, чем ей. Скоро окажется, что он влетел в мирно стоящий лексус посреди перекрестка
Читайте информацию, большинство ничего не брали и свои обвинения не снимают. Только вот кроме высказываний в интернете гамнословов что то никто не взялся их отстаивать.
понятно что отмажут по максимуму... смотреть на них действительно противно! Верю только в возмездие.. когда-нибудь в самый счастливый момент в их жизни произойдет что-то что поставит точку на их никчемной жизни...
Ну так в следующий раз будет аккуратно трогаться со светофора, а не стартовать на начинающийся зеленый.
Тут обоюдная вина, не понимаю, как можно кого-то жалеть, кроме пострадавших.
Тут обоюдная вина, не понимаю, как можно кого-то жалеть, кроме пострадавших.
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу