Если умерла ваша поддержка.

Це точно. А як круглі сироти в цьому світі виживають. У них нікого не має, які з дитбудинків, не ті, які мають родичів, а абсолютно нікого, ні зв´язків, ні коштів для квартири, кімнати зняти, ні для одягу, їжі, університету, нічого і це незалежно від війни. Дитбудинки були завжди і ці сироти там були завжди, вони росли і виходили з дитбунку кудись, незрозуміло куди і як далі жити...просто у світ, де тебе 24/7 кожен обмане, оббреше, обдурить на гроші і на що завгодно, розведе на секс, ще й заразить якимось тріпером...

Разные отношения у людей... но бывает так, что люди дарят друг другу радость, тепло, поддержку, любовь, и когда это теряешь, неважно насколько ты независима и самостоятельна, очень больно. Я тоже до сих пор рыдаю и мне бывает ничего не помогает. Мне легче, когда я с кем-то, с детьми, на работе, с друзьями. Легче, когда я читаю о том, как пережить утрату (спросите у чата gpt книги на эту тему), с психологом пыталась работать, но очень дорого для меня. Одна коуч на ютьюбе как-то сказала, что эта боль от утраты как огроманя волна накрывает теья с головой, но со временем она станет реже и меньше, что надо искать островки нормальности в своей жизни, обязательно какую-то добавлять активность типа бега, велосипеда, спорт, чтобы сбрасывать кортизол. А вообще даже если вы сегодня встали, умылись, налили чай - вы уже молодец. Не требуйте от себя многого, хвалите себя за каждый шаг, относитесь бережно к себе.

А навіщо в принципі ото так привязувтасия до людей? Виглядає наче так, що в людини якась дира, некомлпект і треба ще одна людина щоб ту диру закрити. А якщо раптом така заплатка втрачається, то отакі страждання.

Я бы точно проиграла. Потому не играю в эти игры.

Мне кажется, что тот, кто вышел из детдома самый закаленный в жизни человек и у таких как раз все и получается.

А навіщо в принципі ото так привязувтасия до людей? Виглядає наче так, що в людини якась дира, некомлпект і треба ще одна людина щоб ту диру закрити. А якщо раптом така заплатка втрачається, то отакі страждання.

А навіщо в принципі ото так привязувтасия до людей? Виглядає наче так, що в людини якась дира, некомлпект і треба ще одна людина щоб ту диру закрити. А якщо раптом така заплатка втрачається, то отакі страждання.

Вам здається.

Просто вы такая, а автор другая. Это не выглядит как некомплект, также можно сказать, что вы выглядите как колючка, которая боится подпустить ближе, чтобы не сделали больно, а больно будет рано или поздно.

Не підпустити ближче, а розчинитися в інші людині. Це геть зовсім інше. Людині повинно бути добре як самій, так і в парі. А якщо життя після втрати пари зупиняється це не ок, і не норм.

Ну чего? Человек с детства не знал заботы, понимал, что нужно рассчитывать только на себя, а тут о тебе заботились и любили и раз - рассчитывай только на себя. Это как тепличный цветок высадили в пустыне и сказали ’рассчитывай на себя’.

Не не)) У вас именно барьер. И приличный такой) Дело не в авторе, я же вижу ваши комменты.

Не могу работать, фейсбук, тикток и советчица, вот все, что еще хоть как-то может отвлечь. На какое-то время забываешь об этом всем.

Здесь вообще нельзя показывать что тебе плохо.
Добьют радостно вопя: а че ты хотела, когда сюда ныть шла?

Читаю коментарі, і згадую, чого не прийшла сюди за підтримкою.
Яка все таки кількість людей, що не вміють співчувати...

Ти плачеш, жити не хочеш, в вони сміються-чого ниєш

Ні, не так. Ви - сама собі лікар.

Я не знаю, чому, але кажу по факту бо багато працюю із молодими людьми 14-19 років і можу сказати що сироти це ппц травмовані діти, і вони вкрай вразливі, ніякої сврех сили в них не бачу. Вони от чисто ззовні часто викликають в мене відчуття півкрока від самогубства... Чесно кажучі я б взагалі приклад сиріт би не брала, бо там все ппц як печально в більшості. Бо одна справа втрати близької людини у дорослому віці, коли людина вже самостійно на фізичному і моральному рівні, і бути залежним в дитинстві від чужих людей і при тому геть самотнім.

Я абсолютно впевнена що краще мати свою роботу, гроші, жилплощу і тп запасний аеродром ніж сподіватися на те що кохання і пратнер буде вічно жити, вічно забезпечувати, вічно молодий і здоровий. Я стільки бачила прикладів коли у людей дах їхав після втрати такої опори... ОТ що в тому класного, так побиватися після втрати іншої людини, навіщо так прив´язуватися, для чого? ну тобто в принципі хоч якісь бар´єр самозбереження не мати?

Я абсолютно впевнена що краще мати свою роботу, гроші, жилплощу і тп запасний аеродром ніж сподіватися на те що кохання і пратнер буде вічно жити, вічно забезпечувати, вічно молодий і здоровий. Я стільки бачила прикладів коли у людей дах їхав після втрати такої опори... ОТ що в тому класного, так побиватися після втрати іншої людини, навіщо так прив´язуватися, для чого? ну тобто в принципі хоч якісь бар´єр самозбереження не мати?

Автор, мне кажется что Вы просто расстались с человеком, но уже готовы похоронить себя и рассуждаете о страшном
Вы видели многих женщин, в 40+ которые сразу после расставания ложились и умирали? Потому что не видели смысла жизни ’после развода’ к примеру.
Потому что я ни одной не видела.

Ну чего? Человек с детства не знал заботы, понимал, что нужно рассчитывать только на себя, а тут о тебе заботились и любили и раз - рассчитывай только на себя. Это как тепличный цветок высадили в пустыне и сказали ’рассчитывай на себя’.

Ой, я б від цього відходила. Я в ютюбі дивилася як на раші дві пари розлучаються, гризуться як собаки. Одна плодила дітей, 6 штук народила і чоловік її кидає, іде до хрещеної матері тих дітей, яка теж народила 3, крім тих 6 у того чувака ще є діти, яких він покидав, короче усіх дітей він полишав, а сам як іпався, так і далі іпеться ніби він студент у свої близько 50 років ))))) такий дурдом.
Ви повинні мати роботу і собі на хліб, бо чоловіки - створіння матеріальне, йому сіськи покажи і воно з хати тікає, а дай ще й нюхнути, так ще й обчистить вас як липку. Так що здоровий фемінізм потрібен, але звичайно не в Україні з вічними недореформами, там у Шабуніна менструація головного мозку. Ви щоб два рази не вставати за покійним чоловіком і щоб робота покійною не була ідіть сразу в приватне. Бо та менструація ще не скоро пройде, він з нею так і помре.

Понимаете, на работе надо общаться, а у меня совсем нет желания общаться с людьми. Я и раньше была интровертом, меня общение утомляло, а сейчас никого не хочется и видеть даже. Еще б если дистанционная работа была. Но где ж такую найти.

И Вы даже не представляете насколько это сильные духом люди в итоге. Они понимают что надеяться можно только на себя.

Знаю очень много примеров, когда люди продолжают жить дальше после неимоверных трагедий. А автор страдает потому что ’мужчина ушел’. Я ни в коем случае не хочу обесценивать ее чувства, но то что она пишет выглядит очень странно.
От всех уходили мужчины. И от меня уходили. Но думать о том что ’жизнь окончена’, даже в голову никогда не приходила.
А расставания были очень тяжёлые, правда.