Слоник-тоник• 25 ноября 2023
Из-за чего был голодомор? Как вам рассказывали родственники?
Одни родственники с центрально-западной Украины говорили, что был именно голодомор, а с востока говорят, что был неурожай? Кому верить не понятно, если все говорят по-разному, либо всех учили разному, но это именно родственники, которые жили в то время. Как у вас в семье говорили?
показать весь текст
10
1
12
26
159
kseniya123• 26 ноября 2023
Мама розповідала, що бабуся працювала на фермі та взяла там бутилку молока для свого п´ ятимісясного сина. І Її за це це посадили до в´язниці на пів року. Доречі сиділа вона в разом з дитиною((
11
Fioletovna• 26 ноября 2023
Ответ дляАнна_Бель
Ні, ви краще вивчіть це питання та подивіться документалки про цей голод від зарубіжних істориків. Політично протягнули питання, але історики всі категорично проти. Не наші, а американські і європейські
Что ні, я вам факты написала. Остальное -бла бла
4
Fioletovna• 26 ноября 2023
Ответ дляАнна_Бель
У вас жодних фактів, ото бла бла у вас, як і у нашого звиздуна Ющенка
Хоть википедию посмотрите и загуглите, если не в курсе кто и что признал)
9
ёжовые рукавицы• 26 ноября 2023
Ответ дляЕленнн
мало хто вже може розказати.люди крихтами збирають історії про житття......
’Марина Скрипченко
4 д. ·
Жорна! Бачиш, Оксанко: це просто жорна. Камінні і маленькі. В тридцять другому дідо мій зумів сховати два мішки зерна за селом. А жорна в хаті були. Їх тоді так і не знайшли мисливці за п`ятьма колосками. Бачили, що всі живі. Півсела в зимі вже від голоду померли, а мої живі всі були. Тільки прабаба, мама дідова, на покуті лежала в одежі празниковій і вмирала тяжко. І все ніяк не могла Богові душу віддати.
А мисливці ходили двором. Ходили зі щупами, протикали ними мерзлу землю, долівку глиняну в хаті, як орли хижі поклювали. Діда до сільради водили на допити, до району возили. Дід лише руками покаліченими розводив. « Не знаю чим живемо, панове комуністи. Самі бачите – немає нічого. Божим духом тримаємось.»
Діда били і відпускали. Він приходив додому, баба просто в дворі коло криниці змивала з нього кров і запирала в холодний воді одежу. А дід ішов до хати, падав перед покутям, хрестився до ікон пучками, переламаними в дверях кабінету слідчого НКВС і шепотів тихо: « Мамо, Христом Богом прошу і молю вас: не віддавайте Богові душу! Бо, як віддасте свою – то і наші за вами підуть…»
А прабаба лежала жовта, як свічка воскова. І душа все хотіла скрапнути з неї і вогника життя загасити.
І прабабі давно вже не до життя було. Ще весною тридцять другого їй і ряст не цвів, і журавлі в осінні засвіти її кликали. І прабабі боліло і пекло в грудях вже від тої свічки життєвої, бо догоряла вона, розливалася воском гарячим попід ребрами, розтікалась і палила всередині все.
А, як лелеки восени летіли над хатою, то баба чорно кричала за ними і просила птахів забрати її з собою до Ирію.
Але дідо брав її висохлу руку, цілував чорну від праці долоню і молився. Не до образів, до матері молився: «Мамо, змилуйтеся! Ще поживіть до весни, до зеленого…»
І прабаба жила. Чіплялась очима невидючими за надію, душею за віру трималась , а серцем за любов. І жила.
Бо під прабабою, там на покуті, жорна оці були сховані. На них дідо з бабою вночі, прицвяхувавши до віконної рами грубу верету, напотемки, без каганця, без посвіту терли по кілька жмень того прихованого зерна.
Прабаба моя дожила до осені тридцять третього. На затірці з того борошна, що в жорнах схованих терлося та на дідових молитвах.
Аж тоді стали в колгоспі видавати окраєць хліба за трудодень. Дідо приніс його додому, розкраяв на всіх порівну і перший шматочок підніс прабабі до губ. Вона цілувала його, вдихала його запах і всміхалась, всміхалась...Так і померла, дихаючи тим гіркуватим духом глевкого казенного хліба.
Дідо їй і домовину з обрізків колгоспних дощок витесав, і перкалем білим оббив всередині. Дідо з бабою самі матір на цвинтар віднесли. Ішли через село, дідо в головах тримав домовину, баба – в ногах. А під труною мій малий тато з сестрами йшли і підтримували знизу.
Голова колгоспу казав, що негоже аби родина покійницю несла та, щоб за труну діти трималися. Бо всі з хати повмирають скоро.
Але дідо вважав, що прабаба смерть їхню в порозі зупинила. І вже нічого злого не станеться.
Дідо вже потім розказав батькові, що не дав нікому нести домовину, бо важка вона була. Там під подушкою, під головою в прабаби жорна були. Дідо їх на цвинтарі вийняв і прикопав у могилі. Як відчував, що сорок сьомому році вони знову закрутяться…
А тоді річка настала. Людська річка… Повінь. О! Як тоді, після Голоду ці води полились! Наче десь греблю прорвало. В кожне село, в кожну спустошену голодом хату, затікала каламуть російської глибинки. Переселенці. Зозулине поріддя.
- Чому ж – зозулине? - спитала Оксана. - Люди, як люди…
- Росія… Як зозуля яйця підкидає свої до чужих гнізд і пташки іноді й гинуть, годуючи її пташенят, так і Росія заселяє відвойовані землі своїми дітками. І наш люд гине. Бо зозулята викидають його з родинного гнізда, замордовують працею і виморюють голодом. Зозулятам багато треба. Все треба. Все, що є і ще більше…Більше… Більше!..’
’Марина Скрипченко
4 д. ·
Жорна! Бачиш, Оксанко: це просто жорна. Камінні і маленькі. В тридцять другому дідо мій зумів сховати два мішки зерна за селом. А жорна в хаті були. Їх тоді так і не знайшли мисливці за п`ятьма колосками. Бачили, що всі живі. Півсела в зимі вже від голоду померли, а мої живі всі були. Тільки прабаба, мама дідова, на покуті лежала в одежі празниковій і вмирала тяжко. І все ніяк не могла Богові душу віддати.
А мисливці ходили двором. Ходили зі щупами, протикали ними мерзлу землю, долівку глиняну в хаті, як орли хижі поклювали. Діда до сільради водили на допити, до району возили. Дід лише руками покаліченими розводив. « Не знаю чим живемо, панове комуністи. Самі бачите – немає нічого. Божим духом тримаємось.»
Діда били і відпускали. Він приходив додому, баба просто в дворі коло криниці змивала з нього кров і запирала в холодний воді одежу. А дід ішов до хати, падав перед покутям, хрестився до ікон пучками, переламаними в дверях кабінету слідчого НКВС і шепотів тихо: « Мамо, Христом Богом прошу і молю вас: не віддавайте Богові душу! Бо, як віддасте свою – то і наші за вами підуть…»
А прабаба лежала жовта, як свічка воскова. І душа все хотіла скрапнути з неї і вогника життя загасити.
І прабабі давно вже не до життя було. Ще весною тридцять другого їй і ряст не цвів, і журавлі в осінні засвіти її кликали. І прабабі боліло і пекло в грудях вже від тої свічки життєвої, бо догоряла вона, розливалася воском гарячим попід ребрами, розтікалась і палила всередині все.
А, як лелеки восени летіли над хатою, то баба чорно кричала за ними і просила птахів забрати її з собою до Ирію.
Але дідо брав її висохлу руку, цілував чорну від праці долоню і молився. Не до образів, до матері молився: «Мамо, змилуйтеся! Ще поживіть до весни, до зеленого…»
І прабаба жила. Чіплялась очима невидючими за надію, душею за віру трималась , а серцем за любов. І жила.
Бо під прабабою, там на покуті, жорна оці були сховані. На них дідо з бабою вночі, прицвяхувавши до віконної рами грубу верету, напотемки, без каганця, без посвіту терли по кілька жмень того прихованого зерна.
Прабаба моя дожила до осені тридцять третього. На затірці з того борошна, що в жорнах схованих терлося та на дідових молитвах.
