Як лікар має пояснити вам, та вашим близьким, що ви вмираєте

У пацієнтки — онкологічне захворювання з метастазами в кістки та головний мозок. Вона отримала паліативну хіміо- та радіотерапію. Госпіталізація була зумовлена підвищенням температури тіла та запальних показників. Призначений антибіотик не дав ефекту, що лише підтвердило прогресування основного процесу.

Водночас призначення гормональної терапії дало короткочасне покращення загального стану та аналізів. Увесь час як пацієнтці, так і родині пояснювалося, що йдеться про генералізовану стадію онкологічного процесу, що гормональна терапія — лише тимчасовий засіб, і надалі можливе тільки симптоматичне лікування.

Попри це, з нашого боку неодноразово стикалися з нерозумінням ситуації: від нас вимагали переведення в інфекційне відділення, хоч клінічна картина не відповідала інфекції, а перебіг був типовим для термінальної стадії онкозахворювання.

Після виписки, через спільних знайомих, ми дізналися, що в родинному колі розповсюджується думка, ніби ми не змогли встановити діагноз і що “людина набрякає з невідомої причини”.

Я розумію, що прийняти реальність тяжкого діагнозу — дуже важко. Але як лікар я зобов’язана чесно і професійно доносити суть: на жаль, ідеться про термінальний стан, і ми зробили все можливе в межах паліативного підходу. Необхідно змінити фокус з пошуку лікування на якість життя пацієнтки в її останній період. Продовження обстежень або дорогих процедур лише створить зайві страждання та хибні надії.

як ви вважаєте, як мав би діяти лікар у цій ситуації? Казати правду чи підживлювати ілюзії? Продовжувати втручання, які нічого не змінять, чи гідно супроводжувати людину до кінця?