Если вывозить ребёнка, куда сейчас вы б направились?

я тоже из Киева, из моих знакомых кто выезжал из Киева с детьми - не вернулся никто и не собирается. Но у меня адекватный круг общения, который понимает, что детям в Киеве делать нечего и будущего там нет, а реальность - немного кукукнутая . Адаптировать своего ребенка к ненормальной нормальности желания ни у кого нет . Живут все за свои , кстати, без пособий) Но многие получали их первое время, пока устроились и поняли что к чему.

Какой примитивный бред
Не будет у неё там ничего счастливого.

Боже, как выехавшие из трусов выпрыгивают доказать как они счастливы на чужой земле

Вы понимаете вопрос, который я вам задала? Выехали бы чтобы что?

Я никуда не выезжала... Но я прекрасно осознаю, какое будущее ждёт здесь наших детей и внуков...

А хто чекає ту жінку з України за кордоном з місцем роботи і житлом з першого дня приїзду? І за що вона повинна винаймати квартиру і харчуватися поки знайде де їй заробити?

та вы шо? приехали бл... Оно было понятно ещё в 13!

Наверное Вы не понимаете мой ответ...

Какой примитивный бред
Не будет у неё там ничего счастливого.

Боже, как выехавшие из трусов выпрыгивают доказать как они счастливы на чужой земле

Вам не здається що все про що ви пишете це проблеми жінки, але аж ніяк не мешканців тих країн, яких ця жінка захоче ’ощасливити’.
Дозвольте задам особисте питання, ви скоріше за все з тих обранних 73%, які в 2019 роззявивши рота вірили що тепер закінчиться епоха бідності?

Ті хто залишилися теж намагаються доказати всім, як їх життя не змінилося, що щасливі, потужні та незламні і в Україні їх жде щасливе та багате майбутнє

А ви мабуть з тих кого жаба давить що хтось за кордоном отримує халявні гроші?

А ви мабуть з тих кого жаба давить що хтось за кордоном отримує халявні гроші?

Польський президент Анджей Дуда вважає, що закінчення війни Росії проти України може призвести до вибуху міжнародної організованої злочинності.
Про це він сказав у інтерв’ю Financial Times, пише ’Європейська правда’.
Польський президент побоюється, що коли бойові дії припиняться, злочинність перекинеться через кордон з України в Польщу, зачепивши також Західну Європу і США.
Він порівняв ситуацію з Росією на початку 1990-х років, коли бандитизм і насильство із застосуванням зброї зросли серед ветеранів десятирічної радянської окупації Афганістану.
’Просто згадайте часи, коли розпався Радянський Союз, і наскільки зріс рівень організованої злочинності в Західній Європі, а також у США’, – сказав він.
Дуда зазначив, що повернення радянських військ ’мало такий вплив на вибух організованої злочинності’ та зауважив, що втрати від повномасштабного вторгнення Москви в Україну майже три роки тому були набагато більшими, ніж під час війни в Афганістані.
Він наголосив, що у випадку укладення мирної угоди між Києвом і Москвою, Україні необхідно надати підтримку для відновлення економіки і ’підтримання порядку та безпеки всередині країни’.
’Уявіть собі ситуацію, коли тисячі людей з фронту повертаються додому. Ті люди, які воюють з Росією, багато з них матимуть психічні проблеми’, – сказав він.
Польський президент наголосив, що багато хто із військових страждатимуть від посттравматичного стресового розладу і повернуться до ’своїх сіл, своїх міст, де вони побачать зруйновані будинки, зруйновані заводи, зруйновані фабрики, без роботи і без перспектив’.
Да, дуда еще тот российский троль🙈
Прям завидую ракушкам. Как хорошо жить в розовых очках.

Так и так все ясно. За очередного клоуна. До многих до сих пор не дошло

Тобто хочете сказати,що ми ходимо по закордонних форумах, в пошуках виїхавших, і розповідаємо їм про своє щасливе життя в Україні, і про те що у виїхавших і у їх дітей немає майбутнього?

я тоже из Киева, из моих знакомых кто выезжал из Киева с детьми - не вернулся никто и не собирается. Но у меня адекватный круг общения, который понимает, что детям в Киеве делать нечего и будущего там нет, а реальность - немного кукукнутая . Адаптировать своего ребенка к ненормальной нормальности желания ни у кого нет . Живут все за свои , кстати, без пособий) Но многие получали их первое время, пока устроились и поняли что к чему.

Так ви тут розповідаєте, як за кордоном все погано, як всіх попруть, що ніхто там нікого не жде, що сидіть вдома, повертайтеся.

Я думаю что вариант плохой если ехать с перспективой для ребенка. Пересидеть просто войну норм. Нужно выбирать страны где хорошее образование, где есть работа, где котируются дипломы

За дубину - ибо он предлагает вообще убрать президента

Я говорю щоб такі як ви повертались? Реально? Де? У вас проблеми з розумінням тексту)) Будь ласка, залишайтесь там де ви є.. це ж прекрасно, що ви найшли країну, де вас хочуть утримувати))

Ті хто залишилися теж намагаються доказати всім, як їх життя не змінилося, що щасливі, потужні та незламні і в Україні їх жде щасливе та багате майбутнє

Тогда может действительно для начала Польша? Как писали выше. А там потом смотреть как и куда дальше. Главное выехать пока кукушка ещё адекватная. Хотя и в этом уже сомневаюсь..но нервы ребёнка и здоровье дороже всего

Ті хто залишилися теж намагаються доказати всім, як їх життя не змінилося, що щасливі, потужні та незламні і в Україні їх жде щасливе та багате майбутнє

Удалено администрацией...

Это пост белорусского психолога, которая уже много лет живёт и работает в Киеве. Поехала на несколько недель в Белоруссию
Вот её ощущения и я их полностью разделяю
Український сумир. Частина четверта. Нормальна у ненормальності.

Я була у відпустці у грудні й перше, що я відчула, вийшовши на вокзалі в Кишинів, це те, що зі мною, щось не так, а з іншими людьми, все гаразд. Живучи у Києві, ти не відчуваєш божевілля становища, в якому перебуваєш щодня.

У якому з громадських місць Києва ти не знаходився, відчуваєш, як простір наповнюється густою напруженістю, під час оголошення повітряної тривоги. Я, як і багато хто, навчилася автоматично перевіряти, ’що на нас летить’: шахед, балістика, крилата ракета, або ракета Х. Не знаю, для чого я це роблю, я не разу не була в бомбосховищі. Напевно для того, щоб емоційно підготуватися до сили вибухів, які я можу почути й до паніки, яка може початися. Псевдоконтроль над ситуацією, над ситуацією всередині моєї голови.

Тільки опинившись в іншій країні, ти розумієш, який тягар ти несеш живучи в Києві. Скільки твоєї енергії з´їдає страх і стан постійної невизначеності. Одного разу ти можеш втратити дім, близьких, життя. За кордоном відчувала ’відходняк’ протягом кількох тижнів, звикаючи до нормальності мирного існування. Через якийсь час війна здається далекою, якимось страшним сном, який тобі наснився.

Війна п´є нашу життєву силу зсередини і ми звикаємо жити носячи цей рюкзак з додатковим тягарем на плечах. Відчути його тяжкість можна лише у просторі де її немає. Але від цього ти стаєш і сильнішим.

Все стало опуклим, помітним, людям важче стримувати та ховати те, що було глибоко всередині їхнього несвідомого. Оголеність і надмірність стає або підвищеною емоційністю, або навпаки замороженою скутістю. Я якось гостро стала відчувати небажання витрачати час на порожнє та безглузде, хочеться конкретного та розумного. Можливо це через близькість смерті, яка кружляє над Києвом майже щоночі.

Ти намагаєшся бути нормальним у ненормальному світі. Доводиться швидше добрішати та розумнішати, щоб не втратити свою душу.