фрау Гитта• 13 марта 2013
прихильникам інтимної лірики
Згоріти в полум’ї очей твоїх бурхливім
І заблудитись в ніжності твоїй без вороття,
Втопитися в шаленій літній зливі,
П’янкій, солодкій зливі забуття.
Напитись з джерела цілющих вуст коханих,
Поринути в тепло твоїх жаданих рук,
Відкрить тебе, мов острів незрівнянний,
Посеред вічного чекання і розлук.
Лідія Вудвуд
буває находить на мене такий стан, що хочеться щось почитати душевне....... особливо, коли душа болить
дуже сподобався цей коротенький віршик
пишіть свої улюблені вірші українською мовою, будемо ділитись душевною їжею.......
І заблудитись в ніжності твоїй без вороття,
Втопитися в шаленій літній зливі,
П’янкій, солодкій зливі забуття.
Напитись з джерела цілющих вуст коханих,
Поринути в тепло твоїх жаданих рук,
Відкрить тебе, мов острів незрівнянний,
Посеред вічного чекання і розлук.
Лідія Вудвуд
буває находить на мене такий стан, що хочеться щось почитати душевне....... особливо, коли душа болить
дуже сподобався цей коротенький віршик
пишіть свої улюблені вірші українською мовою, будемо ділитись душевною їжею.......
41
0
В пустелі сизих вечорів,
в полях безмежних проти неба
о, скільки слів
і скільки снів
мені наснилося про тебе!
Не знаю, хто ти,
де живеш,кого милуєш і голубиш.
А знаю - ти чекаєш теж,
тривожно вгадуєш і любиш.
І я прийду в життя твоє.
Тебе, незнаного, впізнаю,
як син вигнанця впізнає
прикмети батьківського краю.
Я ради цього ладна жить.
Всі інші хай проходять мимо,
аби в повторах не згубить
одне,своє,неповториме.
Нехай це - витвір самоти,
нехай це - вигадка й омана!
Моєму серцю снишся ти,
як морю сняться урагани.
в полях безмежних проти неба
о, скільки слів
і скільки снів
мені наснилося про тебе!
Не знаю, хто ти,
де живеш,кого милуєш і голубиш.
А знаю - ти чекаєш теж,
тривожно вгадуєш і любиш.
І я прийду в життя твоє.
Тебе, незнаного, впізнаю,
як син вигнанця впізнає
прикмети батьківського краю.
Я ради цього ладна жить.
Всі інші хай проходять мимо,
аби в повторах не згубить
одне,своє,неповториме.
Нехай це - витвір самоти,
нехай це - вигадка й омана!
Моєму серцю снишся ти,
як морю сняться урагани.
Ответ дляBukasia
Гарно)) Автор, дякую Вам!!! тепер в мене буде романтичний настрій
а в мене знаєте який настрій?
я кохаю свого чоловіка і щиро хочеться посвятити йому цей вірш, але ..........він дуже темпераментний і дуже любить спілкування, його неможливо втримати вдома, постійно десь тусує...і каже, що буде це робити, він - такий і йому нудно дома. каже ти не зможеш мене втримати дома......
мені так погано....
немає жодної близької людини, яка б могла мене підтримати і зрозуміти........
я кохаю свого чоловіка і щиро хочеться посвятити йому цей вірш, але ..........він дуже темпераментний і дуже любить спілкування, його неможливо втримати вдома, постійно десь тусує...і каже, що буде це робити, він - такий і йому нудно дома. каже ти не зможеш мене втримати дома......
мені так погано....
немає жодної близької людини, яка б могла мене підтримати і зрозуміти........
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
не ошукай і крил не обітни!
Не допусти, щоб світ зійшовся клином,
і не присни, для чого я живу.
Даруй мені над шляхом тополиним
важкого сонця древню булаву.
