Рассказы свекрови

Читайте дописи, то зрозумієте скільки рочків було. Це не складно. Підказую-в 1995 відкрила СПД (це те що зараз називається ФОП)

А их и не перебирали. Вы ж выбрать овощи не могли. Что продавец бросит на весы, то и возьмете. Так и реализовывали подгнившее. Откровенно сгнившее нехотя убирали с весов.

Ясно. Щиро здивовані, чому 50-річні слюсарі з заводів не відкривали також СПД і ООО?

Слюсарам з умілими руками, а не тим, яким тільки напитися до обіду, завжди робота була, і не обов´язково для цього було відкривати СПД. Але нічого складного в тому щоб його і відкрити. Чи для вас слюсарі, це люди без інтелекту? Та бачу що важкий випадок, до чого ще причепитесь?

’Нам хліба не треба, роботи давай’.
Робота була, зарплати не було.

Була робота і зарплата. Були і шабашки, і халтури . Було б бажання. Сидіти на кухні і сварити Горбачова, то було простіше.

Я из семьи чиновника. Ранг каждого чиновника предполагал сумму, которую он может потратить в этих спецраспределителях. Были специальные книжечки из которых отрывались талончики на мясо, сыры, конфеты, икру и т.д. Четко регламентировано было сколько шапок можно пошить, сколько пальто, костюмов в закрытых ателье. Свои санатории и поликлиники. А вот лекарства, на сколько помню, доставали в общем порядке. Даже количество километров на служебной Волге строго лимитировалось. И посадить в нее родственников было нарушением. Выезд из города такой машины тоже был непрост, цель поездки - на дачу не канало.
В целом советского чиновника сильно контролировали и ограничивали. Да, на что-то закрывали глаза, но папочка с проступками велась на каждого. И лишнюю шапку тебе очень невовремя могли припомнить. Поэтому чиновники тоже доставали, ты мне-я тебе процветало. З/п у них были высокие, поэтому легче было купить по гос цене по своим каналам чем красть.

Ви описали одиничні випадки.
А дітей самих в темі за совка залишали самих вдома постійно.

Та навіть по темам тут бачу , що згадані мною випадки не одинокі. Тут немало мамочок, які пишаються ранньою самостійністю своїх дітей.

У моей мамы и тети была сельская девушка (18-19 лет) в нянях. Бежали из колхозов в город и так пристраивались.

Я 1979 г.р, брат - 1981. Со мной мама сидела в декрете до года (не оплачиваемый). С братом пробыла только 2 мес, сказали выходить на работу, иначе возьмут другого человека (была экономистом на заводе). Нас отдали в сад, ездили фиг знает куда на автобусе (если отец был не с похмелья, то на мотоцикле, но это уже попозже, года с 1984). Болели часто, дома оставляли самих (крайне редко с прабабушкой, она старенькая была),мама бегала каждые пару часов (жили недалеко от работы). Прекрасно помню, как я, больная ветрянкой лет в 5, надела платье, а застегнуть на спине не смогла, отомкнула дверь и так и выперлась гулять :-) Брат спокойный был, а я шиложопая, везде лазила, и на шкаф, и на стол... Дрались, я ему чуть горло шпилькой не проткнула, мама вовремя пришла...
Жиле в бараке одноэтажном, нас много детей там было, по 2е в каждой квартире вроде. И по стройкам лазили, и в лес убегали, хз, как все целы были...
Магазины тех времен помню плохо, только пельмени в картонной пачке. А вот коляску помню, нас в ней двоих катали - брат лежал, а я сидела в ногах. Потом мы в ней игрушки хранили. Огромное чудовище.

Я в село попала в 86-м году. Ну, как село, город Ромны Сумской области. Жили мы в частном секторе этого городка. Так вот, был один продуктовый на эту часть города. Время подвоза хлеба, молока я знала точно. Собирались все жители, ждали машину. Сразу все и раскупали. Масло там вообще не появлялось никогда. Нужно было идти через огромный ж/д мост, в сам город и там был магазин типа универсам… но с коляской это было очень сложноно, поэтому папа в пятницу приезжал на выходные из Киева масло сливочное, подсолнечное, детские смеси сестренке. Рубил дрова, натаскивал маме воду на стирку и готовку. Так мы пережидали радиацию целый год… Так я маленькая первоклашка была и помню этот страшный быт и эти пустые магазины. Киев мне потом самым роскошным местом казался… в совминов ком доме с ванной, биде, стиральной машиной и отоплением 😂 Но кто-то ж и прожил всю жизнь там, за ж/д мостом… жуть.

