Я не знаю, як тут вижити

Мені 16. У мене таке відчуття, ніби я живу в дурдомі, де завжди якісь конфлікти. Останнім часом я починаю все сильніше розуміти, що я зростала у такій атмосфері, у якій не мала б жити дитина. Постійні конфлікти, погрози, битий посуд і ненависть. Життя довело мене до того, що останні два роки спілкуюся час від часу на анонімних лініях психологічної та юридичної підтримки, ходила до соціального педагога у школі й навіть дійшла до місцевого старости, бо мама не хоче писати заяву на родича. Від малечку я дивилася на п´яних дядьків, які мучать собачку тощо, потім прибирала у гаражі після їхніх посиденьок стакани від горілки, залишки закусок та інше. Останні два роки особливо погані, просто як у страшному сні, родич весь час влаштовує конфлікти, погрожує вбити всіх, хто живе у домі, бо у кожного є одна кімната, а він воює за будинок, щоб весь був його. Спалить дім, підірве нас всіх, випалить цигаркою мамі око. Лапає мене і маму, щоб перевірити, чи де не сховали диктофон, який міг записувати крики й погрози. Часом страшно було засинати уночі. Мама не хотіла писати заяву, бо війна, заберуть його замість відділку одразу на війну. А так його забрали без нашої участі, але в тилові війська. Тепер він приїжджає у відпустку і повторюються старі сценарії, але тепер заяву до поліції мама не хоче писати, бо його можуть відправити на фронт. Вона пропонує терпіти й чекати, поки його заберуть без нашої участі. Я відчуваю, наскільки у мене поганий стан, мені складно все це витримати, і я не маю жодної підтримки. Деякі знайомі взагалі максимально знецінюють і кажуть, що це ж сім´я, посваримося-помиримося, але мені часом засинати страшно. Я дуже тривожна через обстановку в родині, я ніколи не відчувала захисту, безпеки і тепла, через що також мала багато проблем останні роки, бо просто шукаю цієї підтримки і прив´язуюся до кожної людини, що проявить найменшу приємну увагу, здебільшого це вчителі чи типу того. Через це мене хтось недолюблює, але ніхто не знає, як мені важко і страшно, бо я ніби звичайна дівчина, активна, завжди весела, гарно одягнена і ніколи б ніхто не сказав, що я щовечора боюся, що завтра не прокинуся, а згорю разом із будинком

У тексті немає якоїсь послідовності й логічного ходу думок, бо мені складно і страшно. Проте, основне... Часом мені хочеться померти. Можливо, на даний момент від селфхарму мене тримає моя віра, тобто християнство, що може здатися комусь смішним, але це мене рятує