Не дай мені заплутатись в дрібницях,
не розміняй на спотички доріг,
бо кості перевернуться в гробницях
гірких і гордих прадідів моїх.
І в них було кохання, як у мене,
і від любові тьмарився їм світ.
І їх жінки хапали за стремена,
та що поробиш,— тільки до воріт.
А там, а там... Жорстокий клекіт бою
і дзвін мечів до третьої весни...
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Ліна Костенко
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
не ошукай і крил не обітни!
Не допусти, щоб світ зійшовся клином,
і не присни, для чого я живу.
Даруй мені над шляхом тополиним
важкого сонця древню булаву.
Не дай мені заплутатись в дрібницях,
не розміняй на спотички доріг,
бо кості перевернуться в гробницях
гірких і гордих прадідів моїх.
І в них було кохання, як у мене,
і від любові тьмарився їм світ.
І їх жінки хапали за стремена,
та що поробиш,— тільки до воріт.
А там, а там... Жорстокий клекіт бою
і дзвін мечів до третьої весни...
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Ліна Костенко
Не треба класти руку на плече.
Цей рух доречний, може, тільки в танці.
Довіра — звір полоханий, втече.
Він любить тиху паморозь дистанцій.
Він любить час. Хвилини. Дні. Роки.
Він дивний звір, він любить навіть муку.
Він любить навіть відстань і розлуку.
Але не любить на плечі руки.
У цих садах, в сонатах солов’їв,
Він чує тихі кроки браконьєра.
Він пастки жде від погляду, від слів,
І цей спектакль йому вже не прем’єра.
Душі людської туго і тайго!
Це гарний звір, без нього зле живеться.
Але не треба кликати його.
Він прийде сам і вже не відсахнеться.
Ліна Костенко
Цей рух доречний, може, тільки в танці.
Довіра — звір полоханий, втече.
Він любить тиху паморозь дистанцій.
Він любить час. Хвилини. Дні. Роки.
Він дивний звір, він любить навіть муку.
Він любить навіть відстань і розлуку.
Але не любить на плечі руки.
У цих садах, в сонатах солов’їв,
Він чує тихі кроки браконьєра.
Він пастки жде від погляду, від слів,
І цей спектакль йому вже не прем’єра.
Душі людської туго і тайго!
Це гарний звір, без нього зле живеться.
Але не треба кликати його.
Він прийде сам і вже не відсахнеться.
Ліна Костенко
Коханому
Я прийду розбудить тебе ранком
Солов’їних пісень стоголоссям
І туману синім серпанком
Припаду до твого волосся.
Буду сонця ясним промінням
Цілувати твої сумні очі,
Доки зникне в них туга осіння
І погаснуть відблиски ночі.
Я стежиною в росяних травах
Ляжу тихо до ніг твоїх,
Поведу по зелених купавах,
Обніму далечінню доріг.
Стану зливою літньою теплою,
Над тобою, коханий, пролину
І місток чарівною веселкою
Я до серця твого перекину.
Лідія Вудвуд
Я прийду розбудить тебе ранком
Солов’їних пісень стоголоссям
І туману синім серпанком
Припаду до твого волосся.
Буду сонця ясним промінням
Цілувати твої сумні очі,
Доки зникне в них туга осіння
І погаснуть відблиски ночі.
Я стежиною в росяних травах
Ляжу тихо до ніг твоїх,
Поведу по зелених купавах,
Обніму далечінню доріг.
Стану зливою літньою теплою,
Над тобою, коханий, пролину
І місток чарівною веселкою
Я до серця твого перекину.
Лідія Вудвуд
Не дорікати слово я дала,
І в відповідь на тяжку постанову
Ти дав колючу гілочку тернову,
Без жаху я в вінок її вплела.
Рясніше став колючий мій вінок...
Дарма, я знала се!
Тоді ще, як приймала
Від тебе зброю, що сріблом сіяла,
Я в серце прийняла
безжалісний клинок.
Тепер мені не жаль ні мук, ні крові,
Готова я приймать і рани, і терни
За марні мрії, за святії сни
Пречистого братерства і любові.
Леся Українка
І в відповідь на тяжку постанову
Ти дав колючу гілочку тернову,
Без жаху я в вінок її вплела.
Рясніше став колючий мій вінок...
Дарма, я знала се!
Тоді ще, як приймала
Від тебе зброю, що сріблом сіяла,
Я в серце прийняла
безжалісний клинок.
Тепер мені не жаль ні мук, ні крові,
Готова я приймать і рани, і терни
За марні мрії, за святії сни
Пречистого братерства і любові.
Леся Українка
Троянда в сонцесяйному полоні
Назустріч вітру руки протягла...
Він цілував її пахучі скроні,
В палких обіймах квітка розцвіла...
Так лагідно голубив тремке тіло,
Втішався теплій ніжності, красі...
То ревнував, що серце аж боліло,
Вуста спивав у ранішній росі...
І колихав у любощах пестливо...
Весняна казка у душі цвіла...
Шарілись пелюстки її звабливо...
Така жаданна зустріч та була.
Назустріч вітру руки протягла...
Він цілував її пахучі скроні,
В палких обіймах квітка розцвіла...
Так лагідно голубив тремке тіло,
Втішався теплій ніжності, красі...
То ревнував, що серце аж боліло,
Вуста спивав у ранішній росі...
І колихав у любощах пестливо...
Весняна казка у душі цвіла...
Шарілись пелюстки її звабливо...
Така жаданна зустріч та була.
Ответ дляikudria
Автор, Ви - супер, дякую за темку 
Не сумуйте
Не сумуйте
дякую, якби ще підтримували темку, а так вона скоро загубиться..........
Опять лежишь в ночи, глаза открыв,
И старый спор сама с собой ведешь.
Ты говоришь:
- Не так уж он красив! -
А сердце отвечает:
- Ну и что ж!
Все не идет к тебе проклятый сон,
Все думаешь, где истина, где ложь...
Ты говоришь:
- Не так уж он умен! -
А сердце отвечает:
- Ну и что ж!
Тогда в тебе рождается испуг,
Все падает, все рушится вокруг.
И говоришь ты сердцу:
- Пропадешь!-
А сердце отвечает:
- Ну и что ж!
Юлия Друнина
И старый спор сама с собой ведешь.
Ты говоришь:
- Не так уж он красив! -
А сердце отвечает:
- Ну и что ж!
Все не идет к тебе проклятый сон,
Все думаешь, где истина, где ложь...
Ты говоришь:
- Не так уж он умен! -
А сердце отвечает:
- Ну и что ж!
Тогда в тебе рождается испуг,
Все падает, все рушится вокруг.
И говоришь ты сердцу:
- Пропадешь!-
А сердце отвечает:
- Ну и что ж!
Юлия Друнина
Не отрекаются любя.
Ведь жизнь кончается не завтра.
Я перестану ждать тебя,
а ты придешь совсем внезапно.
А ты придешь, когда темно,
когда в стекло ударит вьюга,
когда припомнишь, как давно
не согревали мы друг друга.
И так захочешь теплоты,
не полюбившейся когда-то,
что переждать не сможешь ты
трех человек у автомата.
И будет, как назло, ползти
трамвай, метро, не знаю что там.
И вьюга заметет пути
на дальних подступах к воротам...
А в доме будет грусть и тишь,
хрип счетчика и шорох книжки,
когда ты в двери постучишь,
взбежав наверх без передышки.
За это можно все отдать,
и до того я в это верю,
что трудно мне тебя не ждать,
весь день не отходя от двери.
Вероника Тушнова
Ведь жизнь кончается не завтра.
Я перестану ждать тебя,
а ты придешь совсем внезапно.
А ты придешь, когда темно,
когда в стекло ударит вьюга,
когда припомнишь, как давно
не согревали мы друг друга.
И так захочешь теплоты,
не полюбившейся когда-то,
что переждать не сможешь ты
трех человек у автомата.
И будет, как назло, ползти
трамвай, метро, не знаю что там.
И вьюга заметет пути
на дальних подступах к воротам...
А в доме будет грусть и тишь,
хрип счетчика и шорох книжки,
когда ты в двери постучишь,
взбежав наверх без передышки.
За это можно все отдать,
и до того я в это верю,
что трудно мне тебя не ждать,
весь день не отходя от двери.
Вероника Тушнова
Уйдешь, и меня не станет,
Слепой и бескрылой птицы.
Дождем по распухшей раме
Душа моя будет биться.
Уйдешь, и погаснут свечи
Как дым в темноте растают.
Ты думаешь, время лечит?
Увы, оно убивает.
И только шаги за дверью
Устанут любовь дурманить.
И будет кружить с метелью
Моя разбитая память.
В твою постучав калитку,
Дождем буду бить по раме.
Напрасна твоя улыбка-
Уйдешь, и меня не станет.
Наталья Рогачова
Слепой и бескрылой птицы.
Дождем по распухшей раме
Душа моя будет биться.
Уйдешь, и погаснут свечи
Как дым в темноте растают.
Ты думаешь, время лечит?
Увы, оно убивает.
И только шаги за дверью
Устанут любовь дурманить.
И будет кружить с метелью
Моя разбитая память.
В твою постучав калитку,
Дождем буду бить по раме.
Напрасна твоя улыбка-
Уйдешь, и меня не станет.
Наталья Рогачова
Я для тебя готова умирать
Хоть каждый день. И снова жить на свете,
И на высоком пламени сгорать,
И петь, и не мечтать зимой о лете.
Я для тебя готова жить в плену
Иллюзий горьких. И всегда готова
Любить твоих детей, твою жену,
Твое любое ветреное слово.
Готова снег зеленым рисовать
И небо красным. И не спать ночами.
Не думать, не мечтать, не целовать,
Играть огнем и не играть речами.
Готова бед своих не замечать,
Терпеть жару, морозы или слякоть
И даже о любви к тебе молчать,
И даже улыбаться и не плакать.
Нина Грачева
Хоть каждый день. И снова жить на свете,
И на высоком пламени сгорать,
И петь, и не мечтать зимой о лете.
Я для тебя готова жить в плену
Иллюзий горьких. И всегда готова
Любить твоих детей, твою жену,
Твое любое ветреное слово.
Готова снег зеленым рисовать
И небо красным. И не спать ночами.
Не думать, не мечтать, не целовать,
Играть огнем и не играть речами.
Готова бед своих не замечать,
Терпеть жару, морозы или слякоть
И даже о любви к тебе молчать,
И даже улыбаться и не плакать.
Нина Грачева
Не взыщи мои признанья грубы,
Но они под стать моей судьбе.
У меня пересыхают губы
От одной лишь мысли о тебе.
Воздаю тебе посильной данью-
Жизнью, воплощенною в мольбе,
У меня заходится дыханье
От одной лишь мысли о тебе.
Не беда, что сад мой смяли грозы,
Что живу сама с собой в борьбе.
Но глаза мне застилают слёзы
От одной лишь мысли о тебе.
М. Петровых
Но они под стать моей судьбе.
У меня пересыхают губы
От одной лишь мысли о тебе.
Воздаю тебе посильной данью-
Жизнью, воплощенною в мольбе,
У меня заходится дыханье
От одной лишь мысли о тебе.
Не беда, что сад мой смяли грозы,
Что живу сама с собой в борьбе.
Но глаза мне застилают слёзы
От одной лишь мысли о тебе.
М. Петровых
Тривога. Радість. Біль.
І знову спокій.
Розлука. Ранок. Вечір.
Зустріч знову.
Загублене відлуння тихих кроків
І ти, від кого не чекай любові.
Слова – як простір і
Безмежна пустка,
І погляд – він безжально душу губить.
Ромашки недолічена пелюстка,
На котру випадає слово – «любить».
І знову спокій.
Розлука. Ранок. Вечір.
Зустріч знову.
Загублене відлуння тихих кроків
І ти, від кого не чекай любові.
Слова – як простір і
Безмежна пустка,
І погляд – він безжально душу губить.
Ромашки недолічена пелюстка,
На котру випадає слово – «любить».
Я свяжу тебе жизнь
Из пушистых мохеровых ниток.
Я свяжу тебе жизнь –
Не солгу ни единой петли.
Я свяжу тебе жизнь,
Где узором по полю молитвы –
Пожелания счастья
В лучах настоящей любви!
Я свяжу тебе жизнь
Из веселой меланжевой пряжи,
Я свяжу тебе жизнь
И потом от души подарю.
Где я нитки беру?
Никому никогда не признаюсь.
Чтоб связать тебе жизнь,
Я тайком распускаю свою...
Из пушистых мохеровых ниток.
Я свяжу тебе жизнь –
Не солгу ни единой петли.
Я свяжу тебе жизнь,
Где узором по полю молитвы –
Пожелания счастья
В лучах настоящей любви!
Я свяжу тебе жизнь
Из веселой меланжевой пряжи,
Я свяжу тебе жизнь
И потом от души подарю.
Где я нитки беру?
Никому никогда не признаюсь.
Чтоб связать тебе жизнь,
Я тайком распускаю свою...
Не знаю, чи побачу Вас, чи ні.
А може, власне, і не в тому справа.
А головне, що десь вдалечині
Є хтось такий, як невтоленна спрага.
Я не покличу щастя не моє.
Луна луни туди не долітає.
Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є.
Моя душа й від цього вже світає.
Ліна Костенко
А може, власне, і не в тому справа.
А головне, що десь вдалечині
Є хтось такий, як невтоленна спрага.
Я не покличу щастя не моє.
Луна луни туди не долітає.
Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є.
Моя душа й від цього вже світає.
Ліна Костенко
Нічого такого не сталось.
Бо хто ти для мене? Сторонній.
Життя соталось, соталось
гіркими нитками іронії.
Життя соталось, соталось.
Лишився клубочок болю.
Нічого такого не сталось.
Ти просто схожий на Долю.
Ліна Костенко
Бо хто ти для мене? Сторонній.
Життя соталось, соталось
гіркими нитками іронії.
Життя соталось, соталось.
Лишився клубочок болю.
Нічого такого не сталось.
Ти просто схожий на Долю.
Ліна Костенко
Извините, что столько набросала, очень люблю стихи, может кому-то понравится!Автор, спасибо за созданную тему!Всем любителям поэзии
Ответ дляsneguro4ka79
Извините, что столько набросала, очень люблю стихи, может кому-то понравится!Автор, спасибо за созданную тему!Всем любителям поэзии
Очень красивые стихи))) 
СПАСИБО
СПАСИБО
Ответ дляsneguro4ka79
Извините, что столько набросала, очень люблю стихи, может кому-то понравится!Автор, спасибо за созданную тему!Всем любителям поэзии
дуже гарні вірші) мені особливо подобаються вірші Л.Костенко)
інколи поезія допомогає зібратися з думками, подумати над своїм життям.......
інколи поезія допомогає зібратися з думками, подумати над своїм життям.......
сама очень люблю Лину Костенко, Анну Ахматову, Веронику Тушнову, Юлию Друнину, много знаю наизусть. вчера мужу наизусть цитировала Шекспира-муж в шоке!вот мужские стихи меня так не цепляют, как женские, во многих себя узнаешь!а вообще, сколько замечательной поэзии, рада, что не только мне нравится!!!!
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу