Сусідка зверху• 08 января 2024
Діти і війна
Нас бомблять. Спочатку було дуже страшно. Половина сім´ї відмовилась виїзджати, залишились разом. Прилітало в квартиру, легенько,відремонтували. Коли вже зовсім тяжко було, виїхали. Через 4 місяці повернулись, бо робота ,за яку можна жити, тут. І ось знову ракети .Город- мільонник. Може попадуть. Може ні. Кожний раз, коли летять ракети, думаю чи вправі я вирішувати долю дітей. Але старша дитина і чоловік категорично відмовляються їхати . Кинути мужа можу, дитину-ні. І от до болі в серці кожний раз чекаю- прокинемось чи ні. Ось взлетіли літаки, новини пишуть, летять на позиції.Вірогідно вранці будуть нас знову бомбити. Чоловік каже, що треба просто навчитись жити без страху. А я боюсь. Не за себе, за дітей. А він не боїться. Не прошу порад, критики чи співчуття. Хочу прокинутись зранку, прочитати цю маячню і з посмішкою подумати яка я дурна була. Боже, дай прокинутись всім нам.
показать весь текст
53
3
26
79
0
Я читаю та дивуюсь, вже 2 роки війни, а Ви досі не навчилися жити. Так як бомбили нас, кожного дня, і ми залишились, взагалі нікуди не виїжджали з країни. Живемо, працюємо, відпочиваємо. Навіщо жити в вічному стресі. І так, в мене є дитина.
5
8
21
Гадаю, упевненості Вам не додам.
Бачачи ситуацію так, справді, варто розгляну варіанти від´їзду.
Бачачи ситуацію так, справді, варто розгляну варіанти від´їзду.
2
нажаль, тіки це теж подумала. А з допомогою ШІ можна дуже правдоподобні відеозвернення готувати або записи з конференцій або зустрічей з народом, яких насправді не було.
1
Автор ходите в укриття? Можливо ходіть з дитиною то вона і передумає. Як не хотітиме скажіть що саме ви поки вона дитина відповідаєте за неї та її безпеку.
3
2
Многим вообще не страшно и главное пофиг на детей. Они их в войну осознанно рожают и продолжают оставаться вообще в прифронтовых территориях. Ладно кто забеременел или родил до войны, но вот сколько безмозглых которые преднамеренно подвергают детей опасности.
1
11
7
12
1
Тоже самое, приспосабливается, насколько возможно стараемся жить обычной жизнью. Спасает бронь у мужа.
Дети тоже ходят в школу, гуляют с друзьями делают свои детские дела.
Дети тоже ходят в школу, гуляют с друзьями делают свои детские дела.
5
Или лень что-то делать. Знакомый отправил жену с 2 детьми заграницу, но там за жилье было уже договорено, одна семья уезжала, они поехали на их место
3
Я вас підтримую. Я в Україні, але в безпечному більш менш місті. Не розумію людей, хто в Дніпрі Одесі, Запоріжжі…заради чоловіків ризикують життям дітей.
2
12
1
13
Мы выехали, жили за границей почти 1.5 года. Для моих детей это оказалось хуже, морально и психологически. Я поняла, что дальше так продолжаться не может, вернулись домой. Да, каждый раз страшно, но дети тут ожили. Не знаю, правильное решение было вернуться или нет, но пока я не жалею. Да, психика материнская расшатывается, особенно в такие дни как сегодня, когда массовые пуски - сейчас сидим в коридоре, потому что к нам первая ракета уже, ’вне очереди’. А детям психологически в таких условиях жить проще и легче, чем вдали от дома, друзей и родных. Поэтому - молимся, верим, живём и надеемся на лучшее.
2
1
31
1
Вибачте, на запитання не хочу відповідати, кожен оцінює через призму себе, кожен вибирає шлях собі. Ми на початку війни доглядали, потім хоронили двох бабуль, яких кинули діти . У другої сусідки діти, які прийняли рішення евакуїроватись, з собою забрали всі документи її. Дуже складно було вилізти з тієї ситуації..І я постійно думаю, хто дурний- вони, які вивезли своїх дітей в безпеку, незважаючи на якорі, чи я, яка обвісила себе якорями.
1
1
5
Я з дітьми була за кордоном півтора роки. Повернулися і дуже дуже щасливі. Дивлюсь на ситуацію крізь призму статистики. Кожен раз коли ви саджаєте дитину в машину і їдете, то наражаєте на в рази більшу небезпеку.
3
7
1
У меня другое мнение о родителях, сознательно, бесстрашно и оптимистично подвергающих детей опасности.
12
7
Тому що немає державної підтримки для цього. От я можу теоретично переїхати в село в Хмельницьку область, але роботи там немає від слова зовсім. Чоловік працює і ледве тягне себе самого на ці гроші. Тому ми з дитиною за кордоном, а не в Україні.
1
1
Прям кинули? Или не смогли убедить этих бабуль поехать с ними? У меня в Харькове и родители, и свекровь. Мы пытались их убедить выехать. Тщетно.
Старики - не кошки, насильно не вывезешь. Можете считать, что бросила. Но знаете - ответственность перед ребёнком у меня намного выше.
Старики - не кошки, насильно не вывезешь. Можете считать, что бросила. Но знаете - ответственность перед ребёнком у меня намного выше.
6
Автор , вот и мы сидели до последнего, где-то попадает ,но не нам . Я не верила что может до нас дойти . А когда уже прилетело и не один раз ,а четыре , это такой ад , я не понимаю как мы выжили . Бежали без оглядки, без денег без вещей . Мариуполь .
3
1
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу