Син чоловіка це суцільний стрес. Порадьте

Разом 6 років, одружені. У чоловіка є син, зараз йому 12р. Має синдром СДВГ. Із нами не живе постійно, лише на кожних канікулах, якщо канікули тиждень -весь час із нами, влітку 2 місяці із нами. Відпустки всі також із нами. Спочатку було норм. Чи то вік був такий. Просто веселий хлопчик. А зараз просто жах….я ніколи не відчувала такого до дитини. Не хочу аби він із нами був, хочу аби по скоріше вертався до мами…
От учора: дивиться телевізор. Чоловік за компʼютером і я, пʼю свій чай. І тут: папа, дивись що я дістав із носа! І тикає тим пальцем із козявкою татові…тато каже ок, йди змий в умивальнику…. Діло відбувається на кухні! Він підходить до мене ближче із тим пальцем… я кажу ні, не в умивальник, візьми серветкою і в смітник, потім помий руки ! В умивальнику є декілька тарілок. Відповідь: воно ж рідке! Не можу у смітник! І тикає мені цим прямо перед лицем……. Мене ледь не знудило…… Я кажу ніііі, забери це від мене, викинь у смітник! Він: а чого ти кричиш?!?
І тато збоку не відриваючись від ноутбука: так доречі, чого кричати?!?

Мені здається після цього мене нудило весь вечір. По перше, злість всередині , коли не можеш виказати все що думаєш от так, одразу. Замовчуєш , а потім воно все всередині кипить. Ну і після побаченої картини само собою …..

І таких ситуацій дуже багато… зʼїв шоколадку- лишив обгортку там де їв і пішов грати , або на підлозі. Речі зняв- кинув на підлогу все на купі: труси( брудні навиворіт) , носки, джинси, куртка в кросівки… просто все на підлозі біля ліжка ….. в мене стрес. Не хочу ні з ким розмовляти потім. Мовчазна. Переварююю в собі ось ці ситуації і нкрвуюся. Чоловік час від часу : все ок ? Чому ти така сумна?
Я кажу все ок, просто такий настрій.
Як очі поговорити із ним але чесно, не знаю як це все сказати аби він не подумав що я проти малого. Як пояснити, що невихований і розбалуваний малий має якось змінитися? Що його треба вчити?
Я би вчила , але коли я роблю зауваження- чоловік одразу активізується і стає на захист малого.