Мудрецыха мира• 29 мая 2023
Добрий ранок з прифронтової
Прокинулась біля шостої години, відчинила вікно. Пташки співають, сонечко світить.. Вибух і ще один, занавіси підкинуло від хвилі і зачепило за карниз. Страх. В голові: куди бігти і що робити. Тіло завмерло. Через пару хвилин ще два вибухи, в місцевій групі пишуть: БЕЗ ПАНІКИ. Лежу, собаки виють вже третю годину без перестанку. Вчора цілий день ракети літали над головою.. Фух, як зібрати себе до купи і розпочати цей день? Ви вже звикли до цього всього?
показать весь текст
1
58
8
206
0
Я поэтому и не возвращаюсь. Не хочу дом отстраивать и ждать, что на него снова осколки могут посыпаться.
Дві години тому в нас було пекло, зараз у всих телеграм каналах пишуть про обстріл нашої громади, багато постраждалих. Бережіть себе.
7
Мне не понятно почему автор Днепр называет прифронтовым городом? Как бы прифронтовое Запорожье, Краматорск, Славянск.... Не спорю, в Днепр летит. Работает ПВО. Но мне из Запорожья вас не понять. К нам даже поездов стало меньше ездить. Теперь из Днепра((((((
2
я розумію, що нема сил та настрою, але стрес накопичується в організмі, і саме через рух можна його частково позбавитись. тому треба ворушиться.
К этому невозможно привыкнуть. Нервная система истощается от постоянного стресса и становиться только хуже со временем. Потом всем придется жить с ПТС.
2
ну, 20 лет не мальчик. Мужей же оставляют. Хотя выбор паршивый, конечно, у меня двое сыновей. Не хотела бы оказаться на ее месте
Я теж в Донецькій області і добре розумію автора. І дитину свою не поверну сюди ні за що, хоча дуже важко морально бачитися з нею лише раз на місяць. Дивлюся на людей, на дітей у дворах і не розумію цієї впертої позиції залишатися хай би що. Мала б змогу - поїхала б хоч сьогодні
І ще, не про обстріли. Тут немає життя, є лише його тінь або просто виживання. Води немає після підриву Карлівки і вже не буде. Магазини зачинені з пʼятої години, а багато з них вже давно зачинені назавжди. Увечері лише собаки бігають вулицями. Коли повертаюсь з відвідин з Дніпра, здається, що у гетто приїхала. Так, є осередки, так би мовити, ілюзії життя, але від цього ще гірше
У меня он до сих пор. Вначале была жгучая боль. Я даже испугалась в начале, что за боль, потом поняла, что от страха и нервов. И все равно это ощущение появляется переодически.
Я дуже сподіваюсь, що Ваш чоловік правий. Хлопці з 0, які ремонтують автівки у нас на СТО, кажуть ’це пи*да, навіть не уявляєте. Коли кінець ніхто не знає’.
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу