Если вывозить ребёнка, куда сейчас вы б направились?

Много раз здесь писали как там плохо. По лагерчм живут полгода, болеют, не могут освоить немецкий и потому работать не могут нигде. Сидят в деревне, голодают, пособия не хватает а и работать нельзя.

Что думаете про Мальту? Прочла что есть маленькая помощь, мовсем маленькая но есть а язык английский подходит.

Сегодня знакомый рассказал, что все годы войны земля по какой то трассе возле днепра простаивала, никто не хотел вкладываться, так как не понятно что будет, а сейчас эпицентр там хочет строиться. Т е скоро войне конец

Из Киева
Если честно, боюсь что границы женщинам закроют, могут закрыть скоро. Ну это не для срача, это мое мнение и мои страхи.

У вас мальчик 17 лет? Вы медработник?
Просто хочется мотив понять. Ну если сейчас валить из Киева, не из Запорожья или Харькова или из Херсона, (или Донецкой области( то как мне кажется должна быть какая-то веская причина.
От нее и можно плясать в смысле выезда. Если главное откуда а не куда, то и Румыния и Болгария и Греция подойдут вполне. Если мы бабраем и нужны пособия, то где там тепло их не будет - пособия как раз там где климат довольно всратый.

Вообще никак не будет зависеть. Контингент и количество оружия в стране, массовая миграция и обнищание, так что ягодки еще впереди.

Климат важен мне чтобы я могла работать! Может вы не очень понимаете потому что не было наследственности по артриту, когда любой холод и ты парализован в прямом смысле.

Смотрела сегодня видео, где двое здоровенных шкафа амбала у военных формах держали парня, совсем юного, худого... Это было в нашей киевской поликлинике. Врачи сами сбежались туда и силой парнишку освобождали, говорили что ребенок к врачу пришел, а вы на него напали.. Мне самой страшно здесь находиться.

Думала сегодня, есть ли безопасное место на Земле. Решила, что самое спокойное, это Швейцария. Они там все свои деньги хранят, поэтому страна неприкосновенна. Относительно, конечно.

Это пост белорусского психолога, которая уже много лет живёт и работает в Киеве. Поехала на несколько недель в Белоруссию
Вот её ощущения и я их полностью разделяю
Український сумир. Частина четверта. Нормальна у ненормальності.

Я була у відпустці у грудні й перше, що я відчула, вийшовши на вокзалі в Кишинів, це те, що зі мною, щось не так, а з іншими людьми, все гаразд. Живучи у Києві, ти не відчуваєш божевілля становища, в якому перебуваєш щодня.

У якому з громадських місць Києва ти не знаходився, відчуваєш, як простір наповнюється густою напруженістю, під час оголошення повітряної тривоги. Я, як і багато хто, навчилася автоматично перевіряти, ’що на нас летить’: шахед, балістика, крилата ракета, або ракета Х. Не знаю, для чого я це роблю, я не разу не була в бомбосховищі. Напевно для того, щоб емоційно підготуватися до сили вибухів, які я можу почути й до паніки, яка може початися. Псевдоконтроль над ситуацією, над ситуацією всередині моєї голови.

Тільки опинившись в іншій країні, ти розумієш, який тягар ти несеш живучи в Києві. Скільки твоєї енергії з´їдає страх і стан постійної невизначеності. Одного разу ти можеш втратити дім, близьких, життя. За кордоном відчувала ’відходняк’ протягом кількох тижнів, звикаючи до нормальності мирного існування. Через якийсь час війна здається далекою, якимось страшним сном, який тобі наснився.

Війна п´є нашу життєву силу зсередини і ми звикаємо жити носячи цей рюкзак з додатковим тягарем на плечах. Відчути його тяжкість можна лише у просторі де її немає. Але від цього ти стаєш і сильнішим.

Все стало опуклим, помітним, людям важче стримувати та ховати те, що було глибоко всередині їхнього несвідомого. Оголеність і надмірність стає або підвищеною емоційністю, або навпаки замороженою скутістю. Я якось гостро стала відчувати небажання витрачати час на порожнє та безглузде, хочеться конкретного та розумного. Можливо це через близькість смерті, яка кружляє над Києвом майже щоночі.

Ти намагаєшся бути нормальним у ненормальному світі. Доводиться швидше добрішати та розумнішати, щоб не втратити свою душу.

Прочитала. Что скажу... Текст, который писала та психолог, слишком негативный, скорее бредовый, без единого профтэрмина...

Может потому что Польша прекрасная страна с нормальным человеческим отношением к людям в целом, с нормальными дорогами, трамваями не 100 летней давности, с нормальными ценами и с минимальной зп не в 8000 грн, как у нас а в 46600. Возможно поэтому. Язык и менталитет близкий. Украинцы друг друга не любят больше чем поляки нас не любят, это из личных наблюдений

Я не была почти нигде туристом и это пустой звук потому что ровно ничего не значит. Не была, так буду. Это не повод сидеть сиднем и ждать очередной тревоги, контрнаступу или тотального обнищания. А ребёнка мне жаль. Что это за детство, что это за учёба когда в подвале сидят, то без света то без тепла? Что он видит? Аж ничего хорошего кроме того что есть у нас своя однушка и какие-то тряпки из одежды минимальные. А так?! Вон...опять тревога воет ((( то есть подъём и в коридор

Прочитала. Что скажу... Текст, который писала та психолог, слишком негативный, скорее бредовый, без единого профтэрмина...

Если вы психолог, а она очень крутой психолог, но этот пост писала как обычный человек, то вам до неё. Как примерно до Луны. Поэтому не обесценивайте, старайтесь быть профессионалом, если человеком не получится. Ольга Демчук лучшая на данный момент, и не только в Украине

Так и так все ясно. За очередного клоуна. До многих до сих пор не дошло

Много раз здесь писали как там плохо. По лагерчм живут полгода, болеют, не могут освоить немецкий и потому работать не могут нигде. Сидят в деревне, голодают, пособия не хватает а и работать нельзя.

А вы в Киеве?
Полгода каждодневного террора шахедами не повод? Постоянно прилетает или осколки или рэбом сбивают с маршрута.
Полгода почти без сна.
Каждую ночь ходить в убежище (если оно есть), чтобы хоть как-то защитить детей или ложиться спать и не знать проснешься утром или нет - это не повод?
Подруга перед Новым годом приехала из Европы в Киев на пару недель. Она такой стресс получила, что сказала, больше ни ногой, пока не перестанет летать над головой.
Я ездила на неделю к родственникам в Европу - хоть поспала, это же небо и земля, люди не подскакивают от громких звуков, люди просто живут.

Это пост белорусского психолога, которая уже много лет живёт и работает в Киеве. Поехала на несколько недель в Белоруссию
Вот её ощущения и я их полностью разделяю
Український сумир. Частина четверта. Нормальна у ненормальності.

Я була у відпустці у грудні й перше, що я відчула, вийшовши на вокзалі в Кишинів, це те, що зі мною, щось не так, а з іншими людьми, все гаразд. Живучи у Києві, ти не відчуваєш божевілля становища, в якому перебуваєш щодня.

У якому з громадських місць Києва ти не знаходився, відчуваєш, як простір наповнюється густою напруженістю, під час оголошення повітряної тривоги. Я, як і багато хто, навчилася автоматично перевіряти, ’що на нас летить’: шахед, балістика, крилата ракета, або ракета Х. Не знаю, для чого я це роблю, я не разу не була в бомбосховищі. Напевно для того, щоб емоційно підготуватися до сили вибухів, які я можу почути й до паніки, яка може початися. Псевдоконтроль над ситуацією, над ситуацією всередині моєї голови.

Тільки опинившись в іншій країні, ти розумієш, який тягар ти несеш живучи в Києві. Скільки твоєї енергії з´їдає страх і стан постійної невизначеності. Одного разу ти можеш втратити дім, близьких, життя. За кордоном відчувала ’відходняк’ протягом кількох тижнів, звикаючи до нормальності мирного існування. Через якийсь час війна здається далекою, якимось страшним сном, який тобі наснився.

Війна п´є нашу життєву силу зсередини і ми звикаємо жити носячи цей рюкзак з додатковим тягарем на плечах. Відчути його тяжкість можна лише у просторі де її немає. Але від цього ти стаєш і сильнішим.

Все стало опуклим, помітним, людям важче стримувати та ховати те, що було глибоко всередині їхнього несвідомого. Оголеність і надмірність стає або підвищеною емоційністю, або навпаки замороженою скутістю. Я якось гостро стала відчувати небажання витрачати час на порожнє та безглузде, хочеться конкретного та розумного. Можливо це через близькість смерті, яка кружляє над Києвом майже щоночі.

Ти намагаєшся бути нормальним у ненормальному світі. Доводиться швидше добрішати та розумнішати, щоб не втратити свою душу.

Я в Киеве два раза проснулась за эти полгода

Классно вам)
Какой крепкий сон - спать под сирены, взрывы и прилеты под окнами)

Классно вам)
Какой крепкий сон - спать под сирены, взрывы и прилеты под окнами)

А яку мову дитина знає?

У детей это не проблема. Обычно они в течение года легко адаптируются.

:) ну якщо це Польща, Чехія то так.
А якщо Німеччина чи Франція, то року дуже мало, щоб вивчити мову до рівня В1-В2.

Я так и не поняла, зачем спустя три года,автор, вы вывозите ребёнка. Выдергивать его из привычной среды.

Затем, что нервная система уже не выдерживает и перспективы нормальной жизни тут нет уже.

Смотрела сегодня видео, где двое здоровенных шкафа амбала у военных формах держали парня, совсем юного, худого... Это было в нашей киевской поликлинике. Врачи сами сбежались туда и силой парнишку освобождали, говорили что ребенок к врачу пришел, а вы на него напали.. Мне самой страшно здесь находиться.