Чи є у вас образа на мати?

Було не дуже веселе дитинство. Батько нас покинув (нас 3є), пішов до іншої, а мама в цей була вагітна мною. Все життя звинувачувала мене, що батько пішов із за мене. В підлітковому віці почала з ним спілкуватися активно, в неї була ревність. Вона маніпулювала словами, що якщо я спілкуюся з батьком, то маю від неї відмовитись. Проклинала мене. Казала що «я тебе народила, я тебе і вбʼю». Вся ненавість на батька була на мені…в 17 років пішла з дому і почала жити з батьком. Жодного разу мені мама не телефонувала, не відповідала на мої привітання зі святами. Потім, з часом, через сестру почали спілкуватися. Але прояв ненависті все одно залишився.
Я рано почала працювати, щоб мати власні кошти, купувати сезонні речі. Вона більше всього любила середню доньку, бо та прийняла зручну позицію, бути разом проти батька.
Але зараз в мене майже немає з нею спілкування, я не ділюся своїми життям, закрита для неї.
Наче пробачила все. Але сказати, що «люблю» мені важко. Я нічого не відчуваю. Мені Шкода трохи її.
Інколи допомагаємо продуктами, коштами. Але приїжджати в гості, ділитися подіями зі свого життя немає бажання. Завжди засуджувала мене, замість підтримки.
Живу добре, маю свою сімʼю, купила сама авто. Але інколи думаю, чи маю я спілкуватися через силу з нею, бо «так треба?». Перед очима завжди спливають моменти з дитинства та її ненавість і байдужість до мене.

Просто є родини, де всі разом на свята, де є підтримка. А ми як чужі.

Як бути надалі? Бо наче шкода, що вона живе сама, не все добре з грошима в неї, але це її життя. Я не можу брати відповідальність та давати поради як жити.