Девочки, посоветуйте хитрый план перемирия.

Розумієте,просто ми в різних областях живемо, я поїхала до батьків.,дитина пішла в дит садок., якосб все закрутилось так,я займаласьдитиною., почала вишивати,мене це так заспокоювало., я доглядала за своїм стареньким 90 літнім дідусем., який вже помер....але я старалась не думати про чоловіка,хоча він телефонував і псував мені нерви., часто плакала,ридала,кричала,істерила....а потім я змінила тактику., він дзвонив., а я спокійна.,як удав, байдужа, от він і здивувався, дзвонив,до моєї куми все розпитував,чи в мене когось немає, на що вона йому відповіла,що він ж в суд збирався вроді.....і повірте, я ніколи б не подумала,що зможу забути сварки,різні слова і вчинки його і його мами....я ж виїхала від нього лише з одягом і частково з посудом,бульш нічого мені не вдалося взятися,свекруха сказала,що будинок записаний на неї і що ніякої техніки я навіть через суд не отримаю.,а там повірте дуже багато мого,того,що батько мені купив.....А я взяла свою доцю за рученьку і сказала їм,що ось ЦЕ мій скарб,а не речі,це моя коштовність, нехай вдавляться усім....а тепер як вони до мене щебечуть.,смішно інколи слухати свекруху,як згадаю собі,що вона мені казала.....я багато пережила,повірте., просто батьки і друзі усі,друзі мої і його були на моєму боці,батьки мене підтримали і морально і матеріально.Вам потрібен час., перерва,Ви все осмислите,обдумаєте,він теж.,Бажаю Вам ЩАСТЯ

Дякую , мені б Вашої вітримки. Я не вмію чекати, я скоріш іншого знайду навіть якшо мені це не потрібно. Я коли розлучилася з 1м чоловіком, теж вишивала, але зараз нічого не хочу:(
Вам теж бажаю справжнього жіночого щастя!