Зря автор закрыла. Выскажусь даже если забанят. Пир во время чумы говорите?? Ребенок погиб? Жалко, безумно, жалко! Каджый день смотрю новости и сердце кровью обливается за каждого погибшего, за деточек - в 10 раз больнее, потому что у самой двое, но... Год назад самолет разбился, огромное количество людей, и детки тоже... Я, честно говоря, думала тогда, вот оно! Вот теперь мы вздохнем спокойно!! Вот сейчас весь мир поймет, что такое Раша и и что они творят, и остановят их! И что?Что-то изменилось??? НИЧЕГО! Творят и у себя, и у соседей, и никто не может поставить их на место, увы(( А концерт - так высказалась же в теме девочка, что концерты были и в Отечетвенную, и в окопах песни пели, и песня всегда была символом поднятия боевого духа и настроения. В конце концов там же не ламбаду в набедренных повязках в такой день исполняют!!
показать весь текст
339
0
А мы сегодня рисунки рисовали бойцам с пожеланиями и сетку плели, очень увлеклись и тем, и тем занятием, и я рада что мы сегодня смогли отвлечься от ежедневной бытовухи, и сделать свой маленький вклад в большое дело.
Ну раз вы все знаете и такая умная, то должны знать, что ’Донбасс’ стоял на днепропетровском направлении, в районе Карловки и Еленовка находится в противоположной стороне Карту откройте
Может кому-то будет интересно:
Олена Стяжкіна. Лекція Свободи
Цьогорічну Лекцію Свободи під час урочистостей із нагоди вручення премії імені Олександра Кривенка «За поступ у журналістиці» прочитала українська письменниця, журналістка, дослідниця культурних процесів на Донбасі, викладачка Донецького національного університету Олена Стяжкіна.
Моя позиція говоріння – це травма і провина. Провини на першому місці. І якщо перераховувати їх повністю, часу не вистачить. Але думаю, що за 23 роки список провин у нас приблизно однаковий.
Щодо травми: її результат – нечутливість болю. Це не про те, що біль не відчутна, а про те, що нічого, крім болю, немає.
Моя позиція говоріння – Донецьк, який я покинула рік тому, але в якому живу сьогодні і не можу відпустити. І не буду. І Україна, як моя Вітчизна і Батьківщина, але поза концептом «Родины-матери».
Україна для мене – це концепт дитини, яка мені особисто нічого не винна, бо я це її хотіла. Хочу, щоб вона ходила, всміхалась, була розумною та щасливою. Якщо на старість вона любитиме мене – буду рада. Якщо ні – то таке: лишь бы ей было хорошо.
Я російськомовна, але ніхто і ніколи не заважав мені говорити і думати російською.
Я – історик. Мій науковий інтерес – у спробі зрозуміти, чим є радянська людина. П’ять років тому я дійшла до історії Другої світової війни, історії окупації. Ця історія нині є історією сучасності.
Хочу говорити про свободу від зла. Але я сама не вільна від зла. Бо не знаю, чи зможу простити московський акцент кремлівської війни, яка більше року вбиває українців і мою країну.
Отже, свобода від зла як чесність – не спрацьовує. Зло, на думку блаженного Августина, не має онтологічної природи. Воно займає місця, які є порожніми від добра. Зло як газ, як туман, як мла. Вона, він, вони йдуть в душу повільно і непомітно. І ніхто точно не скаже, коли саме наступає темрява.
Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття зло було в Європі. Здавалось, що справа Дрейфуса – жваві дискусії про «протоколи сіонських мудреців» – смішний, побутовий, нічого не вартий антисемітизм. Але це була згода Європи на те, що потім Ротшильда назве загальноєвропейською ідеєю.
Гітлер прийшов з ідеєю вбивати євреїв на підготовлений ґрунт. Люди, може, й не були активними учасниками, але мовчазними співучасниками того, що відбувалося – і французи, і чехи, і німці, і росіяни, і українці. Різні російськомовні та україномовні українці були поганими «своїми» для євреїв. На їхніх очах вбивали. Їхніми руками вбивали. Ніхто не просив не вбивати євреїв. Здавалось, що це справді якісь «не ті» люди, і якщо їх позбутися – життя стане кращим.
Потім, після війни, ті євреї, що вижили, повернулись до своїх будинків. Вони вибачили. І виростили ціле покоління жидобандерівців. Але ми не просили прощення. І в якомусь сенсі ми вбиваємо і по сьогодні.
Це осад зла, це фундамент, на якому росте нове зло, нові «не ті» люди. І коли мерзотник з камерою із окупованих земель знімає свято «9 мая» в психіатричній лікарні, підсміюється над хворими – ми не переглядаємо це відео, чи переглядаємо в пів-ока, ми не пишемо в ООН, що це злочин проти людства. Бо всі вони там такі – психічно хворі.
Свобода від зла в тому, щоб бути розумним, не поспішати грати в чужі ігри, не піддаватись на маніпуляції. Але якщо Саломея танцює танець семи покривал, то кожен може стати Іродом. Нічого, що це покривало – сепаратизм.
Сепаратизм – це образ мрії. Хоча б 100 років йому мало б бути. Наш сепаратизм змінює образ мрії раз на два тижні. Вживає слова, яких не було ще рік тому. Коли Саломея танцює, Ірод-Кремль знає: йому не перемогти в цій війні. Посіяти мінне поле на роки, на десятиліття вперед і грати сепаратизмом – це все, що він може. Це для кремлівського Ірода перше, фундаментальне покривало.
Друге – для наших політиків. Їхня кар’єра втекла у Ростов. Вони залишились самотніми, нічого для себе, про себе й Україну не зрозуміли. І тепер сепаратизм для них така тема, що можна збирати врожай, нічого не роблячи. На жаль, і ті, інші, теж будуть грати, бо вони будуть боротися за федералізацію, республіку, відокремлення, а інші будуть підморгувати патріотам і протистояти, протистояти, протистояти… Здається, Саломеїне покривало для експертного середовища.
Можна тільки уявити, скільки науковців захистять дисертації про неіснуючий сепаратизм. Такий собі симулякр симулякра. Сталося так, що й журналісти грають у цю гру. Це покривало для них теж. Місто Лейден
Олена Стяжкіна. Лекція Свободи
Цьогорічну Лекцію Свободи під час урочистостей із нагоди вручення премії імені Олександра Кривенка «За поступ у журналістиці» прочитала українська письменниця, журналістка, дослідниця культурних процесів на Донбасі, викладачка Донецького національного університету Олена Стяжкіна.
Моя позиція говоріння – це травма і провина. Провини на першому місці. І якщо перераховувати їх повністю, часу не вистачить. Але думаю, що за 23 роки список провин у нас приблизно однаковий.
Щодо травми: її результат – нечутливість болю. Це не про те, що біль не відчутна, а про те, що нічого, крім болю, немає.
Моя позиція говоріння – Донецьк, який я покинула рік тому, але в якому живу сьогодні і не можу відпустити. І не буду. І Україна, як моя Вітчизна і Батьківщина, але поза концептом «Родины-матери».
Україна для мене – це концепт дитини, яка мені особисто нічого не винна, бо я це її хотіла. Хочу, щоб вона ходила, всміхалась, була розумною та щасливою. Якщо на старість вона любитиме мене – буду рада. Якщо ні – то таке: лишь бы ей было хорошо.
Я російськомовна, але ніхто і ніколи не заважав мені говорити і думати російською.
Я – історик. Мій науковий інтерес – у спробі зрозуміти, чим є радянська людина. П’ять років тому я дійшла до історії Другої світової війни, історії окупації. Ця історія нині є історією сучасності.
Хочу говорити про свободу від зла. Але я сама не вільна від зла. Бо не знаю, чи зможу простити московський акцент кремлівської війни, яка більше року вбиває українців і мою країну.
Отже, свобода від зла як чесність – не спрацьовує. Зло, на думку блаженного Августина, не має онтологічної природи. Воно займає місця, які є порожніми від добра. Зло як газ, як туман, як мла. Вона, він, вони йдуть в душу повільно і непомітно. І ніхто точно не скаже, коли саме наступає темрява.
Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття зло було в Європі. Здавалось, що справа Дрейфуса – жваві дискусії про «протоколи сіонських мудреців» – смішний, побутовий, нічого не вартий антисемітизм. Але це була згода Європи на те, що потім Ротшильда назве загальноєвропейською ідеєю.
Гітлер прийшов з ідеєю вбивати євреїв на підготовлений ґрунт. Люди, може, й не були активними учасниками, але мовчазними співучасниками того, що відбувалося – і французи, і чехи, і німці, і росіяни, і українці. Різні російськомовні та україномовні українці були поганими «своїми» для євреїв. На їхніх очах вбивали. Їхніми руками вбивали. Ніхто не просив не вбивати євреїв. Здавалось, що це справді якісь «не ті» люди, і якщо їх позбутися – життя стане кращим.
Потім, після війни, ті євреї, що вижили, повернулись до своїх будинків. Вони вибачили. І виростили ціле покоління жидобандерівців. Але ми не просили прощення. І в якомусь сенсі ми вбиваємо і по сьогодні.
Це осад зла, це фундамент, на якому росте нове зло, нові «не ті» люди. І коли мерзотник з камерою із окупованих земель знімає свято «9 мая» в психіатричній лікарні, підсміюється над хворими – ми не переглядаємо це відео, чи переглядаємо в пів-ока, ми не пишемо в ООН, що це злочин проти людства. Бо всі вони там такі – психічно хворі.
Свобода від зла в тому, щоб бути розумним, не поспішати грати в чужі ігри, не піддаватись на маніпуляції. Але якщо Саломея танцює танець семи покривал, то кожен може стати Іродом. Нічого, що це покривало – сепаратизм.
Сепаратизм – це образ мрії. Хоча б 100 років йому мало б бути. Наш сепаратизм змінює образ мрії раз на два тижні. Вживає слова, яких не було ще рік тому. Коли Саломея танцює, Ірод-Кремль знає: йому не перемогти в цій війні. Посіяти мінне поле на роки, на десятиліття вперед і грати сепаратизмом – це все, що він може. Це для кремлівського Ірода перше, фундаментальне покривало.
Друге – для наших політиків. Їхня кар’єра втекла у Ростов. Вони залишились самотніми, нічого для себе, про себе й Україну не зрозуміли. І тепер сепаратизм для них така тема, що можна збирати врожай, нічого не роблячи. На жаль, і ті, інші, теж будуть грати, бо вони будуть боротися за федералізацію, республіку, відокремлення, а інші будуть підморгувати патріотам і протистояти, протистояти, протистояти… Здається, Саломеїне покривало для експертного середовища.
Можна тільки уявити, скільки науковців захистять дисертації про неіснуючий сепаратизм. Такий собі симулякр симулякра. Сталося так, що й журналісти грають у цю гру. Це покривало для них теж. Місто Лейден
Так никто не заставляет вас от родственников отказаться. Только при чём тут остальные 146 млн. россиян? Причем тут я, например, к вашим родственным связям? Я их тоже должна в братья записать, потому что у вас там родственники?
да мне не интересно это. Хотите расскажу как родню вывозили ? Как свои же обстреливали? Видимо те, кто пулял , родненькие наши, были из другого батальона . Не хотите спросить, сколько это стоило??? Своим же платили ...
Честно, не хочу это обсуждать . Пойду выпью за Украину , за ее процветание , за людей, которых так люблю. А всю нынешнюю власть, да патриотов , Бог им судья.
С праздником всех! Еще раз! За сильную единую Украину !
Честно, не хочу это обсуждать . Пойду выпью за Украину , за ее процветание , за людей, которых так люблю. А всю нынешнюю власть, да патриотов , Бог им судья.
С праздником всех! Еще раз! За сильную единую Украину !
У вас все смешалось в кучу, речь шла о том, воюют ли мужчины из Донецка и Луганска, вы начали доказывать, что нет. Теперь пишете про взятки и обстрелы. Я где- то писала что не берут взяток?
Я вам явно нарушены причинно - следственные связи.
Я вам явно нарушены причинно - следственные связи.
’Предаваться унынию можно лишь до тех пор, пока дела идут еще не совсем скверно’.
Это Ремарк.
Я не устаю его сейчас рекомендовать всем - сейчас, в это время.
Этот человек отлично знал, что такое война, потери близких и необходимость жить вдали от родины.
Тем не менее, он мог смеяться, любить и радоваться. И это правильно.
Смех вытаскивает из самой черной пропасти. За что еще нам сейчас цепляться?
Поэтому пусть будут праздники, улыбки и радость. Это ничем не оскорбляет память ушедших.
Это помогает живым ощущать себя живыми.
Это Ремарк.
Я не устаю его сейчас рекомендовать всем - сейчас, в это время.
Этот человек отлично знал, что такое война, потери близких и необходимость жить вдали от родины.
Тем не менее, он мог смеяться, любить и радоваться. И это правильно.
Смех вытаскивает из самой черной пропасти. За что еще нам сейчас цепляться?
Поэтому пусть будут праздники, улыбки и радость. Это ничем не оскорбляет память ушедших.
Это помогает живым ощущать себя живыми.
Не корми , дай поспорить, посудачить. Пока всесильные мира сего, меряться писками будут кто круче и сильней , все перегрыземся. Будьте умней, оставайтесь все при своем мнение. Споры эти в пустую. 
я вам лично ничего не доказывала и не собираюсь. И убеждать ни в чем не буду . Про причинно/следственные связи - вообще смешно .) по пунктам :
1 . Никто из моих мужчин убивать моих же сограждан не пойдет,
2. Россияне мне братья. И даже по крови . По маме родня.
3. Украина - моя Родина . Я люблю свою страну.
4. Порошенко , Аваков и ко. , в также и их семьи - зарабатывают на нас с вами.
5. Я на знаю, кто воюет на Донбассе, но за вывоз родни из ато мы платили военным м украинскими нашивками на форме .
6. Сильно не люблю патриотов и тех, кто на майдан ходил. Спасибо из за нашу тяжелую жизнь.
7. Верю в наш потенциал. И в Украину верю. И день незалежнлсти доя меня праздник .
Так понятно?
1 . Никто из моих мужчин убивать моих же сограждан не пойдет,
2. Россияне мне братья. И даже по крови . По маме родня.
3. Украина - моя Родина . Я люблю свою страну.
4. Порошенко , Аваков и ко. , в также и их семьи - зарабатывают на нас с вами.
5. Я на знаю, кто воюет на Донбассе, но за вывоз родни из ато мы платили военным м украинскими нашивками на форме .
6. Сильно не люблю патриотов и тех, кто на майдан ходил. Спасибо из за нашу тяжелую жизнь.
7. Верю в наш потенциал. И в Украину верю. И день незалежнлсти доя меня праздник .
Так понятно?
Я уверена,что если там не остановить , то волна накроет Харьков, Одессу и другие крупные города. С лозунгами ’хватит кормить Киев’ и за русский мир выйдет некоторое количество людей и этого будет достаточно,чтоб пришли зелёные человечки.
сын Авакова до сих пор в АТО ...на фейсбуке писали волонтеры...только это конечно не афишируется... по понятным причинам...
Все правильно.Именно так должны думать все правильные граждане Украины.Недаром же столько миллионов потрачено на пропаганду.
думаете, злой Пу будет охотиться за этим переростком??? Похитит и съест ? И что же он по сей день там тайно делает, если перемирие? Не подскажете ?
Это ж сколько конкретно миллионов?) И отсутствие какой пропаганды помешало бы раскрыть глаза и понять кто именно агрессор и завоеватель? Я была в Абхазии после войны, видела и знаю что ждет регион, попавший под крылышко Рашки.
как же! Ваш обожаемый Порошенко сказал. Разве нет? А, да, он сегодня нас очередную лапшу вешал. Я слушала . Смеялась.
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу