Муж тайком общается с бывшей

У соседки так. Ушла от бывшего. Вышла замуж родила ребенка. Ребенок получился отличный. Здоровый, спортивный, красивый, умный. Муж второй при деньгах. И бывший штурмовал соседку как мог. Оказалось, он тоже хочет упакованную красивую жену и вот такого ребенка. Свои двое от второго его брака очень посредственные во всех отношениях. Он так и говорил, уходи от мужа - ребенка усыновлю, буду ему папой, тебя на руках носить буду. Инфантильный злобный завистливый дурачок короче.

а я так зараз живу...два роки тому зловила на переписці, там було,що вона найкраща, що вона у нього в думках і тд і тп, спілкувались в фейсбуці. вона також заміжня. Після того як вияснили стосунки, видалив фейсбук, заблокував її,написав,що моя дружина найкраща, але все вже,довіри немає, тільки бере телефон ввечері і все пропав, сама лягаю спати, сама ввечері по собі, спілкування суто про роботу. У нього все добре в житті, а я не можу, весь час в голові,що мене зрадили, не можу з цим змиритися. Розумію,що себе не обдуриш, інтуіція каже,що продовжує спілкування. От що робити не знаю, але довела себе вже до того,що тремтять руки, встаю зранку розбита, сил немає ні на що, жити не хочеться...

Но ведь у нее есть обеспеченный муж и дети, для чего ей мой муж

Розкажу свою історію, а ви робіть висновки.
Чоловік колись зустрічався зі своєю кумою, вона у шлюбі років 10-12, в неї двоє дітей, хлопчик рочки три і дівчинка 7-8 років, ну тоді вона була у шлюбі, він вільний. Щось там в них не склалося, не знаю.
За два роки після їх «розриву», ми познайомились з чоловіком, за два місяці він мені запропонував одружитися, але я тягнула як могла, ми жили разом майже три роки, тоді офіційно одружились, наче усе добре.
У 2022 році він пішов служити, я тут вся така чекаю, посилки пакую, катаюся за ним країною, як отримав поранення, то я його «піднімала», буквально, був лежачий, знову ж таки, жалівся що грошей немає, я усе сама тягнула, залізла в кредити, бо він же зарплати не отримує, там перший місяць було щось сім тисяч, другий нормально отримав, а потім якісь копійки.
Трохи підлікувався, поїхав до матері додому, поки було кілька днів між лікарнями, ввечері каже, піду до друга ночувати, ну ок, йди.
Два тижні після того я концерти дивилася, усе йому не так, усе не то, в хаті срач і я уся «не така»(він мав інші сподівання), і дитина моя погана, і з лікарні його нібито не відпускають додому (до цього приїздив ночувати часто), на вихідних у неділю вдень приїжджав на кілька годин і на тому все. Я ж все списую на птср, буває.
Тоді щось за місяць його наче попустило, приїхав додому у проміжку між лікарнями, але від мене дистанціювався, не розмовляє, принципово усамітнено сидить. Я вже не витримала, кажу «поїхали, подамо на розлучення», він аж засяяв, подали заяву, каже «я тепер можу інших жінок мати», відповідаю «поки немає свідоцтва про розірвання шлюбу, не можеш».
Ну і все. Знову ліг в лікарню, знову не відпускають.
А за два тижні я дізналася що він ночував тоді не у друга, а в куми, у той час коли його «не відпускали з лікарні», він їздив до куми 400км в один бік, вона приїжджала в Київ, іноді сама, іноді з дітьми, він їх тут «кружив», але вистачило його не на довго, дівчинка вирішила що там грошей багато, почала вимагати щоб він їй квартиру знімав у Києві, забезпечував, і взагалі чого це ти додому їздиш, до дружини, коротше вони там щось посралися, і на тому все. Я дізналася пізніше, коли він задоволений і щасливий повернувся в сім’ю, бо ж своя, рідна, а тут виявилось що я такого терпіть не планую, він і плакав, і просився, і обіцяв багато чого, але я його речі посеред ночі зібрала, і виставила його нафіг. Розлучилися і слава Богу. Його дуже дивує чого це я так, чого зараз я не хочу йому допомагати із вирішенням деяких питань, а мені просто гидко, бо я один єдиний раз його просила про допомогу, а він був зайнятий, пив пиво з хлопцями ( на моє прохання дати авто, щоб я сама вирішила питання, теж проморозився), ну ось і він хай сам вирішує.
Мені навіть не так боляче через те що він її і5ав, а ось те що мою дитину в кіно не можна було звозити, бо грошей немає, і взагалі воно йому не треба, а на неї він не шкодував ні грошей ні часу, там такі суми у виписках, я ніколи ніяких подарунків не отримувала, а там, просто поїсти сходити 7-10 тисяч, ну і так, я набралася кредитів, а він отримував 158 тисяч щомісячно, може не вчасно, може частинами, а я зі своєї зарплати покривала усі витрати. І зараз він щиро не розуміє у чому ж проблема, чого я не хочу спілкуватися, чого не згодна з ним спати, якщо він приїде на кілька днів до Києва.
Пів року пройшло, ніяк не відпустить, дуже болить.

