Боляче за країну.

«Я не знаю, коли кінець війни: або доведеться ще працювати з багатьма країнами, або реально залишилось зовсім трішечки.
Питання територій вирішиться лише на моїй зустрічі з путіним»- Зеленський
Боляче за країну. Боляче за те, що людське життя стало просто розмінною монетою і ресурсом в політичних іграх.
Що всім їм плювати, скільки ще людей загине… головне їх інтереси, амбіції, рейтинги.
Вони можуть так гратись і затягувати вічно. Сотні планів планувати. Сотні самітів збирати.
Тисячі переговорів без результатів проводити.
Їм плювати, бо вони це будуть робити в теплих кабінетах, не ризикуючи НІЧИМ, а тим більше своїми життями.
Вони так можуть роками воювати, бо воювати будуть за них інші!
А в той час, кожний день будуть гинути наші ЛЮДИ… наші ЗАХИСНИКИ.. наші ДІТИ!
Ці заяви, ідеальна ілюстрація того, як виглядає затягування війни в чистому вигляді.
Один кличе до Москви. Інший «запрошує» до Києва.
З боку це подається як принциповість, жорстка позиція, політичний символізм.
А по суті, це перекидання м’яча.
Не переговори, не рішення, а гра в публічні репліки. Без будь яких змін, рішень.
Це не переговори, це пінг-понг для камер. М’яч летить туди-сюди, а час іде.
І поки вони обмінюються репліками, війна не зупиняється ні на хвилину.
У цій грі немає мети домовитись.
Є мета виграти час. Зробити вигляд, що «ми готові», але так, щоб нічого реально не відбулося.
А все тому, що ніхто із них, або їх сімей, дітей, друзів і оточення, не буде жертвувати в цій війні своїми життями і майбутнім.
Ці запрошення не розраховані на результат. путін не поїде до Києва.
Зеленський не поїде до Москви.
Це всі розуміють. Саме тому ці фрази і з’являються, вони безпечні. Вони не вимагають відповідальності.
У такій логіці людське життя , не аргумент. Бо не їхні діти сидять в окопах.
Не їхні родини живуть під обстрілами.
Не вони платять за кожен день цієї «дипломатії жестів».
І ні, я не ставлю знак рівності між російською стороною і українською. Між агресором і жертвою війни.
Бо саме Росія є агресором в цій війні… саме вона вчиняє весь той терор і злочини проти нашого народу.
Саме РОСІЯ ПЕРВОПРИЧИНА ВІЙНИ!
І так, Росія не сильно і зацікавлена в мирі, поки не будуть виконані її цілі і максимальні вимоги!
Але.. россія не моя країна, а країна агресор яка на нас напала. Те що їм плювати на свій народ, і скільки ще їх людей загине в цій війні, це їх проблеми.
Мені не плювати на свій народ, який гине щодня.
Мені не плювати на зруйновані міста і села.
Мені не плювати, що країна йде до гуманітарної, демографічної катастрофи.
І влада- це не вся країна і люди.
І критика влади- це конституційне право будь якого Громадянина. Бо народ є носієм влади в країні.
А Україна, це не одна персона у владі, яка обіцяла прийти лише на один термін.
Який обіцяв, що якщо не зможе закінчити війну, треба щоб прийшла інша людина яка ЗМОЖЕ.
Кричав що хоч «з чортом» лисим буде домовлятись, тільки би закінчилась війна.
Натомість не може за 6,5 років ні закінчити війну, перебуваючи на посаді більше ніж 1,5 понад конституційного терміну.
Ні здобути мир для країни. Ні тим більше привести її до перемоги.
НЕ МОЖЕ! І НЕ ЗМОЖЕ…
Він не здатен на це. Пора прокинутись тим зомбі які цього ще не визнали, і визнати. Що всі його потужні плани кожний рік фарс і популістика. Яка не веде ні до чого.. крім продовження війни і втрат.
Затягування війни вигідне владі, і це не гасло, а логічний висновок із того, як працює система.
Війна створює ідеальні умови для збереження контролю. У ній можна роками не відповідати за результат! Утримувати владу і сидіти на потоках грошей!
Немає виборів, немає конкуренції.
Війна зручна для розмиття провалів. Економічні проблеми, управлінські помилки, кадрову неспроможність завжди можна списати на війну. Вона стає універсальним поясненням усього, від інфляції до провалених реформ і оборони.
І найцинічніше, ціна такого затягування не лягає на тих, хто приймає рішення. Вона лягає на армію, цивільних, економіку, демографію.
Я не кажу, що війну легко закінчити.
Але я кажу, що відсутність результату роками, це вже не складність, а вигода для тих, хто не хоче відповідати.
І поки війна триває без чіткої мети і кінця, питання «кому це вигідно» стає риторичним.
Якщо ти бачиш, що не здатен ні привести країну до перемоги, ні хочаб до миру, де не будуть гинути наші люди.
ТОДІ ПРОСТО ЙДИ.
Визнай що ти не спроможний на це.
Май хоч грам совісті визнати, що ти не можеш.
Не здатен закінчити війни! Не здатен дати країні мир! Не здатен зупинити це кровопролиття нашого народу! Коли цвіт нації і генофонд країні просто знищується.
Тебе не обирали вічним «царем».
Але чи є той грам совісті там взагалі!
І хоч залишки чогось людського в душі.
Питання риторичне! (скопировано)