Питання до тих, хто за кордоном, з якого ви регіону України?

Это из разряда : « сидеть- так вместе , погибать - вместе . Я не хочу/ не могу/ боюсь уезжать/ - и вы сидите все со мной. Подумаешь сирены и нет света , или ракета или дрон или осколки от сбитой ракеты в..@бет в дом - то ж херня».

В німецькому містечку, де я зараз, переважно люди зі Сходу та Півдня. З Центральних чи західних областей - теж є родини (перважно, ромські), але в цілому іх не так багато. Ну, і раніше було ще багато сімей з Киівськоі області. Майже всі з них повернулись додому. . Ну і. Всі краіни продовжують приймати украінців. І коли говорять, що люди з лініі фронта не ідуть нікуди , бо скрзь вже все зайнчто західняками, то це не зовсім правда. М»яко кажучи. Украінців, які шукають безпеки, продовжують приймати , і право на життя мають всі.

1000%! Бывшая свекруха каждую неделю малой звонит ’ну шо когда вы назад ,ну шо мама думает хоть немного о твоей учебе,что ты там выучишь в той Германии’, когда дочка говорит куда же мы поедем если война не закончилась и все так же опасно и со светом проблемы,так свекруха фыркает ’ой сахарные прям , мы же живём и привыкли а вы что особенные ’... И так все 2 года , но чуть чего ’у папы денег нет тебе алименты прислать у нас война а у вас там выплаты вам и так хватает ’)))

А вы всех мониторите куда едут и куда идут ? Это уже паранойя. И до войны люди ездили по всему миру и во время войны ездят . И Киевляне до войны уезжали на пмж и другие регионы тоже, кто то замуж выходил за границей , кто то учиться, кто то работать , во время войны это увеличилось - что логично. И соседи ваши с соседней улицы переезжали в другое село или страну . У вас такие рассуждения странные очень

Спорне питання. Бо коли людина опиниться у безпеці, прийде до тями то постане питання за що жити, доступ до роботи та адекватних послуг, і ці можливості дійсно дуже сильно ’підчищені’ українцями із Львівщини, Франківщини та інших західних регіонів. Це життя до чого це жеманство і брехня? Вони були ближче і мали більше можливостей і скористалися ними. Кожен думає сам за себе , мабуть це нормально.

Ну, ви ж розумієте, що тут більшість киян сидить

Офігєть! Які це в мене розсуди? Ви самі придумали, самі образились. Виїхали, то й виїхали, я ніде не писала, що це погано чи гарно. Це мої спостереження і я можу на форумі їх в сказати. Так що знімайте своє біле пальто, то заспокойтесь.

Та в яких кладовища всі у прапорах

І як це загрожує життю жінок та дітей? Чоловікам все одно не виїхати

А вам яка різниця? Скільки вже можна тут це обговорювати. Хто захотів , той і виїзав. Виїхати міг кожен. Живіть своїм життям і буде вам щастя
Щодо мене, я вдома

Ну не кажіть. Як можна порівняти життя в війні жителя Херсона, Харкова з жителем Чернівців чи Ужгорода.

Ну так, звісно, однакова. Є міста і містечка, які Слава Богу, бачили її тільки по телевізору

А ось це ваше « куча народу виїхали з тилових міст»…, до чого це? До чого « тилові міста», так до війни теж багато мігрувало людей , вся Україна була тиловим місцем, і вас чогось не турбувало що кудись хтось їде . Вас потім почне турбувати, чого люди з Василькова поїхали на маршрутці в Білу Церкву, адже всі справи можна вирішити і в Василькові.

А що, блін, не куча? Вам ні до кого причепитись у недільний ранок, то ви вирішили на порадниці повиступати. Йдіть каву пийте.

Подружка в Чікаго, розказувала недавно, що був в них якийсь захід благочинний з концертом і українськими артистами, і ведучий влаштував перекличку по областям. З Первомайська (Миколаївщина) вони одні з чоловіком відгукнулися, ще жінка була з Чернігова, декілька людей з Дніпра, ще Харків був і ще якесь місто. А коли спитали ’Хто з Тернополя?’ і потім ’Хто зі Львова?’ чи не весь зал кричав і руки піднімали.

