Беру від життя все. Все або нічого, так і живу.

Майже 40 років, а звикла жити на халяву можна так сказати. Ще з юності товаришувала з людьми в яких є багато грошей, які мене пригощали завжди, водили по клубах, ресторанах. Дуже легко входила та і вхожу в довіру, люблю коли мене пригощають, це моє може хоббі чи вже звичка. Так і заміж вийшла, як люблять тут казати на шию сіла. Поїхала в Київ на роботу в 20 років, зразу зрозуміла що праця то не моє, було багато прихильників але вибрала самого забезпеченого , вийшла заміж. Народила дитину, з фінансами все ОК. Зараз він служить, забрали. А я не можу звикнути від цього життя. Я й надалі не працюю, але дуже люблю коли мене водять в ресторани та пригощають. Я люблю коли за мене платять, я люблю коли мені допомагають , я вже розумію що вже такий вік що треба розуміти що треба якось бути опорою для дитини та йти на роботу, а я не можу. Ось сьогодні познайомилася з сімейною парою, пішли в кафе , погуляли, я пропонувала навпіл рахунок, вони відмовилися. На жалість нікого не беру, гарно завжди вдягнена, макіяж, манікюри і т д. Х.З.