Аж тоді стали в колгоспі видавати окраєць хліба за трудодень. Дідо приніс його додому, розкраяв на всіх порівну і перший шматочок підніс прабабі до губ. Вона цілувала його, вдихала його запах і всміхалась, всміхалась...Так і померла, дихаючи тим гіркуватим духом глевкого казенного хліба.
Дідо їй і домовину з обрізків колгоспних дощок витесав, і перкалем білим оббив всередині. Дідо з бабою самі матір на цвинтар віднесли. Ішли через село, дідо в головах тримав домовину, баба – в ногах. А під труною мій малий тато з сестрами йшли і підтримували знизу.
Голова колгоспу казав, що негоже аби родина покійницю несла та, щоб за труну діти трималися. Бо всі з хати повмирають скоро.
Але дідо вважав, що прабаба смерть їхню в порозі зупинила. І вже нічого злого не станеться.
Дідо вже потім розказав батькові, що не дав нікому нести домовину, бо важка вона була. Там під подушкою, під головою в прабаби жорна були. Дідо їх на цвинтарі вийняв і прикопав у могилі. Як відчував, що сорок сьомому році вони знову закрутяться…
А тоді річка настала. Людська річка… Повінь. О! Як тоді, після Голоду ці води полились! Наче десь греблю прорвало. В кожне село, в кожну спустошену голодом хату, затікала каламуть російської глибинки. Переселенці. Зозулине поріддя.
- Чому ж – зозулине? - спитала Оксана. - Люди, як люди…
- Росія… Як зозуля яйця підкидає свої до чужих гнізд і пташки іноді й гинуть, годуючи її пташенят, так і Росія заселяє відвойовані землі своїми дітками. І наш люд гине. Бо зозулята викидають його з родинного гнізда, замордовують працею і виморюють голодом. Зозулятам багато треба. Все треба. Все, що є і ще більше…Більше… Більше!..’
Кожен раз плачу читаючи цю розповідь. Скільки горя ми українці, ще маємо пережити ?
5
Olga Zelenyak• 26 ноября 2023
Ответ дляАнна_Бель
А на заході, які виловлюють чоловіків на вулицях? Не такі?
Если мы сравниваем с советскими временами, то по аналогии те, кто вылавливает мужчин на улицах, почему только на западе, это можно наблюдать не только на западе, это такие же товарищи, как и те, кто занимался мобилизацией в советскую армию времен второй мировой. Туда тоже все вприпрыжку не бежали.
5
1
Ответ дляПиона
Мені 42, моя бабуся була 1926 р.н. Усе літо я була у неї в селі. Київська область, Обухівський район. Багато розповідала. Розповідала про голод 1933. Їй було 7 років. Памʼятає, як її діда вислали до Сибіру за те, що не лінувалися, усі змалечку робили і була й земля, і все. За те розкуркулили і вислали. У їх будинку потім совєти дитячий садок зробили. Гарний був маєток, я його ще памʼятаю. Розповідала, як потім ходили зі щупами і шукали їжу і коштовності. Був урожай, але все забирали, творили геноцид. Слава Богу не знайшли вузлик за піччю, хоча туди штрикали. А вижили завдяки бджілкам, пасіку чомусь не тронули. Бабуся показувала мені на кладовищі незвично великі могилки без хрестів і оградок. Казала, що це загальні могили, в голодомор туди сімʼями звозили і там наші родичі теж є. Я була маленька і памʼятаю, як до моєї бабусі приходила у гості її двоюрідна сестричка. Уже теж бабуся. Згадували голодомор . І та сестричка розповідала, що у неї померла мама і братики від голоду - сестрички усі і залишилася вона одна. Їй було страшно і вона кликала до себе подружку ночувати. І ось запалили свічку, щось там знайшли поїсти, і тут на стіні відобразилися тіні - одна велика і три маленькі. Каже вона , то мабуть мама з дітками приходила. Отаке розказувала. Чи то від голоду вже галюцинації були чи що. Але було. Плюну і розтовчу морду тому, хто буде в заперечувати голодомор! Тато мій 1935 р. н. Пережив голод 1946-47. Теж штучний. Батько його на цукровому заводі робив, а їсти не було чого. Грудочку цукру у пазусі дітям ховав і приносив. Його батько і сестричка померли від голоду. Теж усе життя не міг хліба наїстися. І запаси круп завжди були, сіль заводилася, я викидала, а він все одно купував і складав, Ненавидив русню ще до війни. Учасник Майдану. Казав що ось побачите ще що буде. Буде гірше й гірше. Ми сміялися і не розуміли. Думали старий уже таке собі говорить бозна що. Хто ж знав, що слова виявилися пророчі. Незадовго до смерті сказав, що він уже тут затримався.