Тобто в жінок і дітей прекрасне повноцінне життя? Чоловіки теж виїжджають

В лютому 2022 року ніхто не знав, як розвиватимуться подіі. І багато родин виіжджало в паніці, не особливо прораховуючи, куди, на яких умовах, з якими перспективами. Ось моє місто ( Кривий Ріг) - - не в найгіршому становищі , на щастя. Але і не в найкращому. А в перші дні повномасштабного вторгнення, в нас ширилась інформація, що узькі от- от підійдуть до міста. І так. Я зібрала дітей, 2 валізи - і виіхала. Точніше, нас вивезла Служба у справах дітей. І за кордоном ми опинилися на початку березня. Одними з перших, так. Але я не маю докорів совісті, що не стала чекати , захоплять моє місто чи ні. І інші люди з інших регіонів не повинні картати себе. Така моя особиста думка, суб»єктивна.

Більшості чоловіків не могли виїхати. Так, мобілізація всюде, але це ніяк не загрожую життю жінок і дітей, що б вони від цього закордон тікали зі спокійного міста. Невже не зрозуміло. Ну так, хто може з чоловіком виїхати, то буде рятувати його, але більшість не може. То що загрожує жінкам і дітям , наприклад в Ужгороді?

Ні, не зрозуміло, за який кошт в жінок з дітьми буде комфортне життя в Ужгороді, якщо там і до війни не було що робити

Я вам про безпеку, про загрозу для життя, а ви про кошти, все з вами зрозуміло, що ви війни не нюхали і не бачили. А живуть в Ужгороді зараз за кошт тих, хто від війни тікав, а не економічний турист
Пля, ’комфортне життя’ , бідні жінки з Ужгорода

А якщо і куча , або не « куча», вам то що з цього? Васильківська маршрутка поїхала з кучею людей до Києва, а до Чернігова теж поїхали люди з Броварів , ви як почнете відстежувати хто куди їде , і чого , і якого рівня безпека в тих містах ,та по якій причині вони ідуть у маршрутці - то з розуму зійдете

Я й не сперечаюся🤷‍♀️ Це нормально бажати жити навіть просто скористатися можливістю, це все природно. Просто багато хто лукавить , коли каже що люди з умовно безпечних регіонів не створили дефіцит житла та нормальних робіт, створили і це логічно і абсолютно нормально, ненормально брехати що так не є.
Я це бачу своїми очима : багато хто з західних областей виїхали в перші години , дні війни я була в окупованому місті з першого дня, орки дозволили виїзд лише в середині квітня, це було дуже дорого, небезпечно і через декілька країн... немає сенсу то довго описувати, перейду одразу до опису, наприклад мовних курсів, на які я мала змогу потрапити далеко не одразу по приїзду , бо була з голою дупою і дитиною тому сама житло не могла знімати - отримала від міграційки в маленькому містечку-селі де ні допомоги ні курсів ні роботи, лише через півроку знайшлися курси в ближчому великому місті, які оплачували проїздний там на мовних курсах та в тому більшому місті, де була і допомога і всілякі курси я зустріла безліч українців, більшість з яких були з західних регіонів , вони виїхали в перші дні війни і проживали так само як і я в квартирах від міграційної служби тільки от в нормальному місті а не в селі, вони мали доступ до мовних курсів, всілякої допомоги, роботи та підробітків , їздили періодично додому та отримували з України посилки, багато хто розказував що здає свої землі/житло в оренду... дехто намагався глумитися...
я на їх фоні була просто жалюгідним бомжем, мені знадобилося багато часу, набагато більше ніж їм, щоб стати на ноги . В моє невеличке містечко згодом поступово приїхало ще 4 родини, чи варто казати з яких регіонів. А в обласні , великі міста з можливостями давно не селяться, бо елементарно місць немає , їх було зайнято ще в пергі місяці повномасштабної.