сказала, що відрікаюсь батьків. ненавиджу їх.

мені 34. живу з дочкою в іншій країні з батьками і бабусею.
розлучена, до війни було важке розлучення 2 роки.
в Києві є квартира, але ще трохи потребує облаштування.
я поки тут, тому що я з дитиною страшні алергіки, а тут алергія пройшла. Плюс колишній не погрожує і не дістає. Ну і треба буде виходити одразу в офіс, а школа до 12 і нема кому забрати дитину.
Життя з родичами стало просто пеклом. Спочатку воно не було вже аж таке. Зараз вже відкриті прокльони. Їх троє, а я одна, яка ночами працюю онлайн, бо не встигаю з дитиною.
Тут ще декілька місяців нам дозволили проживати, дитина захоплена школою і дуже все тут подобається.
Батьки з бабусею - з ними щось не так. Вони розказують, що в мені живе злий, проклинають мене. Зовні вони нормальні люди і ніхто не сказав би нічого проти них, навпаки я багато працюю і не маю часу спілкуватись з іншими людьми.
Батьки вважають, що я ніхто і звуть мене ніяк та відносяться як до мусору.
Ось в чому моє питання. Поки не викликали на роботу в офіс хочу бути тут. і хоча батьки постійно розказують що поїдуть, я в то вже не вірю.
1) ви б терпіли тут пару місяців,
2) шукали б житло на оренду довгострокову - прийдеться кидати школу і шукати заново. бо тут село курортне, і оренда тут страшенно дорога, до 2 тис грн ніч може бути.
3) жити по букінг чи airbnb це вже в пару раз було б дорожче (школу все одно доведеться міняти).