капец( а зачем изначально замуж выходили за него? не уж то принцем до свадьбы был? скорее всего таким же говном был, но вы не хотели замечать

Но ведь у нее есть обеспеченный муж и дети, для чего ей мой муж

Розкажу свою історію, а ви робіть висновки.
Чоловік колись зустрічався зі своєю кумою, вона у шлюбі років 10-12, в неї двоє дітей, хлопчик рочки три і дівчинка 7-8 років, ну тоді вона була у шлюбі, він вільний. Щось там в них не склалося, не знаю.
За два роки після їх «розриву», ми познайомились з чоловіком, за два місяці він мені запропонував одружитися, але я тягнула як могла, ми жили разом майже три роки, тоді офіційно одружились, наче усе добре.
У 2022 році він пішов служити, я тут вся така чекаю, посилки пакую, катаюся за ним країною, як отримав поранення, то я його «піднімала», буквально, був лежачий, знову ж таки, жалівся що грошей немає, я усе сама тягнула, залізла в кредити, бо він же зарплати не отримує, там перший місяць було щось сім тисяч, другий нормально отримав, а потім якісь копійки.
Трохи підлікувався, поїхав до матері додому, поки було кілька днів між лікарнями, ввечері каже, піду до друга ночувати, ну ок, йди.
Два тижні після того я концерти дивилася, усе йому не так, усе не то, в хаті срач і я уся «не така»(він мав інші сподівання), і дитина моя погана, і з лікарні його нібито не відпускають додому (до цього приїздив ночувати часто), на вихідних у неділю вдень приїжджав на кілька годин і на тому все. Я ж все списую на птср, буває.
Тоді щось за місяць його наче попустило, приїхав додому у проміжку між лікарнями, але від мене дистанціювався, не розмовляє, принципово усамітнено сидить. Я вже не витримала, кажу «поїхали, подамо на розлучення», він аж засяяв, подали заяву, каже «я тепер можу інших жінок мати», відповідаю «поки немає свідоцтва про розірвання шлюбу, не можеш».
Ну і все. Знову ліг в лікарню, знову не відпускають.
А за два тижні я дізналася що він ночував тоді не у друга, а в куми, у той час коли його «не відпускали з лікарні», він їздив до куми 400км в один бік, вона приїжджала в Київ, іноді сама, іноді з дітьми, він їх тут «кружив», але вистачило його не на довго, дівчинка вирішила що там грошей багато, почала вимагати щоб він їй квартиру знімав у Києві, забезпечував, і взагалі чого це ти додому їздиш, до дружини, коротше вони там щось посралися, і на тому все. Я дізналася пізніше, коли він задоволений і щасливий повернувся в сім’ю, бо ж своя, рідна, а тут виявилось що я такого терпіть не планую, він і плакав, і просився, і обіцяв багато чого, але я його речі посеред ночі зібрала, і виставила його нафіг. Розлучилися і слава Богу. Його дуже дивує чого це я так, чого зараз я не хочу йому допомагати із вирішенням деяких питань, а мені просто гидко, бо я один єдиний раз його просила про допомогу, а він був зайнятий, пив пиво з хлопцями ( на моє прохання дати авто, щоб я сама вирішила питання, теж проморозився), ну ось і він хай сам вирішує.
Мені навіть не так боляче через те що він її і5ав, а ось те що мою дитину в кіно не можна було звозити, бо грошей немає, і взагалі воно йому не треба, а на неї він не шкодував ні грошей ні часу, там такі суми у виписках, я ніколи ніяких подарунків не отримувала, а там, просто поїсти сходити 7-10 тисяч, ну і так, я набралася кредитів, а він отримував 158 тисяч щомісячно, може не вчасно, може частинами, а я зі своєї зарплати покривала усі витрати. І зараз він щиро не розуміє у чому ж проблема, чого я не хочу спілкуватися, чого не згодна з ним спати, якщо він приїде на кілька днів до Києва.
Пів року пройшло, ніяк не відпустить, дуже болить.

а я так зараз живу...два роки тому зловила на переписці, там було,що вона найкраща, що вона у нього в думках і тд і тп, спілкувались в фейсбуці. вона також заміжня. Після того як вияснили стосунки, видалив фейсбук, заблокував її,написав,що моя дружина найкраща, але все вже,довіри немає, тільки бере телефон ввечері і все пропав, сама лягаю спати, сама ввечері по собі, спілкування суто про роботу. У нього все добре в житті, а я не можу, весь час в голові,що мене зрадили, не можу з цим змиритися. Розумію,що себе не обдуриш, інтуіція каже,що продовжує спілкування. От що робити не знаю, але довела себе вже до того,що тремтять руки, встаю зранку розбита, сил немає ні на що, жити не хочеться...

Розкажу свою історію, а ви робіть висновки.
Чоловік колись зустрічався зі своєю кумою, вона у шлюбі років 10-12, в неї двоє дітей, хлопчик рочки три і дівчинка 7-8 років, ну тоді вона була у шлюбі, він вільний. Щось там в них не склалося, не знаю.
За два роки після їх «розриву», ми познайомились з чоловіком, за два місяці він мені запропонував одружитися, але я тягнула як могла, ми жили разом майже три роки, тоді офіційно одружились, наче усе добре.
У 2022 році він пішов служити, я тут вся така чекаю, посилки пакую, катаюся за ним країною, як отримав поранення, то я його «піднімала», буквально, був лежачий, знову ж таки, жалівся що грошей немає, я усе сама тягнула, залізла в кредити, бо він же зарплати не отримує, там перший місяць було щось сім тисяч, другий нормально отримав, а потім якісь копійки.
Трохи підлікувався, поїхав до матері додому, поки було кілька днів між лікарнями, ввечері каже, піду до друга ночувати, ну ок, йди.
Два тижні після того я концерти дивилася, усе йому не так, усе не то, в хаті срач і я уся «не така»(він мав інші сподівання), і дитина моя погана, і з лікарні його нібито не відпускають додому (до цього приїздив ночувати часто), на вихідних у неділю вдень приїжджав на кілька годин і на тому все. Я ж все списую на птср, буває.
Тоді щось за місяць його наче попустило, приїхав додому у проміжку між лікарнями, але від мене дистанціювався, не розмовляє, принципово усамітнено сидить. Я вже не витримала, кажу «поїхали, подамо на розлучення», він аж засяяв, подали заяву, каже «я тепер можу інших жінок мати», відповідаю «поки немає свідоцтва про розірвання шлюбу, не можеш».
Ну і все. Знову ліг в лікарню, знову не відпускають.
А за два тижні я дізналася що він ночував тоді не у друга, а в куми, у той час коли його «не відпускали з лікарні», він їздив до куми 400км в один бік, вона приїжджала в Київ, іноді сама, іноді з дітьми, він їх тут «кружив», але вистачило його не на довго, дівчинка вирішила що там грошей багато, почала вимагати щоб він їй квартиру знімав у Києві, забезпечував, і взагалі чого це ти додому їздиш, до дружини, коротше вони там щось посралися, і на тому все. Я дізналася пізніше, коли він задоволений і щасливий повернувся в сім’ю, бо ж своя, рідна, а тут виявилось що я такого терпіть не планую, він і плакав, і просився, і обіцяв багато чого, але я його речі посеред ночі зібрала, і виставила його нафіг. Розлучилися і слава Богу. Його дуже дивує чого це я так, чого зараз я не хочу йому допомагати із вирішенням деяких питань, а мені просто гидко, бо я один єдиний раз його просила про допомогу, а він був зайнятий, пив пиво з хлопцями ( на моє прохання дати авто, щоб я сама вирішила питання, теж проморозився), ну ось і він хай сам вирішує.
Мені навіть не так боляче через те що він її і5ав, а ось те що мою дитину в кіно не можна було звозити, бо грошей немає, і взагалі воно йому не треба, а на неї він не шкодував ні грошей ні часу, там такі суми у виписках, я ніколи ніяких подарунків не отримувала, а там, просто поїсти сходити 7-10 тисяч, ну і так, я набралася кредитів, а він отримував 158 тисяч щомісячно, може не вчасно, може частинами, а я зі своєї зарплати покривала усі витрати. І зараз він щиро не розуміє у чому ж проблема, чого я не хочу спілкуватися, чого не згодна з ним спати, якщо він приїде на кілька днів до Києва.
Пів року пройшло, ніяк не відпустить, дуже болить.

Но ведь у нее есть обеспеченный муж и дети, для чего ей мой муж

Но ведь у нее есть обеспеченный муж и дети, для чего ей мой муж

Розкажу свою історію, а ви робіть висновки.
Чоловік колись зустрічався зі своєю кумою, вона у шлюбі років 10-12, в неї двоє дітей, хлопчик рочки три і дівчинка 7-8 років, ну тоді вона була у шлюбі, він вільний. Щось там в них не склалося, не знаю.
За два роки після їх «розриву», ми познайомились з чоловіком, за два місяці він мені запропонував одружитися, але я тягнула як могла, ми жили разом майже три роки, тоді офіційно одружились, наче усе добре.
У 2022 році він пішов служити, я тут вся така чекаю, посилки пакую, катаюся за ним країною, як отримав поранення, то я його «піднімала», буквально, був лежачий, знову ж таки, жалівся що грошей немає, я усе сама тягнула, залізла в кредити, бо він же зарплати не отримує, там перший місяць було щось сім тисяч, другий нормально отримав, а потім якісь копійки.
Трохи підлікувався, поїхав до матері додому, поки було кілька днів між лікарнями, ввечері каже, піду до друга ночувати, ну ок, йди.
Два тижні після того я концерти дивилася, усе йому не так, усе не то, в хаті срач і я уся «не така»(він мав інші сподівання), і дитина моя погана, і з лікарні його нібито не відпускають додому (до цього приїздив ночувати часто), на вихідних у неділю вдень приїжджав на кілька годин і на тому все. Я ж все списую на птср, буває.
Тоді щось за місяць його наче попустило, приїхав додому у проміжку між лікарнями, але від мене дистанціювався, не розмовляє, принципово усамітнено сидить. Я вже не витримала, кажу «поїхали, подамо на розлучення», він аж засяяв, подали заяву, каже «я тепер можу інших жінок мати», відповідаю «поки немає свідоцтва про розірвання шлюбу, не можеш».
Ну і все. Знову ліг в лікарню, знову не відпускають.
А за два тижні я дізналася що він ночував тоді не у друга, а в куми, у той час коли його «не відпускали з лікарні», він їздив до куми 400км в один бік, вона приїжджала в Київ, іноді сама, іноді з дітьми, він їх тут «кружив», але вистачило його не на довго, дівчинка вирішила що там грошей багато, почала вимагати щоб він їй квартиру знімав у Києві, забезпечував, і взагалі чого це ти додому їздиш, до дружини, коротше вони там щось посралися, і на тому все. Я дізналася пізніше, коли він задоволений і щасливий повернувся в сім’ю, бо ж своя, рідна, а тут виявилось що я такого терпіть не планую, він і плакав, і просився, і обіцяв багато чого, але я його речі посеред ночі зібрала, і виставила його нафіг. Розлучилися і слава Богу. Його дуже дивує чого це я так, чого зараз я не хочу йому допомагати із вирішенням деяких питань, а мені просто гидко, бо я один єдиний раз його просила про допомогу, а він був зайнятий, пив пиво з хлопцями ( на моє прохання дати авто, щоб я сама вирішила питання, теж проморозився), ну ось і він хай сам вирішує.
