Заміж за моряка

Привіт, дівчата! Пишу сюди, бо просто хочеться виговоритись і, можливо, почути поради від тих, хто був у схожій ситуації.

У мене є хлопець — мій моряк. Ми разом уже три роки. За цей час було все: довгі розлуки, радісні зустрічі, підтримка одне одного в найскладніші моменти. Я його дуже люблю. І знаю, що він також щиро до мене ставиться.

Ми почали говорити про майбутнє: про сім’ю, дітей… Він каже, що хоче дітей, хоче бути зі мною. Я теж цього дуже хочу, але для мене важливо ще дещо — шлюб. Я не кажу про сукню, тости і банкет на 100 гостей. Я про саме відчуття стабільності, офіційності, захищеності, про те, щоб ми стали чоловіком і дружиною не тільки в душі, а й за законом.

А він каже, що ми ж за кордоном, це складно, мовляв, ми не зможемо розписатись. Хоча я точно знаю — це питання бажання. Є багато способів: можна подати заяву онлайн, розписатись у консульстві, поїхати в країну, де це реально зробити швидко. Але він, ніби ухиляється. Не каже "ні", але й не каже "так".

І от тут у мене виникає сумнів. Чому, якщо ми обоє серйозно налаштовані, це питання починає "вислизати" в момент, коли йдеться про конкретику? Я не тисну, не ставлю ультиматумів. Просто хочу розуміти, куди ми йдемо разом. Можливо, проблема не в паперах, а в його небажанні робити цей крок? Можливо, я просто закриваю очі на те, що вже давно на поверхні?

Скажіть, будь ласка, як ви розумієте — чоловік дійсно серйозно налаштований, чи просто зручно йому залишатись у статусі "поки що все добре"? Як відрізнити сумніви від байдужості?