Из-за чего был голодомор? Как вам рассказывали родственники?

Навпаки! Треба говорити. Ми пам´ятаємо. Наша історія циклічна. І ті хто хоче відсидітися, не допомагають фронту, так само будуть дивитися як їх діти рухнуть з голоду , як наші предки. Дагаварівацца, а потім голод, пропаганда, рабство і почемчекубть наші сини разом з кацапнею вбивати інші народи

Мабуть той же сенс, що й зараз у рашні гатити по багатоповерхівками, по дітям і старим. Геноцид, знищення нашого народу.

Який неврожай? Конкретніше - неврожай чого саме? Увімкніть логіку. Не могло ніколи такого бути, щоб від неврожаю зерна так масово вмирали люди. Бо, окрім зерна, є ще овочі, фрукти, ягоди. А неврожай всього також не міг бути. Що за маячня.

Моей бабушке 95 и она тоже верит, что был не урожай і ніхто нічого не забирав. Хоча вона сама ходила збирала мерзлу картоплю на полях, різні рослини. Була мала, та як казали , так вона все й сприймала. Насправді неврожаї були + забирали все.

«Жовтий князь» в школе читали. неизгладимые впечатления.

Після звільнення України від СРСР 1991 року твір Василя Барки включений до програми з української літератури у середніх школах. Проте після приходу до влади Віктора Януковича, Міністерство освіти наполягло на заміні цього твору іншим, який би не стосувався проблематики геноциду українців 1932—1933. При цьому міністр освіти Дмитро Табачник демагогічно посилався на низьку літературну якість твору Барки.

За романом «Жовтий князь» Олесь Янчук на Київській кіностудії створив фільм «Голод-33». У грудні 1991 року, перед референдумом, його показували цілу ніч на всіх каналах українського телебачення, і він без сумніву вплинув на рішення гядачів проголосувати за незалежність України.

На Кубані, Ростовщині та Вороніжчині влада Російської Федерації досі вважає твір «сепаратистським», «екстремістським», «націоналістичним» тощо.

Сегодня посмотрела передачу о голодоморе ’реальні історії з акімом галімовим’, там по полочкам разложена последовательность действий сталина и его утырков, а так же причины голодомора. Кому интересно - посмотрите.
Мои с Херсонщины тоже рассказали как оно было. Это был ад на земле.

И меня удивляет что после более 30 лет независимости Украины кто-то пытается оправдать этот геноцид неурожаем или ленью людей. Не знаю, такое только потомки кацапни, заехавшей в опустевшие хаты истребленных советами украинцев, могут писать.

Ви дуже намудрували, в своєму дописі.
Коротко:

Українців заморили голодом, вивезли в сибір, мільйони не доїхали і загинули там, завезли тупих кацапів. Кацапи не голодали, бо живились відібраним в українців.

Дуже цікава стаття про те, як Голодомор вплинув і продовжує впливати на наше суспільство https://ukrainer.net/yak-holodomor-vplyvaie/
Вся ця тотальна недовіра, пасивність, апатія… Якщо ми за 90 років не відійшли від цієї постгеноцидної травми, то скільки ж ще потрцбно буде часу, щоб відіцти ввл другої? 😢
«Цей тип був пасивним; він підкорювався і виконував навіть найбільш абсурдні владні накази; він був готовий працювати за найнижчу зарплатню або взагалі без неї; він не любив і не цінував своєї праці; був непевний щодо себе; жив у страху невідомого; порушував закон, де це було можливо; вважав крадіжку природним способом перерозподілу власності; не мав жодної поваги до себе самого. Такі етичні якості, як людяність, співчуття, любов до родини і сусідів, ослабли, або ж їх витіснили страх і голод. Водночас цей індивід брав участь у всіх офіційних заходах, вірив, що вони правильні, і зовсім не знав про невідповідність між слоганами радянської пропаганди та реальністю (наприклад, коли неанонімне голосування за єдиного кандидата називали виборами, бідність — процвітанням і так далі). Орвелл мав рацію, коли назвав цю шизофренічну біфуркацію свідомості «подвійним мисленням».»

Ті хто не хотів воювати в 1919-21 , а думав відсидітися, хто хотів домовлятися - потім їли своїх дітей (або сусісдьктм) в 32/33! Таке саме й зараз...тільки після того як поїли дітей, ще довелося стати рабами а через кілька років знову йти воювати, тільки вже в одному строю з своїми вбивцями.
Найогидніше, що нам заборонили пам´ятати про цю страшну сторінку в нашій історії, є кончені тварі, які розказують що і голодомору, і рабства не було, а прекрасні братушки роздавали їх батькам квартири, і марожєноє було вкуснає. Тварі

мало хто вже може розказати.люди крихтами збирають історії про житття......