А в каком селе они жили? Мои родные жили в Халыпье, Триполье и Копачеве (Обуховский район), так таких ужасов не рассказывали. Да, голод был, но прям общих могил и каннибализма не было. Да я сейчас езжу на местные кладбища, не видела так таких могил и много умерших в 32-33, а вот в 46-47 там много могил, но тогда и правда был неурожай в тех местах, хоть и забирали вдобавок ещё партия.
1
16
Ответ дляOlga Zelenyak
Если мы сравниваем с советскими временами, то по аналогии те, кто вылавливает мужчин на улицах, почему только на западе, это можно наблюдать не только на западе, это такие же товарищи, как и те, кто занимался мобилизацией в советскую армию времен второй мировой. Туда тоже все вприпрыжку не бежали.
Ну то ми ж і ведемо мову про своїх гнид. І чомусь всі так відокремлюють совети від українців, хоча советстка власть в основному була представлена грузинами, українцями та євреями. При чому українців найбільше було представлено на вищому та середньому рівні управління.
1
6
9
Olga Zelenyak• 26 ноября 2023
Ответ дляАнна_Бель
Ну то ми ж і ведемо мову про своїх гнид. І чомусь всі так відокремлюють совети від українців, хоча советстка власть в основному була представлена грузинами, українцями та євреями. При чому українців найбільше було представлено на вищому та середньому рівні управління.
Так, про своїх, які заради того, щоб вислужитися перед чужими, готові на все. Якими рухає заздрість, які самі ні на що в житті не спроможні. Тільки прийти в чужу хату і відібрати чи злити інформацію.
Цікаво, хто в 1932-1933 роках в вищому та середньому керівництві СССР був українцем? Молотов, Калінін, Каганович?
Цікаво, хто в 1932-1933 роках в вищому та середньому керівництві СССР був українцем? Молотов, Калінін, Каганович?
14
Ответ дляFilomena
Ну тобто +/-?
Це цілі покоління.
Якщо моя бабуся 28 року, то пра приблизно 10?
І так, до 15 я не допитувалася, а вони не горіли бажанням згадувати.
То ж може не у всих так було? І є старші за мене люди тут? Нічого дивного.
А те, що ви пишете якраз і дивує)
Це цілі покоління.
Якщо моя бабуся 28 року, то пра приблизно 10?
І так, до 15 я не допитувалася, а вони не горіли бажанням згадувати.
То ж може не у всих так було? І є старші за мене люди тут? Нічого дивного.
А те, що ви пишете якраз і дивує)
У мене прадід був 1901 року,дід ( його син 28го) прадід продив 99 років. Я дуже жалію, що була дитиною і не розпитала за це все, тому що прадід був на той час дорослою людиною і він до 99 років прожив і був зі світлим розумом, навіть загадки мені 10річній загадував. Дуже жалкую, що про це не спитала.
4
Ответ дляOlga Zelenyak
Так, про своїх, які заради того, щоб вислужитися перед чужими, готові на все. Якими рухає заздрість, які самі ні на що в житті не спроможні. Тільки прийти в чужу хату і відібрати чи злити інформацію.
Цікаво, хто в 1932-1933 роках в вищому та середньому керівництві СССР був українцем? Молотов, Калінін, Каганович?
Цікаво, хто в 1932-1933 роках в вищому та середньому керівництві СССР був українцем? Молотов, Калінін, Каганович?
