Не брати ви нам! Ваші брати в яру коня доїдають

У другій половині січня 1940 року у Львові почався голод. У першу окупаційну зиму в меню багатьох родин переважала ’смажена’ на воді цибуля і картопляні пляцки, печені на блясі. На блясі також пекли коржі з борошна, замішаного на воді та солі. ’Голод - найкращий кухар’, - казали львів´яни.
Вже до 2 жовтня 1939р. у Західній Україні перебувало 240 осіб партфункціонерів, а також цк комсомолу – 142. До 5 жовтня прибули ще одна тисяча комуністів та 500 комсомольців. Їх кількість постійно збільшувалася: станом на квітень 1940 р. у західних областях перебувало 16 тисяч комуністів, а в середині 1941 р. – 37 тисяч членів та кандидатів у члени вкп(б).
В листопаді розпочаласяся передислокація з московії працівників НКВД: 400 працівників НКВД (офіцерський керівний склад) за рахунок випускників училищ: Ленінградського – 60 осіб, Саратовського – 40, Смоленського – 50, Рязанського – 30, Горьківського – 53, Новочеркаського – 35, Воронезького – 40, а також 110 з інших закладів.
Звісно, що у новоприбулих гостро поставало квартирне питання. Проблема потребувала швидкого вирішення. Розпочалося вивільнення квартир за рахунок масових арештів і депортацій.
В період з 1939 до 1941 року депортацію провадили у декілька етапів. Арешти тривали безперервно і тюрми у Львові були переповнені.

За офіційними даними кількість заарештованих НКВД осіб в Західній Україні в 1939 р. становила: 5 406 поляків, 2 779 українців, 1 439 євреїв; в 1940 р. – 15 518 поляків, 15 024 українців, 10 924 євреїв; в січні-травні 1941 р. ‑ 1 058 поляків, 5 360 українців, 797 євреїв. Отже всього в 1939—1941 рр. органами НКВД було заарештовано 21 982 поляки, 23 163 українці, 13 160 євреїв.
Кількість ’вивільнених’ квартир зростала у геометричній прогресії. Станом на 4 листопада 1939 року совєцька влада ’знайшла’ (саме це слово використане у звіті!) 1031 квартиру для передачі їх представникам партійно-господарського активу. 27 листопада нових господарів отримали 2649 помешкань. На 3 січня 1940р., ’вивільнених’і ’наданих’ новим господарям квартир уже було уже 5407.
І це був лише початок, бо минуло лише 3,5 місяці з часу ’визволення’.

’За что вы нас ненавидите?’ ©

Буду благодарна ссылкам на книги об этом периоде.
Буряты оказывается уже воевали в Украине и мародерили.

Я всегда здесь писала, что у этой орды генетически заложено убивать, их руки в крови при рождении, жажда крови, мародерства, разрушения заложена у них с момента их зарождения. Народ, который ненавидит всех вокруг, себя возвышает, сидя на ведре за сараем

Кацапье, которое кроме руського не понимает ни один словянский язык, какие они нам братья, чмони бурятские

Сьогодні багато тем, що провокують ненависть.
Не варто в неї заглиблюватися.
До речі, кац відео зняв про боротьбу з пропагандою. Дуже цікаво. Іноді своїми словами ми самі активно працюємо на цю пропаганду

Мне даже не с кем их сравнить. Такие убогие и мерзкие

Сьогодні ненависть допомагає нам звільнятись від тамбовських ’братів’, які в яру коня доїдають. Довго ж були лояльними і до чого це періодично призводить?

Ненависть у кого к кому?

История циклична.
На манеже все те же.
’Народ, забывший своё прошлое, не имеет будущего’ - слова великого мыслителя древности Платона
’Кто не помнит своей истории, тот не имеет Родины. ’
’Тот, кто не помнит своего прошлого, обречен на то, чтобы пережить его вновь’ - слова американского философа, поэта и эссеиста Джорджа Сантаяны.
Я не знала, что буряты сражались с Украиной тогда.
Думала,только сейчас приперлись.
А это уже все было

Це не провокування ненависті, це наша істопія, яку треба знати, щоб не щалишилось ілюзій.

