Тішуся неперетішуся• 12 января в 20:34
Невестки /свекрови/ сыновья
Лежу вчора ввечері з сином. Йому чотири. Він майже на моїх руках, теплий, сонний, спокійний. Я глажу його по спинці і ловлю себе на думці, що люблю так сильно, що навіть трохи боляче.
І раптом приходить усвідомлення: колись він виросте. У нього буде своя жінка, своя сім’я, свої діти. І саме вони стануть його світом. Не тому, що він перестане любити маму. А тому, що так влаштоване життя: чоловік обирає сім’ю, яку створив, а не ту, з якої вийшов.
І я згадую багатьох жінок…
Дорослих, з образою в очах, з питанням, яке вони носять усе життя:
«Чому син так рідко приходить?»
«Чому не везе онуків?»
«Чому я для нього вже не головна?»
Вони не розуміють одного: коли стає вибір між мамою і дружиною, між минулою сім’єю і теперішньою - чоловік завжди стає на бік своєї дружини і своїх дітей. І це не зрада. Це відповідальність.
А потім я згадую зовсім інші історії.
Де свекруха стає для невістки не «хазяйкою» і не суддею, а другою мамою.
Не з позиції: «Я тут головна, а ти хто така?»
А з позиції: «Ти наша. Тобі тут раді».
Де жінка, ставши дружиною, не відчуває, що вона автоматично стала чужою, небажаною, ніби прокаженою, яку терплять заради сина.
Де її не змушують «заслужити місце».
Де їй просто раді.
І саме в такі родини сини приходять самі.
Без нагадувань.
Без образ.
Без тиску.
З дітьми. З усмішкою. З теплом.
Бо там, де невістку приймають як доньку, син не віддаляється.
Він просто залишається.
І раптом приходить усвідомлення: колись він виросте. У нього буде своя жінка, своя сім’я, свої діти. І саме вони стануть його світом. Не тому, що він перестане любити маму. А тому, що так влаштоване життя: чоловік обирає сім’ю, яку створив, а не ту, з якої вийшов.
І я згадую багатьох жінок…
Дорослих, з образою в очах, з питанням, яке вони носять усе життя:
«Чому син так рідко приходить?»
«Чому не везе онуків?»
«Чому я для нього вже не головна?»
Вони не розуміють одного: коли стає вибір між мамою і дружиною, між минулою сім’єю і теперішньою - чоловік завжди стає на бік своєї дружини і своїх дітей. І це не зрада. Це відповідальність.
А потім я згадую зовсім інші історії.
Де свекруха стає для невістки не «хазяйкою» і не суддею, а другою мамою.
Не з позиції: «Я тут головна, а ти хто така?»
А з позиції: «Ти наша. Тобі тут раді».
Де жінка, ставши дружиною, не відчуває, що вона автоматично стала чужою, небажаною, ніби прокаженою, яку терплять заради сина.
Де її не змушують «заслужити місце».
Де їй просто раді.
І саме в такі родини сини приходять самі.
Без нагадувань.
Без образ.
Без тиску.
З дітьми. З усмішкою. З теплом.
Бо там, де невістку приймають як доньку, син не віддаляється.
Він просто залишається.
показать весь текст
6
4
1
автор
Тішуся неперетішуся
• 12 января в 21:48
Ответ дляБез Баяна
Ви казали про доньку) в останньому абзаці стартового посту) Не треба приймати невістку, як доньку. І навіщо підтримувати того, хто не просить про підтримку? Ви просто пишете красиві слова. Що ви взагалі маєте на увазі під підтримкою?
Під підтримкою я розумію визнання її як повноцінної дружини вашого сина, повагу до її слова, до її кордонів і до її ролі в сім’ї. Це прийняття її як жінки, яку обрав ваш син.
1
БезВзяток• 12 января в 23:26
У мене сину 21, живе в іншій країні.
Я рада що він самостійний. І якщо одружиться - буду рада.
Взагалі завдання батьків - підготувати дітей до самостійного життя. І якщо у мами є своє життя, хобі, друзі, робота - то відпускати дитину так не складно.
Я рада що він самостійний. І якщо одружиться - буду рада.
Взагалі завдання батьків - підготувати дітей до самостійного життя. І якщо у мами є своє життя, хобі, друзі, робота - то відпускати дитину так не складно.
1
1
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Похожие темы:
Назад Комментарии к ответу