Я Вас здивую: корінний киянин Каганович....з Голосієвського
2
Ответ дляoboeva
интересно каких родственников вы застали , живших в то время, моя бабушка 1908 года рождения, но она могла оценить обстановку только в своем селе
Село за селом, розповідь до розповіді . А померлі взагалі вже розказати не можуть. Моя прабабуся 1902, року, я її пам´ятаю, вона розказувала як перекидали через Збруч, бо то ще був кордон, родичам паляниці хліба на соаєтська сторону
7
Ответ дляok1904
Село за селом, розповідь до розповіді . А померлі взагалі вже розказати не можуть. Моя прабабуся 1902, року, я її пам´ятаю, вона розказувала як перекидали через Збруч, бо то ще був кордон, родичам паляниці хліба на соаєтська сторону
та странно, что у автора много родственников и все такие противоречивые
1
Olga Zelenyak• 26 ноября 2023
Ответ дляok1904
Я Вас здивую: корінний киянин Каганович....з Голосієвського
Та я в принципі не здивована. Мене більше дивує твердження, що в період голодомору більшість в радянській владі були українцями. Це відверта брехня.
Так цікаво спостерігати за людьми, які готові будь які аргументи наводити, починаючи з того, що голоду не було, закінчуючи тим, що його організували самі українці.
Ці люди дуже послідовні. У них і сьогодні у всьому винуваті виключно українці.
Якесь тяга вічно бути під керівництвом раші і дивитися знизу наверх з благоговінням.
Їм навіть подумати, що раша ворог, лячно і неприпустимо.
Так цікаво спостерігати за людьми, які готові будь які аргументи наводити, починаючи з того, що голоду не було, закінчуючи тим, що його організували самі українці.
Ці люди дуже послідовні. У них і сьогодні у всьому винуваті виключно українці.
Якесь тяга вічно бути під керівництвом раші і дивитися знизу наверх з благоговінням.
Їм навіть подумати, що раша ворог, лячно і неприпустимо.
16
1
Ответ дляАнна_Бель
Ні, ви краще вивчіть це питання та подивіться документалки про цей голод від зарубіжних істориків. Політично протягнули питання, але історики всі категорично проти. Не наші, а американські і європейські
Які саму історики? Можна хоч одне прізвище? Може головний американський фахівець з історії України не визнає голодомор?)
4
konfeta lizaveta• 26 ноября 2023
Ответ дляAnna2901
моя бабушка рассказывала, что приходили и просто выгребали все, что было - все запасы зерна у них забрали. Рассказывала, как собирали втихаря полынь и с нее лепешки делали. Рассказывала, как соседка сошла с ума и сварила суп со своих детей. После всего у бабушки всегда крупы, мука стояли мешками - она очень боялась голода :( Также рассказывала, как помнит, что пришли военные и несли хлеб в руках и они не могли наестся хлеба и плакали очень :( Говорила, что во время войны такого не было и немцы детям и женщинам приносили еду, а бабушке немец подарил пуховый платок, чтобы она не мерзла.
Ви ж розумієте що той платок німець до того в когось таки вкрав ?( Наврядчи з собою з Германії привіз....
4
олена олена• 26 ноября 2023
А мені цікаво , чи є тут нащадки тих, хто цей голодомор робив своїми руками. Хто приходив в хати і відбирав останнє у людей -зерно, овочі, скот. Їх же багато було, таких перевертнів, якщо голодомор охопив фактично всю Україну. Може , авторе, про « просто неурожай» саме внуки/ правнуки їхні розповідають?
18
Ответ дляEllo
Даже в теории, если это был неурожай, он что был на территории всего совка,вот прям везде неуродило? Украина была частью ссср, т.е Узбекистан, Казахстан, Татарстан и т.д не смогли бы прокормить голодающих людей из Украины? Та ну, бред.
Більш того, неврожай і голод були на початку 20р, 46-47 років і люди голодували. Але мор був саме 32-33 років, штучний голодомор.
Більш того, люди в містах не знали що в селах таке робиться , селянам не дозволялося виїздити з сіл
Більш того, люди в містах не знали що в селах таке робиться , селянам не дозволялося виїздити з сіл
5
Бабушка рассказывала, что был неурожай. Ели ветки с деревьев. За зерно не знает - вывозили или нет, т.к .жили все в городе. Рассказывала мне страшную вещь, что на соседней улице (частный сектор) давали объявление, что покупают лошадей. Продавец с лошадью заходил, и никто не выходил: ни продавец, ни лошадь .Каннибализм! Я живу до сих пор в том районе, в частном секторе, так этот дом, где ели людей - нежилой. Покупали его, продавали - пытались строить что-то, по дому шли трещины. Может совпадение.
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Назад Комментарии к ответу