’Марина Скрипченко
4 д. ·
Жорна! Бачиш, Оксанко: це просто жорна. Камінні і маленькі. В тридцять другому дідо мій зумів сховати два мішки зерна за селом. А жорна в хаті були. Їх тоді так і не знайшли мисливці за п`ятьма колосками. Бачили, що всі живі. Півсела в зимі вже від голоду померли, а мої живі всі були. Тільки прабаба, мама дідова, на покуті лежала в одежі празниковій і вмирала тяжко. І все ніяк не могла Богові душу віддати.
А мисливці ходили двором. Ходили зі щупами, протикали ними мерзлу землю, долівку глиняну в хаті, як орли хижі поклювали. Діда до сільради водили на допити, до району возили. Дід лише руками покаліченими розводив. « Не знаю чим живемо, панове комуністи. Самі бачите – немає нічого. Божим духом тримаємось.»
Діда били і відпускали. Він приходив додому, баба просто в дворі коло криниці змивала з нього кров і запирала в холодний воді одежу. А дід ішов до хати, падав перед покутям, хрестився до ікон пучками, переламаними в дверях кабінету слідчого НКВС і шепотів тихо: « Мамо, Христом Богом прошу і молю вас: не віддавайте Богові душу! Бо, як віддасте свою – то і наші за вами підуть…»
А прабаба лежала жовта, як свічка воскова. І душа все хотіла скрапнути з неї і вогника життя загасити.
І прабабі давно вже не до життя було. Ще весною тридцять другого їй і ряст не цвів, і журавлі в осінні засвіти її кликали. І прабабі боліло і пекло в грудях вже від тої свічки життєвої, бо догоряла вона, розливалася воском гарячим попід ребрами, розтікалась і палила всередині все.
А, як лелеки восени летіли над хатою, то баба чорно кричала за ними і просила птахів забрати її з собою до Ирію.
Але дідо брав її висохлу руку, цілував чорну від праці долоню і молився. Не до образів, до матері молився: «Мамо, змилуйтеся! Ще поживіть до весни, до зеленого…»
І прабаба жила. Чіплялась очима невидючими за надію, душею за віру трималась , а серцем за любов. І жила.
Бо під прабабою, там на покуті, жорна оці були сховані. На них дідо з бабою вночі, прицвяхувавши до віконної рами грубу верету, напотемки, без каганця, без посвіту терли по кілька жмень того прихованого зерна.
Прабаба моя дожила до осені тридцять третього. На затірці з того борошна, що в жорнах схованих терлося та на дідових молитвах.
Аж тоді стали в колгоспі видавати окраєць хліба за трудодень. Дідо приніс його додому, розкраяв на всіх порівну і перший шматочок підніс прабабі до губ. Вона цілувала його, вдихала його запах і всміхалась, всміхалась...Так і померла, дихаючи тим гіркуватим духом глевкого казенного хліба.
Дідо їй і домовину з обрізків колгоспних дощок витесав, і перкалем білим оббив всередині. Дідо з бабою самі матір на цвинтар віднесли. Ішли через село, дідо в головах тримав домовину, баба – в ногах. А під труною мій малий тато з сестрами йшли і підтримували знизу.
Голова колгоспу казав, що негоже аби родина покійницю несла та, щоб за труну діти трималися. Бо всі з хати повмирають скоро.
Але дідо вважав, що прабаба смерть їхню в порозі зупинила. І вже нічого злого не станеться.
Дідо вже потім розказав батькові, що не дав нікому нести домовину, бо важка вона була. Там під подушкою, під головою в прабаби жорна були. Дідо їх на цвинтарі вийняв і прикопав у могилі. Як відчував, що сорок сьомому році вони знову закрутяться…
А тоді річка настала. Людська річка… Повінь. О! Як тоді, після Голоду ці води полились! Наче десь греблю прорвало. В кожне село, в кожну спустошену голодом хату, затікала каламуть російської глибинки. Переселенці. Зозулине поріддя.
- Чому ж – зозулине? - спитала Оксана. - Люди, як люди…
- Росія… Як зозуля яйця підкидає свої до чужих гнізд і пташки іноді й гинуть, годуючи її пташенят, так і Росія заселяє відвойовані землі своїми дітками. І наш люд гине. Бо зозулята викидають його з родинного гнізда, замордовують працею і виморюють голодом. Зозулятам багато треба. Все треба. Все, що є і ще більше…Більше… Більше!..’

Зерно забирали, корів, коней, але не кіз. Окрім зерна багато чого іншого садили. Це ви якраз казочкам вірите. Чого варта книга Ющенка про голодомор з вигаданими жертвами, де вписали мешканців сучасного села. Проти фактів не попреш. Не має мертвих в такій кількості в церковних книгах того часу, і не має поховань. Думки істориків розділились. Саме тому і США не визнавали голодомор.

Багато іншого садили?
Садить садили, але в людей відбирали все.
Навіть рибу забороняли ловити.
Я з Одеської області, там фіксували випадки канібалізму в період голоду.
Мені свекруха розповідала історію в їх селі, коли родичі зʼїли чоловіка, який вже ослаб від голоду. І це були не одиничні випадки.
Думаєте, люди їли інших людей тому, что козами гидували?
І доречі 35 штатів з 50 визнали Голодомор геноцидом. Саме так питання стоїть.
З тим, що голод був, напевно, тільки ви й сперечаєтесь.

Віддавав ссср Америці таким чином гроші за виграш у війні, Америка на тому наварилась як завжди, вона через війни і піднялась

І хоч ,як це не прикро і наказ був з москви, але свої місцеві голодранці цей наказ виконували.

Тільки вдумайтесь, це ж який має бути неврожай, щоб люди дітей їли і кожне зерня рахували? Ви в це вірите? На нашому чорнозему!
Може бути поганий врожай, але щоб зовсім нічого, цього просто не може бути.

А хто пише, що все добре було, то його родичі або не в селі жили, або самі були причетні до тих, хто це все у селян забирав.

Автор, на сході не було голоду, бо не було сіл. Це елементарні знання на рівні 5 класу , там таке вчать. Люди там працювали на шахтах,фабриках та заводах. До речі ,знаменитий НКМЗ був запущений в 34 році, ото його якраз і будували за ті колоски. Ваша тема показує ваш нізкий рівень інтелекту, на жаль

Зерно забирали, корів, коней, але не кіз. Окрім зерна багато чого іншого садили. Це ви якраз казочкам вірите. Чого варта книга Ющенка про голодомор з вигаданими жертвами, де вписали мешканців сучасного села. Проти фактів не попреш. Не має мертвих в такій кількості в церковних книгах того часу, і не має поховань. Думки істориків розділились. Саме тому і США не визнавали голодомор.

Удалено администрацией...

У вас жодних фактів, ото бла бла у вас, як і у нашого звиздуна Ющенка

Aга. Лазарь Каганович. Українець.

А в каком селе они жили? Мои родные жили в Халыпье, Триполье и Копачеве (Обуховский район), так таких ужасов не рассказывали. Да, голод был, но прям общих могил и каннибализма не было. Да я сейчас езжу на местные кладбища, не видела так таких могил и много умерших в 32-33, а вот в 46-47 там много могил, но тогда и правда был неурожай в тех местах, хоть и забирали вдобавок ещё партия.

В Киевской области не забирали, мои тоже держали корову и коз, было у них 13 детей, до взрослых 11 дожило, от чего и когда умерли двое не знаю.

У вас жодних фактів, ото бла бла у вас, як і у нашого звиздуна Ющенка

Семью моей бабушки раскулачили и выслали в голую степь, они сами строили дома из соломы и глины, основали село в Николаевской области в начале 20-х. Это были бабушки и дедушки моей бабушки.

Моя бабушка рассказывала, что их семья раскрутилась, всю жизнь пахали, не покладая рук, поэтому еда в доме была всегда, ее папа (мой прадедушка) выучился на агронома или на специалиста по сх технике, не помню уже, его ценили, их семья не страдала от голода ни в 30-е, ни в 40-е послевоенные. Кто как жил , одинаково не приходится.

Та я в принципі не здивована. Мене більше дивує твердження, що в період голодомору більшість в радянській владі були українцями. Це відверта брехня.
Так цікаво спостерігати за людьми, які готові будь які аргументи наводити, починаючи з того, що голоду не було, закінчуючи тим, що його організували самі українці.
Ці люди дуже послідовні. У них і сьогодні у всьому винуваті виключно українці.
Якесь тяга вічно бути під керівництвом раші і дивитися знизу наверх з благоговінням.
Їм навіть подумати, що раша ворог, лячно і неприпустимо.

Семью моей бабушки раскулачили и выслали в голую степь, они сами строили дома из соломы и глины, основали село в Николаевской области в начале 20-х. Это были бабушки и дедушки моей бабушки.

Моя бабушка рассказывала, что их семья раскрутилась, всю жизнь пахали, не покладая рук, поэтому еда в доме была всегда, ее папа (мой прадедушка) выучился на агронома или на специалиста по сх технике, не помню уже, его ценили, их семья не страдала от голода ни в 30-е, ни в 40-е послевоенные. Кто как жил , одинаково не приходится.

Ще одне з свідків друзів раші вилізла
Може то ваші,як раз,і ходили з щупами,це багато що пояснює.

Якось цікаво виходить, сумніваються тут в факті штучного голодомору якраз ті особи, в яких завжди все неоднозначно. Обережно, бо життя може підказати вірну думку в неоднозначності