Не їв, мого тата за ногу до дивану прив´язували. Сидів голодний та закаканий, поки хтось не прийде. А він ще дуже рухливий холерик за характером. Так залишали багатьох дітей, але багато з них і не виживало. Не буду розповідати страшні історії про тих, хто не вижив.

Моя бабуся розповідала, що декретна відпустка у жінок тоді була 2 місяці. Не працювати не мав права. Точно не пам´ятаю, що за це було, але всі боялися страшенно до смерті.
Якщо були бабусі, які сиділи з дітьми, то це на щастя. А якщо ж ні, то в марлю нажовували хліба і це була така соска (вона мала назву, не пам´ятаю, що бабуся казала). Дитина смоктала це декілька годин. Давали час прибігти нагодувати дитину. У моєї бабусі через важку працю молоко пропало вже через 2 місяці. Давала кип´ячене розведене коров´яче молоко. Її мама, побачивши це все - лаяла її, що дає розведене молоко і напоїла першу дитину сирим не розведеним молоком. Дитина померла у страшних муках від діареї.
А бабуся з сестрою, коли були маленькі, нянчили молодшого братика. Бабусі було 6, а сестрі 8. Дитина кричала криком, вони хотіли дістати її з підвісної люльки і не втримали, люлька перевернулась і дитина з більше, неж метрової висоти. Вони матері нічого не сказали. Дитина померла,коли їй було 1,5 роки, мала якісь тіки і витягувалась при приступах. Вони так і не зізнались.
Потім бабуся все життя казала: ми вбили материну дитину, а матір - мою.
Мій батько, син цієї ж бабусі в 5 років вставав о 4-5 ранку і йшли з братиком, якому 2 роки пасти корів, поки батьки на роботі. Каже батько тягнув воду корові босий, ноги ріже, а відро тягне . Візьме з собою якесь сало, розведе багаття у полі, кине туди сало, трави нащіпає, зварить похльобки. Спочатку брата нагодує, потім сам поїсть.
Коли це розповідав - плакав і не хотів розвивати цю тему. Махав рукою і казав, що життя було страшне

Это сегодняшние дети до 18 лет в памперсах ходят и мамы попу вытирают, неграмотные. А мамки их за ручку водят и не работают. Просто противно на них смотреть.

ну как это только искусственные цветы и гаражные ворота? тем более в Киеве?
а кооперативные магазины, видеосалоны, кафе и швейные производства? Несколько моих соседок на таком производстве работали . И это только то, что я навскидку вспомнила.

А знаєте, скільки людей зранку приходили на роботу, а відеосалона вже нема, все опечатано, і зарплати нема, і претензії нема кому виставити, бо влаштовані нелегально, які там трудові книжки?
Тепер у цих людей питають ’А де ваш стаж’.
А скільки людей полягло в полях, коли товар возили з Польщі чи по Україні? Машину з товаром віддали, водія і експедиторів пристрелили і у ставок найближчий.
Тому той розквіт бізнесу був дуже специфічний, не всі вижили.
У нас у дворі магазин спалили конкуренти з собакою всередині. Був би там охоронець - і з ним могли спалити.
На площі біля метро були перестрілки ночами за місця для кіосків, син ночами прокидався і питав ’Знову стріляють?’.

Знов дуже страшні казки? Але ж вам і з Німеччини краще видно, що в Україні і тепер робиться. Що там з масовим злидарством мамочок на Порадниці і гуманітаркою на якій сидить вся Україна?

Ми ж не про тепер, ми про тоді.

Возможно, в селах с этим было жестче. Моя мама, если я болела, просто вызывала врача на дом. Сейчас врачи на дом ходят только к грудничкам, если что.

Не ходять взагалі ні до кого.