Мені навіть не так боляче через те що він її і5ав, а ось те що мою дитину в кіно не можна було звозити, бо грошей немає, і взагалі воно йому не треба, а на неї він не шкодував ні грошей ні часу, там такі суми у виписках, я ніколи ніяких подарунків не отримувала, а там, просто поїсти сходити 7-10 тисяч, ну і так, я набралася кредитів, а він отримував 158 тисяч щомісячно, може не вчасно, може частинами, а я зі своєї зарплати покривала усі витрати. І зараз він щиро не розуміє у чому ж проблема, чого я не хочу спілкуватися, чого не згодна з ним спати, якщо він приїде на кілька днів до Києва.
Пів року пройшло, ніяк не відпустить, дуже болить.

Ви чудово знаєте що робити. Ніколи не зможете йому довіряти. Все життя тіпатиме як він бере в руки телефон, тим більше відчуваєте, що він продовжує як мінімум емоційно зраджувати.
Ситуація зі сторони виглядає так, ніби він задоволений що його оминуло розлучення та неприємне виставлення за двері. У нього все прекрасно - тут Ви домом займаєтесь і борщами, а там метелики і кругом щастя. У Вас же вибили грунт з-під ніг, Ви бачили наочно хто для нього зараз бажана, кохана, кому він віддає і тепло, і увагу. Більше того, є конфлікт з самооцінкою, коли думаєш наче я розумна, класна жінка, але ж живу з приниженням і зрадою, втрачається самоповага.
Ну яке майбутнє у такого шлюбу? Мене від мого настільки відвернуло, що я не змогла б більше ні спати з ним, ні обійматись, ні час весело проводити. Гидота.

общение это иногда просто общение

Может где-то глубоко он ее ещё не отпустил?

Я в дружбу между мужчиной и женщиной не верю, он явно хочет ее, наверно это вопрос времени, но что делать, как я могу на это повлиять?

мне так долго писал бывший, с которым 20 лет назад была очень большая любовь. Недолгая, но юношески-максималистская. Повзрослев, я поняла, что слава богу, что мы тогда расстались)) Но он периодически появлялся на протяжении этих 20 лет. Писал, звонил, мы общались просто обо всем. Я бы в жизни не согласилась с ним даже встретиться) А переписываться - пожалуйста. Так вот спустя лет 15 в его жизни появилась женщина, которая залезла в его фб и прочитала наши переписки. И что тут началось... и звонила мне, и блокировала, угрожала... Это выглядело очень жалко. Учитывая, что я ничего плохого не делала. да и он тоже. Мы общались на общие темы. Оказалось, что она нашла мое письмо 20-ти летней давности (хз зачем он его хранит), поняла, что это именно я... В общем, все равно он продолжал писать и говорил, что она нормальная женщина, но со мной ему интересно и чтобы я не обращала внимания. Что там он плел ей - понятия не имею. Я просто ее заблокировала везде и все. Пусть разбирается со своим мужем.
Когда война началась, они оказались в оккупации и связь прервалась. Сейчас не знаю, как и что у них.

Дякую що поділилися своєю історією. Ви розумна жінка знайдете нормального чоловіка, я впевнена, головне не повертатись до цього ... Все пізнається в порівнянні, ну я з так можна з вас тягнути, а іншу кружити, це дуже підла людина

Ви чудово знаєте що робити. Ніколи не зможете йому довіряти. Все життя тіпатиме як він бере в руки телефон, тим більше відчуваєте, що він продовжує як мінімум емоційно зраджувати.
Ситуація зі сторони виглядає так, ніби він задоволений що його оминуло розлучення та неприємне виставлення за двері. У нього все прекрасно - тут Ви домом займаєтесь і борщами, а там метелики і кругом щастя. У Вас же вибили грунт з-під ніг, Ви бачили наочно хто для нього зараз бажана, кохана, кому він віддає і тепло, і увагу. Більше того, є конфлікт з самооцінкою, коли думаєш наче я розумна, класна жінка, але ж живу з приниженням і зрадою, втрачається самоповага.
Ну яке майбутнє у такого шлюбу? Мене від мого настільки відвернуло, що я не змогла б більше ні спати з ним, ні обійматись, ні час весело проводити. Гидота.

мне так долго писал бывший, с которым 20 лет назад была очень большая любовь. Недолгая, но юношески-максималистская. Повзрослев, я поняла, что слава богу, что мы тогда расстались)) Но он периодически появлялся на протяжении этих 20 лет. Писал, звонил, мы общались просто обо всем. Я бы в жизни не согласилась с ним даже встретиться) А переписываться - пожалуйста. Так вот спустя лет 15 в его жизни появилась женщина, которая залезла в его фб и прочитала наши переписки. И что тут началось... и звонила мне, и блокировала, угрожала... Это выглядело очень жалко. Учитывая, что я ничего плохого не делала. да и он тоже. Мы общались на общие темы. Оказалось, что она нашла мое письмо 20-ти летней давности (хз зачем он его хранит), поняла, что это именно я... В общем, все равно он продолжал писать и говорил, что она нормальная женщина, но со мной ему интересно и чтобы я не обращала внимания. Что там он плел ей - понятия не имею. Я просто ее заблокировала везде и все. Пусть разбирается со своим мужем.
Когда война началась, они оказались в оккупации и связь прервалась. Сейчас не знаю, как и что у них.

а я так зараз живу...два роки тому зловила на переписці, там було,що вона найкраща, що вона у нього в думках і тд і тп, спілкувались в фейсбуці. вона також заміжня. Після того як вияснили стосунки, видалив фейсбук, заблокував її,написав,що моя дружина найкраща, але все вже,довіри немає, тільки бере телефон ввечері і все пропав, сама лягаю спати, сама ввечері по собі, спілкування суто про роботу. У нього все добре в житті, а я не можу, весь час в голові,що мене зрадили, не можу з цим змиритися. Розумію,що себе не обдуриш, інтуіція каже,що продовжує спілкування. От що робити не знаю, але довела себе вже до того,що тремтять руки, встаю зранку розбита, сил немає ні на що, жити не хочеться...

Чому ви терпите, не хочете розлучитися?

Глупо нервничать из-за буковок другой тёти.
И слушать бред про личное с паролем

и не отпустил, и с удовольствием трахнет при возможности

для начала не плохо бы отделить флирт и влюбленность, и просто переписку..
в первом случае вы, на мой взгляд, будете абсолютно правы, во втором - абсолютно не правы