Відчуваю себе самотньою і опускаються руки

Мені 19. Розумію, що тема може викликати непорозуміння, але хоча б зможу виговоритись. Поки не можу визначити, що зі мною не так - не вважаю себе ні нецікавою, ні негарною, але все одно одна. Чим би я не займалась - кожен день, особливо наприкінці - для мене пекло. І я просто можу лежати в сльозах на підлозі, не маючи сил відірватись.

З дитинства я мала чітке бачення свого ідеального життя: тихе, спокійне - чоловік, діти, дім, сад, собака чи кіт і тд. чоловік - щоб був моєю опорою, захистом і добувачем. Але реальність виявилася іншою.
Мої перші стосунки розпалися перед розписом. Ми посварилися через дрібниці, але він почав пити, і ми віддалилися. Цього року я сходила приблизно на двадцять побачень - і все марно. Хлопці то торкались мене, то говорили щось недоречне… Я не розуміла чому вони мене так сприймають.

Я спробувала додатки для знайомств. Але все однаково: жодного нормального метчу, лише дешеві вульгарні підкати і беззмістовні розмови. Я почала думати, можливо, проблема в мені. Можливо, я просто придумала собі якусь фантазію і переоцінила себе.
Я не погоджуюсь на менше і через це кожне перше побачення стає останнім. Родичі і знайомі кажуть відпустити і насолоджуватися молодістю, але складно. Я розумію, що інші сфери життя - це теж важливо і не відмовляюсь від них, просто поки не знаходжу в них щастя.

Все, чого я хотіла - нормальні стосунки, які б поступово природньо розвивались. І це для мене було би найбільшим стимулом. І тому я так зосередилась і застрягла… Тепер починаю розуміти, що, можливо, це моя доля і я можу назавжди залишитись одна. Я зверталась до психологів і чула якусь ахінею типу «побудьте в контакті з собою», «спробуйте розслабитись» і нічого більш конкретного. Як я можу допомогти собі змиритись? Чи це тільки з часом? Дякую заздалегідь.