Мы и так были толерантные к этими сепарам на своей земле, теперь отгребаем

Але ж прямо сьогодні, прямо зараз ось читаємо про ’багато тем, що провокують ненависть’. Ненависть зараз на всіх одна. Невже ж вона несправедлива?!

Так это и ненависть, а адекватное отношение к падали на нашей земле.

Гиены

У нас з чоловіком розійшлися думки з приводу цього відео. Він каже, що ’щось в цьому є’, а ось я не згодна. Ми обоє волонтери, але чоловік більше фізично допомагає - щось возить, розвантажує і т.д., а я одягаю біженців і постійно чую реальні історії людей, які бігли під обстрілами, які пройшли через пекло, і казати їм ’бути джедаями’, після всього того, що вони пережили - ну таке...

Допомагають. Нехай читають, суки кацапські, як ми їх тут любимо за їхню денацифікацію та звільнення. Мільйонами звільнили людей від житла, жінок з дітьми від чоловіків, сім´ї від нормального життя. Тисячі добровільно і з гордістю перейдуть на українську мову.

Лай это вы о себе ?
У нас так не выражаются в отношении людей.

Нулевик
Ledi April Пользователь сейчас на сайте
Участник проекта с 08.02.2022

Коли у звільнених містечках і селах розкривається жах тортур і вбивств, соцмережі проклинають окупанта, а світ в шоці. От тільки… а хіба ми дізналися щось нове? Ні. Все те саме бачив Київ. 104 роки тому. Один в один. А ми із вами спокійно ходили ногами по місцях масових поховань… Чим нинішні звірства росіян різняться від терору банд Муравйова? Нічим.

«Люди зникали просто на вулицях, вийшовши за хлібом. Ходили чутки, що більшовики розстрілювали за предʼявлення посвідчення, видане Центральною Радою, за вишиванку чи козацькі вуса…
…Число вбитих обраховувалося за різними даними від 2 до 5 тисяч осіб. Переважно це службовці, військові, інтелігенція, робітництво та військові, за більшовицькою термінологією ’контрреволюціонери’.» (с) (тут і далі цитати статті Олександра Кучерука «Жертви і могили в київському Маріїнському парку» в УП. Посилання нижче)

Зауважте – як тоді можна було буть розстріляним за національною ознакою (вишиванка, вуса, мова, український документ…), так і зараз російські ідеологи не приховують – вони прийшли вбивати за національною ознакою.

«Були серед загиблих і цілком випадкові особи. Одночасно прокотилася хвиля мародерства, насильства і грабунку.
Одним з місць масових розстрілів і поховань став Маріїнський парк. В палаці вершили ’правосуддя’. Тут утримували в’язнів і заручників. Парк став місцем розстрілів. Тіла скидали до викопаних ям і загортали землею, так що місце поховання виділялися лише перекопаною ділянкою землі.» (с) О.К.

«Розстрілювали людей цілими гуртками по кілька десять душ. […] Самих українців-гімназистів, які були в бойовому курені есерів та у ’Вільному козацтві’, й залишилися у Києві, коли інше військо вийшло, розстріляно 168 душ.» (с) О.К.

«учасник і свідок подій генеральний секретар продовольчих справ УНР Микола Ковалевський:
’У Маріїнському парку, де стояв самітний царський палац, урядував штаб Муравйова і ЧК під проводом завжди п’яного чекіста Полуянова. Сюди звозили червоногвардійці арештованих киян і тут же в Маріїнському парку їх розстрілювали.
… Число жертв большевицького терору ніколи не було усталене, але воно сягало на підставі наших обрахунків щонайменше п’яти-шести тисяч. Київ заплатив дорогу ціну за це перше знайомство з більшовиками’.
А це свідчення росіянина:
’Розкидані на площі і по доріжках парку роздягнені тіла, між якими бродили голодні собаки; всюди кров, просочений сніг, багато лежали з всунутим в рот ’червоним квитком’ у деяких пальці були складені для хреста.» (с) О.К.

«Визначити число похованих жертв в Маріїнському паркові неможливо, йдеться про одну-дві тисячі, так само не можливо локалізувати місця цих поховань.
За свідченнями очевидця Миколи Полетики, Маріїнський парк був перетворений в могильник, ’трупний запах два роки отруював повітря для мешканців Інститутської і Олександрівської вулиць’.
Це було настільки нестерпно, що кияни неодноразово зверталися до міської влади з проханням вжити відповідних заходів.» (с) О.К.

В 30-х роках радянська окупаційна влада братські могили в Маріїнці… закатала в асфальт і засадила кущиками. Де саме УСІ ці кістяки? Чи реально їх знайти і належним чином поховати?

Чи стане наполегливості, нарешті, подивитися собі під ноги – жах Бучі, Макарова, Ворзеля починався жахом в Маріїнському парку 1918 року. Просто ми вирішили про це забути. Ми вирішили, що тріумф на трупах, названий УРСР, це «також_Україна». Ми боялися назвати окупацію окупацією, а окупанта ворогом.
Непокаране зло повернулося. Повернулося ще й тому, бо в Маріїнці досі стоїть упир Ватутін, тому що метро - Льва Толстого, проспект «Перемоги», а не Брест-Литовський, тому що донедавна існувала абсурдна фраза «театр російської (!) драми імені Лесі Українки (!)»...

Просто зло вважало, що тут воно теж вдома.

Якщо історія не пробачає невивчених уроків, то може для перескладання іспитів варто повернути спокій душам, що кричать з-під паркової бруківки; позбутись насаджених совком ідоліщ; запам’ятати назавжди – топонім (назва місцевості, регіону… ) в першу чергу говорить КОМУ НАЛЕЖИТЬ ЦЕ МІСЦЕ і в Україні НЕ МОЖЕ бути топонімів, які є складовою смислової картини і культурних кодів країни окупанта.

Якщо ми не хочемо повторень Маріїнського парку 1918 і Бучі 2022, звісно…

на світлині - Маріїнка 1934 р. ...пізніше тут будуть прогулянкові доріжки

Знання історії ніяк не стосується до зрощування ненависті.
Мільйони прокльонів не врятують Україну. Є ті, хто потребує любові та молитви.
Навіщо витрачати енергію на ворога?

То він якраз і говорить, що в соцмережах можливо варто обирати слова.
Я от їх пабліки читаю, думаю, ну які ж придурки тупі! На голову не на лазить.
А їм постійно говорять, що хохли-нацики їх повбивати хотять, і ми це підтверджуємо.
Я не за любов чи розуміння до них. Я про: не потрібно їм доводити, що ми такі, як їм розказують

Чому на Заході України так не люблять москалів? Тому що ’Бучу і Ірпінь’ в минулому столітті тут пережили наші дідусі й бабусі , і спогади про ці жахіття з ненавистю до мордору нам заклали на рівні генетичної пам´яті .

У вас сильно все смешалась.
Мы не нападаем на других ,не бомбим их города,не освобождаем людей от жизни, не насилуем детей.
Нас ненавидят,только за то, что мы украинцы.
И убивают.

Заходу хоч пощастило, що голодомору не було. А тут ( по всій іншій територіії Укоаїни) якось так сталося, що пам´ять багатьом відібрало.

Я не знаю, де на заході не було голодомору, бо з того , як мені бабця розказувала , як їли собак і решту ще страшніших речей , то сумнівне щастя (((

Не було Голодомору в західних областях, які до 39-го року були з-під Австро-Угорщиною

Нема чому дивуватися. Потомки сибірського ханства яке петро І приєднав до своєї імперії. В них в крові набіги, грабунки. Нема в них поняття, щоб щось мати, треба працювати. Ворюги.