Обман, страх і зневіра: історія про те, як Україна втратила свій ядерний арсенал

Американський журнал The National Interest оприлюднив ніколи раніше не публіковані архівні матеріали, що розкривають, як Вашингтон змушував Україну відмовитися від ядерної зброї, попри ризик російського вторгнення. ТЕКСТИ публікують переклад статті.

‼️Документи переконливо показують, як дві американські адміністрації, вище керівництво Пентагону й НАТО тиснули на Україну, щоб вона відмовилася від свого єдиного стримувального фактора проти російської агресії — ядерної зброї — попри реальний ризик російського вторгнення.
У 1994 році американські офіційні особи шантажували нових незалежних лідерів України, щоб ті відмовилися від ядерної зброї, яку вони успадкували від Радянського Союзу, — зброї, що могла б запобігти майбутній агресії з боку Москви, — в обмін на туманні "гарантії безпеки", задекларовані як частина так званого Будапештського меморандуму.

Ці запевнення зрештою виявилися нікчемними, як показує сьогоднішнє становище України.

‼️ЛИШЕ ОДНІЄЇ ЯДЕРНОЇ РАКЕТИ" В РУКАХ УКРАЇНИ БУЛО Б ДОСТАТНЬО, ЩОБ ЗАХИСТИТИ ЇЇ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ

Ці документи різко заперечують відоме обґрунтування історичної відмови від ядерної зброї — мовляв, Україна не здатна володіти технічними засобами управління ядерною зброєю, тому вона не захистила б країну, навіть якби могла.
💥Навпаки, докази свідчать: майбутній директор ЦРУ президента Білла Клінтона дійшов висновку, що Україна дійсно мала засоби для управління арсеналом.

🤬Історичні матеріали також висвітлюють, як американські офіційні особи блокували серйозні спроби Києва обміняти успадкований арсенал на справжні гарантії безпеки — аж до того, що лобіювали серед європейців, щоб Україна не входила до безпекових угод поза межами НАТО. Можливо, це відбувалося тому, що, як тепер стало відомо, вони також демонстрували Москві повагу до "життєво важливих інтересів Росії в її ближньому закордонні" й готовність "допомагати різними способами".
Замість серйозних зусиль з глобального контролю над ядерними озброєннями, фактичним імперативом, схоже, було бажання американських офіційних осіб схилити Росію приєднатися до західного демократичного світу. Так, Будапештська угода скидалася на дипломатичну гру в мушлю — коли зброю передавали від слабшої держави сильнішій (і з імперськими претензіями) здебільшого для того, щоб заспокоїти російську невпевненість у досягненні "паритету" в її ядерному арсеналі щодо Сполучених Штатів Америки.

ЗАСПОКОЮЮЧИ РОСІЮ МАЙЖЕ БУДЬ-ЯКОЮ ЦІНОЮ, ЗАХІД ЗАЛИШИВ УКРАЇНУ НАПРИЗВОЛЯЩЕ

Коли Радянський Союз почав розпадатися, адміністрація Джорджа Буша намагалася зберегти Договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО), який обіцяв скоротити світові запаси стратегічної ядерної зброї на 80%. Після майже 10-тирічних переговорів його підписали Сполучені Штати і Радянський Союз у 1991 році. Але якщо СРСР ось-ось розпадеться на п´ять суверенних країн, як триватиме ця двостороння угода?

За кілька тижнів до офіційного розпаду Союзу президент Буш зустрівся з радником Михайла Горбачова Олександром Яковлєвим і запитав його про 30 з гаком відсотків радянського арсеналу, які незабаром опиняться за межами російської території: в Казахстані, Білорусі і, що особливо важливо, в Україні. "Як, на вашу думку, це відбуватиметься? — запитав Буш. — Контроль? Ратифікація? Безпечний демонтаж?"

"Вони дивитимуться на Захід [за вказівками], — сказав Яковлєв про незалежні республіки, які незабаром стануть незалежними. — Звичайно, — додав він. — Ми не віддамо нашу зброю".

Це був ганебний початок багаторічного танцю між Сполученими Штатами, Україною та Росією, в якому лідери в Москві навряд чи були скромними щодо своїх цілей. У цьому випадку вони продиктували, щоб скороченням вважати виведення озброєнь з колишніх радянських республік, які незабаром мали стати колишніми радянськими підданими. Інакше скорочення, передбачені СНО, поставили б російський ядерний арсенал позаду ядерного арсеналу Сполучених Штатів, що для Москви є неприйнятним.

Такий підхід також позбавляв єдиного реального важеля стримування знервовану нову суверенну республіку, керовану Києвом, — державу, яку вже багато разів підкорював її нібито дружній сусід. Державний секретар США Джеймс Бейкер був присутнім на зустрічі й швидко збагнув стратегічну важливість питання, що стояло на кону. Він запитав, чи може це прокласти шлях до майбутньої війни з Україною?

Яковлєв ухилився від відповіді, а потім безтурботно запитав: "Яка це може бути війна?" "Звичайна війна", — відповів Бейкер.

https://nationalinterest.org/feature/deceit-dread-...