У ребенка аутизм. У меня будто ушла земля из под ног

Ні, максимально можлива норма для конкретно взятої дитини і вона у всіх різна може бути.

Це Ваша особиста фантазія, подивіться у словнику визначення поняттю норми.

Проплачьте, дайте выход своим эмоциям, а потом берите себя потихоньку в руки, ищите специалистов, программы реабилитации и начинайте работать. Моя старшая сестра мама аутиста уже 18 лет. Это нелегко, вам нужна будет поддержка и помощь. Желаю вам максимальной победы над этим недугом

Он же разный бывает, я вот у мужа в 52 года начала находить все больше признаков. ну а как маскировался, а.
Все еще может не быть плохо, честно.

Яка ж тут порада,треба жити і лікуватися.

У всьому насправді: в неможливості витримати сенсорне навантаження (звуки, світло, дотики, запахи, рух навколо, текстуру тканини, крій одягу), довгі розмови, крики дітей, звуки життєдіяльності, роботу в колективі. Не дивлюсь в очі нікому, окрім чоловіка, до якого я звикла. В мене порушена моторика: я збиваю всі кути, всі одвірки, руки ніби самі не тримають те, що я ними беру. Так, є високий інтелект, є гіперфіксація на тих темах, що цікаві, є специфічні інтереси. Я зрозуміла, що у мене РАС за тією ознакою, що в дитинстві я любила малювати і любила коней. Так от я якось у віці років 5 чи 6 сіла і почала малювати коня за конем, поки у мене не вийде ідеально. Так намалювала пачку заввишки сантиметри 3-4. Зараз працюю лише віддалено, займаюсь науковою і літературною діяльністю. Мені дуже важко в моменті зрозуміти підтекст, зчитати емоцію, допомагає лише раціоналізація, книжки з психології, але це я почала фіксувати вже у дорослому віці. Тобто лише достатній інтелект допоміг мені навчитися, як саме потрібно поводитися в суспільстві, але ця імітація вимагає від мене скажених зусиль і виснажує, особливо під час війни. Раніше я просто була дивною дитиною, і не розуміла, чому мене ніхто не любить. Кожен день у мене ритуал стабілізації: на годину залізаю у ванну з теплою водою, не вмикаючи світло, і так сиджу, поки не відпустить. Друзів я так і не завела за все життя. До людей взагалі не тягне.

Это ж не инвалидность. Многие наоборот зарабатывают в тик токе и ютубе на таких детях

У всьому насправді: в неможливості витримати сенсорне навантаження (звуки, світло, дотики, запахи, рух навколо, текстуру тканини, крій одягу), довгі розмови, крики дітей, звуки життєдіяльності, роботу в колективі. Не дивлюсь в очі нікому, окрім чоловіка, до якого я звикла. В мене порушена моторика: я збиваю всі кути, всі одвірки, руки ніби самі не тримають те, що я ними беру. Так, є високий інтелект, є гіперфіксація на тих темах, що цікаві, є специфічні інтереси. Я зрозуміла, що у мене РАС за тією ознакою, що в дитинстві я любила малювати і любила коней. Так от я якось у віці років 5 чи 6 сіла і почала малювати коня за конем, поки у мене не вийде ідеально. Так намалювала пачку заввишки сантиметри 3-4. Зараз працюю лише віддалено, займаюсь науковою і літературною діяльністю. Мені дуже важко в моменті зрозуміти підтекст, зчитати емоцію, допомагає лише раціоналізація, книжки з психології, але це я почала фіксувати вже у дорослому віці. Тобто лише достатній інтелект допоміг мені навчитися, як саме потрібно поводитися в суспільстві, але ця імітація вимагає від мене скажених зусиль і виснажує, особливо під час війни. Раніше я просто була дивною дитиною, і не розуміла, чому мене ніхто не любить. Кожен день у мене ритуал стабілізації: на годину залізаю у ванну з теплою водою, не вмикаючи світло, і так сиджу, поки не відпустить. Друзів я так і не завела за все життя. До людей взагалі не тягне.

Удалено администрацией...

Удалено администрацией...

Удалено администрацией...

У всьому насправді: в неможливості витримати сенсорне навантаження (звуки, світло, дотики, запахи, рух навколо, текстуру тканини, крій одягу), довгі розмови, крики дітей, звуки життєдіяльності, роботу в колективі. Не дивлюсь в очі нікому, окрім чоловіка, до якого я звикла. В мене порушена моторика: я збиваю всі кути, всі одвірки, руки ніби самі не тримають те, що я ними беру. Так, є високий інтелект, є гіперфіксація на тих темах, що цікаві, є специфічні інтереси. Я зрозуміла, що у мене РАС за тією ознакою, що в дитинстві я любила малювати і любила коней. Так от я якось у віці років 5 чи 6 сіла і почала малювати коня за конем, поки у мене не вийде ідеально. Так намалювала пачку заввишки сантиметри 3-4. Зараз працюю лише віддалено, займаюсь науковою і літературною діяльністю. Мені дуже важко в моменті зрозуміти підтекст, зчитати емоцію, допомагає лише раціоналізація, книжки з психології, але це я почала фіксувати вже у дорослому віці. Тобто лише достатній інтелект допоміг мені навчитися, як саме потрібно поводитися в суспільстві, але ця імітація вимагає від мене скажених зусиль і виснажує, особливо під час війни. Раніше я просто була дивною дитиною, і не розуміла, чому мене ніхто не любить. Кожен день у мене ритуал стабілізації: на годину залізаю у ванну з теплою водою, не вмикаючи світло, і так сиджу, поки не відпустить. Друзів я так і не завела за все життя. До людей взагалі не тягне.

а с каких это пор синдром Аспера гарантирует гениальность?

Дивлячись, яка форма. Він же існує на спектрі. У мене теж аутизм. Але коли я росла, ніхто і гадки не мав, що з цим робити. Є свої нюанси, але в цілому жити можна. Можливо і у вашої дитини так буде.

Краще середня нормальна дитина, чим геній.

А как вы тогда замуж вышли? Если по вашим рассказам с эмоциями у вас проблема. Как же тогда с отношениями?

Майже все з цього є і у мене. Кожна людина індивідуальна. Просто декому хочеться мати діагноз, щоб думати, що вона особлива.

У меня из этого всего есть только то,что я не выношу долгие разговоры и не могу работать в коллективе.

Ну, тоді ви, можливо, просто інтроверт) або ваша нервова система виснажена війною і вам просто бракує ресурсу на балачки і інших людей.

Ну от так і вийшла) ми вчилися обоє у дуже специфічному виші, у нас були маленькі групи по 9-10 людей, вибір був невеликий. Плюс його тішить, що його дружина «особлива», не така, як всі. Такий тип нарцисизму) ну і він відчуває у таких стосунках ту свободу, якої не має жоден з його друзів, які одружені на жінках без РАС. Справа не в тому, що я не відчуваю емоцій чи почуттів, справа у тому, що я часто не знаю, що я відчуваю. І фактично цим скористався мій чоловік. А оскільки я сильно звикаю до чогось, або когось, я не можу з ним розійтися попри всі проблеми, які через нього маю. Разом уже 17 років.

Аутизм не лікується, але виводиться в максимальну можливу норму.
4 роки постійних занять зі спеціалістами і вдома. Але я дуже рада, що все це в купі дало позитивний результат
Відкати звісно можуть бути, також можуть бути депресивні стани, тому ми під постійним наглядом психіатра, 1 раз на 2 місяці ми в нього. Вона дитину знає як свою, взагалі це лікар від Бога, навіть не знаю що б ми робили, якби не вона

Яка ж тут порада,треба жити і лікуватися.

Он же разный бывает, я вот у мужа в 52 года начала находить все больше признаков. ну а как маскировался, а.
Все еще может не быть плохо, честно.

А дети у вас есть? Много женщин без рас не могут уйти от мужа. То есть в этом плане не обязательно иметь какие-то особенности.. Да и фобии, страхи у многих. Привязанность, просто в иной форме. Эмоциональная.

ахахаха, это например что????
поделитеьс пожалуйста с нами всеми незнающими??? тот кто выведет такого ребенка в норму, получит Нобелевскую Премию Мира.