Без чоловіка легше ніж з ним: що я не так роблю?

Ситуація така: дитина 10 тижнів, за перші тижні я ушаталась вщент. Бували ситуації нарозрив: дитина кричить, в хаті срач, їжа википає, як в анекдоті. Чоловік поїхав у відрядження на 3 тижні. І за цей час я вперше почала кайфувати від материнства. Висипаюсь, лягаю з дитинкою рано, його вклала, щось поробила і сплю. Вибудувала режим - стало легше вкладати. Встигаю і масаж, і приготувати і прибрати. Якось все легко і плановано. До ритма життя дитиночки пристосувалась. А зараз вернувся чоловік, я рада страшенно, скучила дуже, але от минуло три дні і мені знову страшенно важко. Він пізно приходить: поки приготую і посиджу з ним (просить дочекатись), посуд перемию, вже лягаю дуже пізно. Тричі в день глобальне готування. Окрім режиму дитини пристосовуюсь до нього - на обід заїздить додому в різний час, коли як, за півгодини набирає. Зранку я з візком по магазинам за харчами. Не хочу його лишити зовсім без уваги, але і втомилась вже жесть.
З дитинкою він швидше побавитись: глобально все на мені. Прання, готування, хата - само соьою.
Я не хочу нити, швидше за порадою йду: шо роблю не так?
Чи правильно зараз було б лишити чоловіка без уваги по принципу «дорослий, розбереться сам», чи не можна цього робити, бо діти ростуть, а відносини з чоловіком то святе?
Але і втомленою бути вічно то такий контраст з тим спокоєм, що був.