Як звикнути до звичайного життя без особливих радощів …

Пошукайте більш доступні радощі, от і все.

Сходити до госпіталю. І допоможете, і розвієтеся. І підлікуєтеся

Такі самі думки, просто жити кожен день, заради дітей, зараз аби кукуха не злетіла, та всі були ситі-здорові

Не знаю, мені в університеті так складно було без цього всього, заздрила тим в кого є

Ви ходите?

Часто ходите так розважатись?

Я сама нездорова 🫣

У нас був період з чоловіком коли за радість було купити пломбір і піти погуляти за місто пішки,кудись у приватний сектор,де вишні квітли. Я була і тоді щаслива,без всяких особливих радощів.

Повірте, і з подорожами, і з гарним одягом, і з ремонтом, і з подарунками все одно буде привід для розпачу, поганого настрою, апатії. Це не запорука щастя.

Вам 80?

Ні

Более тупого совета не придумаешь. От того, что кто-то лежит в госпитале , мой племянник, погибший под Бахмутом в сентябре 22 года, не воскреснет, я не стану здоровее и мама моя не встанет с инвалидного кресла.

автор комментария имеет ввиду посмотрите на настоящее горе и сравние со своими мелочами жизни , и сразу все станет на свои места

А что с вами

Чим саме?

Это типа как в зоопарк. Ходить на зверенышей посмотреть? Вам было бы приятно если бы на вас ходили смотреть в госпитале чтобы самоутвердиться?

Для усіх хто хоче, свое життя повернути на краще: https://www.youtube.com/playlist?list=PL-9obqrWH95gCJb-bM0AGf1c8NbH9qVuf

А зачем привыкать? Заработайте себе на хорошую жизнь

Тема не про ваше горе, а про страждання автора без подарунків і подорожей. Не перетягуйте увагу на себе і не перекручуйте.
Автор могла б, наприклад, погодувати пораненого без рук, поголити його, гуманітарку допомогти розібрати тощо. Там повно роботи. Але у автора лапки)

Кофе, солнце…. Такое остается)

так як ми всі звикли. так і вам звикнути. або шукайте можливості

Вчора з чоловіком розмовляли, кажу які радощі життя в нас залишаться коли будуть дві пенсії по 4000 і на тому все, їжа, комуналка, інтернет, ліки, так і живи, і радій чому, лише спогадам?!

Це не діє.
Я в дитинстві-юності багато часу лежала в лікарнях з різними незовсім простими діагнозами. Тоді дуже контрастувала із здоровими однолітками, бо в мене завжди додавалася якась нова проблема.
Але думала не тільки про здоров´я, я справді сумувала, що і багато чого матеріального мені теж не доступне і не буде доступним, бо гроші на лікування йдуть.
Це наче дивно і не адекватно,але в мене справді були такі думки.

+
Живі- здорові близькі, мирне небо , що ще може бути дорожче ? Відсутність тяжкого діагнозу за щастя . Переосмислення цінностей іноді приходить надто пізно ( . В гонитві за матеріальним втрачаємо себе . Люди , цініть , що маєте : кожен ранок , можливіть чути і бачити , гроші закривають багато потреб , але не все .

Про те, що гроші не головне говорять ті, хто їх мають
А як почуватись людям, котрі все життя працювали, але все одно жили в ніщеті? Звісно можна людей звинуватити, що вони мало старались і тд, але це проблема України, рівня життя...

Вы можете себе устроить радости. Это же от вас напрямую зависит

Проблемы других не делают личные проблемы человека менее значимыми

У Вас все це було (подорожі, ремонти, подарунки і т.і.), а потім щезло?
Чи Ви просто намріяли собі щось, а тепер довелося перейти в реальність?

Звісно , не було хорошого життя …

Це не так працює.
1) Ви знецінюєте проблеми автора. Від того, що вона допоможе розібрати гуманітарку її матеріальні проблеми нікуди не дінуться. І, наприклад, вона знову повернеться в квартиру, де відриваються паркетини підлоги, а на ремонт фізично заробити не спроможна. І раптом у неї хронічна втома, а замість відпочинку її ще важкою реальністю потрібно добити.
2) той поранений може теж із сумом думати, що багато чого, в тому числі матеріального, йому вже в житті не світить. Те, що він бачив жахіття війни і втратив руки зовсім не означає, що він став аскетом, байдужим до подорожей чи матеріального.
І я б загалом дуже фільтрувала кого підпускати до хворих в госпіталі, їм психологічно важко
Колись я довгий час лежала в травматології після складної травми руки - кілька складних операцій, руку рятували і лякали інвалідизацією. Провідала подруга - весела життєрадісна хохотушка, в модному одязі і з шлейфом парфумів. Як мені тоді цих парфумів захотілося і одразу думка, що все, в мене таких вже ніколи не буде, бо як взагалі жити і заробити, якщо рука не функціонуватиме. І та її життєрадісність теж болісно сприймалася.