Москалі кляті...прочитала сьогодні в Фейсбуці пост

Мира Наумова
Колись моя бабуся теж розповідала про прихід цих нелюдів у Львів. Це жах. Масові вбивства, гвалтування, а про те як вони виганяли господарів з домівок,крали, тягли на себе жіночі речі про оті горщики нічні.
А недавно прочитала книгу Н.Гурницької Багряний колір вічності"-де описана історія її сім´ї в тих років. Всі ці жвхіття приходу Совєтской власти у Західну Україну. І тоді вони теж не розуміли,як люди можуть заможно жити, пити каву, гарно одягатись,жити в чистоті. Вони як і зараз не розуміли чому ми повинні жити краще.
Історія повторюється.
“Вони дикарі. То була така темнота. Вони кроме сєлєдки взагалі нічого не знали їсти. Сєльодка, тюлька і картошка в мундірах. Візьме солдат ту сєльодку, витріпає її так до халяви чобота з луски, бере роздирає, лупає хліб і їсть. А вони потому казали — "ми прієхалі і вас всєму научілі. Ми научілі вас щі варіть”. Так – ми не вміли щі варіть. Не варили, не варимо і не будемо.

Вони з нічними вазами по молоко ходили. Я то виділа на свої очі – як йшла москалиха і несла ноцник (горшок, де роблять свої діла вночі) з молоком. І зараз коли вони кажуть – “ми вас всего научили…” Що ви нас научілі? Научілі красти. Научілі матюкатися. Научілі водку піть. Та ви мовчіть, мос..лі нещасні, і дякуйте Господу Богу, що ви попали в рай.

Вони прийшли до польських і українських помешкань, де було всьо. Поляки повтікали, інтелігенція наша повтікала, а вони прийшли на все готове. Вони зайняли всі помешкання. Прошу подивитися зараз, хто в центрі живе? Що наші люди місцеві мають ті квартири польські? Ніхто. Тільки вони. Вони на БАМі (район в Тернополі) набудували трущоби і українців туди заселили. А самі зайняли польські помешкання. Вони не знали, що з тим робити.

Заходжу я якось до сусідки тьоті Шури. А вона шкрябає ножем підлогу. Я питаю – нащо. А вона: “варєники буду мєсіть. А гдє твоя мама мєсіт тєсто? – я кажу – На столі. Тьотя Шура, ви що? – Я всєгда так дєлаю”. І бере і місить тісто на підлозі…

Для людей місцевих – то була Содома і Гомора. Ті мати. Ми не знали, що то є. Ми не знали тих слів. Ми думали, що то якісь їхні слова. Вони всі так спілкувалися між собою.

Тато працював у готелі, де поселилися російські офіцери. Якось почув, що вода тече і тече. Піднявся на поверх. Бачить, двері туалету відчинені. А там офіцер коло унітазу. Спускає воду і миється в унітазі. Спускає і миється. Татко його підняв і пояснив, що то не для того, що тут тільки управляються. Завів його в ванну і все показав – як працює, як вода вмикається.

Тато мій сказав до мами: Нусічка, як ми будем дальше жити з тою жемотью? То – не люди. Нусічка, вони шклянками пили горілку. Я такого ще не видів. Нусічка, а їхні жінки всі прийшли в нічних сорочках. То офіцерскі жони. То дикуни, Нусічка, то дикуни”.

Спогади тернополянки Ірини Максимів про пришестя до Тернополя росіян-визволителів (починаючи з 1939-го).
Раз уже сьогодні знесли пам’ятник представника рос культури в Тернополі, то знайте, з чим ця культура в тернополян асоціювалася.