Як змиритися з усвідомленням, що я погана мати, або син нахабніє. Прошу поради.

Ситуація
Ви сама виховуєте дітей. Колишній самий мінімум у всьому - фінанси, час з дітьми
Живе за кордоном, наш, 50 років - ні кола , ні двора - живе для себе одним днем і вважає себе пупом землі. І в усьому звинувачує мене, що не оцінила, не зберегла ( коротше, я причина всіх невдач)

Після початку війни старший син живе у нього. 17 років. Я дитини не впізнаю . З допитливого хлопця стає амебою. Мову вчить ябияк , але додому їхати не хоче.
Почав пісню, про те як тато легко та весело жив і він так хоче .
Брехати почав
Сьогодні дуже негарно поступив з моїм проханням маленьким(

І тут я опустила руки - що я зробила не так. Я була впевнена, що у сина закладені хороші риси - але щоденне проживання з придурком зробило свою справу, на жаль
Сьогодні все висказала - і про те що сам до мене не дзвонить ніколи першим, і що з нр не привітав, що вчитися не хоче. Що мрія про айті збувається в тих, хто працює над собою та вчиться

Я втомилася. Чесно - що я можу ще дати крім своєї любові?
Знаючи себе, поки що дзвонити не можу
Ви би подзвонили?
Дівчата, чи вірно буде відпустити дорослого сина і нехай живе як хоче? Вік, коли можна зробити висновки .