Отношения с матерью, взгляд со стороны

Очень жаль, но что есть, забейте, я бы не общалась, надо, сама позвонит.

Ой, шо вы такое говорите! Там ни совести, ни мозгов, ни мудрости.

Так, ви дуже мудро вчинили. Минуле є, це факт і ми не можемо на нього впливати, не можемо його змінити. Але є зараз і є майбутнє і цим вже керуємо ми, саме ми визначаємо як ми живемо зараз і які спогади в нас будуть про цей день через 5-10-15 років умовно. Треба розуміти, що сьогоднння колись теж стане минулим

Пробачають тих, хто просить вибачення

Ваша мама выбрала штаны. Сочувствую вам. Вы хороший человек, хорошо, что у вас всё сложилось. Маму вы не измените. Некоторые мамы лишь по факту биологии мамы.
Не общайтесь с ней, у вас своя семья.
Лишь бы она о вас не вспомнила, как отчима не станет.

Просто цікаві межі ’ понять и простить’.

Обнимаю вас и понимаю.

Я тільки представляю це - у мене сльози навертаються. Я розлучилась, коли сину було 6, навіть в думках такого не було, мені було так шкода свого сина, що він виросте у неповній сім´ї, я просто представити не могла, що ще я можу зрадити його, через 6 років я одружилась, мій чоловік дуже любить мого сина, на збори у школу, у лікарню, перукарню, уроки - все на ньому, спільних дітей у нас не буде, я просто не можу представити що ви відчували, як так можна члену надати перевагу, автор, у мене характер взривний і я знаю, що мені б було легше, якби я все висказала, от так подзвонила і сказала, що ти мені не мати, бо я не можу представити як потрібно любтити члени, щоб забути за доньку, побажала б їй пережити все те, що пережили ви і на цьому мені б стало легше

А какие могут быть границы? Чтобы простить нужно хоть как-то понять что двигало человеком,понимает каждый в силу своих способностей. Ну и простить тоже.
Если вы имеете ввиду что после этого нужно общаться и тп,то я это не имела ввиду и близко. Прощение прежде всего автору нужно,чтоб жить легко и свободно и не думать о нерадивой мамке.

Теперь вы со спокойной совестью забиваете на уход за ней в старости )

Я бы ещё и заблокировала бы, а то вспомнит, как лежачей станет про автора

И сдать ее в дом до престарелых или забить

Она себя давно оправдала

Респект и уважуха вам) есть же нормальные мамы! Всех благ вам!

Но вы же понимаете, что это было бы ложью. Надо смотреть только на поступки.

Это совсем другая история. Тут дети остались с отцом и он такой же родитель как мать. А автора сплавили бабушке. И по сути ни отцу , ни матери она была не нужна.

Это ещё надо доказать в суде, что мать не выполняла своих обязанностей.

Бабушка - это не отец. И автор не упоминает в теме , что отец о ней заботился и принимал участие в воспитании или хотя бы обеспечении.

Но тем не менее отец о вас позаботился больше, чем мать. Хоть обеспечивал и квартиру купил и образование оплатил.

как ужасно при живых родителях быть сиротой. Время не вернешь, маме мозги не вставишь, надеюсь ваш муж и ребенок будут вас любить настолько сильно что восполнят ту пустоту родительской любви 🫶

Автор, у вас претензии только к маме, а где такие же к отцу?

И это неправда, что родили второго ребенка как ’замену вам’, просто жизнь продолжилась в новом ключе , а не с намерением именно вас обидеть, поймите. И примите тот факт, что родители неграмотные были люди в плане детской психологии, главное, со своими так не поступайте.

У меня подобный опыт. Перед рождением сестры меня отдали на воспитание бабушке и дедушке на целых 10 лет. Мы с сестрой погодки.
Раз в год мама, папа и сестра приезжали на неделю к нам, а я не понимала как так, мне также никто ничего не объяснял. Мне легче, конечно, было, я все-таки была изъята из семьи в неосознанном возрасте и бабушку с дедушкой воспринимала скорее, как маму с папой.

Когда меня забрали, то родители уже развелись и сестра была одна в семье, а тут еще одну такую же привезли, ясно, что о дружбе речи не шло.
И повзрослев, мы маме как-то выкатили все свои детские претензии, мама, глазом не моргнув, сказала, что ни в чем не виновата.
Но полегчало и отпустило все равно.

А послушав Михаила Лабковского, я вообще успокоилась, т.к. поняла, что родители просто такие люди - так само воспитанные, травмированные, не грамотные в сфере психологии и если обижали, гнобили своих детей, то не потому, что хотели причинить намеренно боль, а так проявляли свою ’любовь’, ’заботу’ - вот такую ущербную.

я встретила мужчину - и он сказал так - не я тебя принимаю с дочкой , а Вы меня в свою семью

лечитесь - вам это необходимо

Автор, хочу вас обійняти



В мене трошки схожа, але інша історія.
Мої батьки розійшлися, коли мені було 3 роки , я лишилась жити з папою, бабусею і дідусем. Життя було прекрасне, але в мої 8 років померла бабуся. Папа вже знайшов нову жінку з 2 дітьми ( на пару років старшими за мене) , якій я була не потрібна.
Жила десь рік з батьком і дідусем, а тато був то вдома, то у нової жінки. Мачуха ( я її так називаю) навіть до телефону тата не кликала, коли я дзвонила ( казала, що його немає вдома, хоча його голос я чула ( ) Почалося життя на 2 дома ( жили ми в одному районі). Я мачухі заважала, це було видно , але при татові вона до мене добре ставилася. Коли в хаті щось припадало, казала, що то я взяла. Потім пропажа знаходилася.
Коли мені було 11 я поїхала до мами в гості ( завжди за нею сумувала ) , у мами на той час було ще 2 дітей , сестри 6 і 1 рік . 6 років сестра жила у свого батька, а мама сама виховувала сестру 1 рік. І я так захотіла жити з цією крихіткою. Так і переїхала до мами , тато на мене образився ( хоч виду і не подавав) , а мачухі було добре без мене ) Хоч у неділю стабільно їздила до тата. Квартиру дідусь і тато розміняли на 2 окремих житла. Дідусь жив в однокімнатній квартирі, а тато в невеличкому будиночку.
З часом у сестри 6 років померла бабуся і вона почала жити з нами ( я , мама і 2 сестри) . Мама моя на ласку і ніжність ’ сухарь’ , при живій мамі ( моїй бабусі ) мама виховувалась в інтернаті, зате коли народила брата , то посвятмла йому всю себе ( майже як у вас ).
Папу я обожнювала, коли була поруч з ним, у мене всі біди проходили.
До дідуся теж постійно їздила в гості. Допомагала на дачі з городиною.

Коли мені було 17 років , мама вирішила переїхати до родичів на ЗУ. Мене прставила перед фактом, сестер забрала із собою в село. Так я переїхала до дідуся , бо папа мене забирати до себе не міг ( дякуючи мачухі ) . Пожила я у дідуся десь з пів року і він попросив мене переїхати до тата ( в мене вже почалися гулькі, друзі , а дідусь сильно боявся позору, щоб я не завагітніла і т.п. ) Прожила я у тата 4 міс , закінчила школу , знайшла роботу ! І через пару тижнів мене попросили на вихід , бо вже виросла ) І мачуха казала, що я заважають їм займатися сексом .
В 18 років я лишилась майже на вулиці ( зняла кімнату у жіночки) .
Знімала кімнати 4 роки і працювала ( вчитися не пішла, бо треба було за щось жити, а допомоги не від кого не було.
Потім познайомилась з майбутнім чоловіком і переїхала жити до нього в інше місто.
Тато помер в 45 років через 1.5 міс після мого переїзду (п´яна сварка) , мачуха через пару днів після нього від епілепсії . Дідусь помер в 74 роки, через пару місяців після тата. Я спадкувала їх житло ( в 2009-2010році це було приблизно 50 т.дол.)
Мама з сестрами так і живуть га ЗУ.
З мамою спілкуємось по телефону раз на рік.
Зараз мені 39 років, маємо з чоловіком 3 дітей. Я би їм не побажала всього того, що було в мене ( багато чого не писала, в мене навіть нервні тіки були)
Щоб дитина не була потрібна своїм батькам, це жахливо. Дякую дідусю за все, він хоч був і строгий, але справедливий.
Отаке життя.

автор, нажаль ваша мама не чуйна людина, егоістка((( я вам співчуваю, думаю ви гарна мама для своєї дитини.

Так читайте дальше.
Общались, хоть и на расстоянии, финансово помогал, квартиру в Киеве купил.
Бабушка могла прекрасно показать дулю, она, точно, никому ничего не должна. Здесь я додумываю, но это и был способ отца позаботиться о дочери - дать ей дом, без мамки и ее нового хахаля (неизвестно, как бы там все было)

Тобто розлучення- це гірща історія, ніж пережила автор, яка виросла сиротою при живих батьках? Автор не знаркоманилась, не спилась, виховує свою дитину, ви гадаєте, що автор при розлученні теж проміняла б хер на дитину?

Сколько лет вашему ребенку? Вы на все 100% уверенны, что вашему ребенку потом нечего будет рассказать своему психологу? Или на форуме? Ваш ребенок вас ничем не упрекнет?

Тобто, ви вважаєте нормою народити і забути? Не піклуватися про дітей, не спілкуватися, це для вас зовсім не страшно? Боже, як можна таке виправдовувати і рахувати не зрадою? Скількох ви дітей народили і віддали?

Очень просто, справка из школы другого города, медкарта, соседи