Из-за чего был голодомор? Как вам рассказывали родственники?

Полтавщина, прадід 1924 року народженння застав голод, уся родина вимерла, усе забрали до крихти.
Вижив він, бо їв лепех і кропиву, а були і випадки канібалізму у тих краях, молодших дітей їли , аби старші вижили.

Моя бабушка донская казачка. На Дону голод был страшный. До сих пор помню ее рассказы, как она шла в школу зимой, а на обочинах трупы умерших от голода. В семье бабушки спаслись от смерти тыквами, своя бахча была.
От одной только тыквы дети распухали и становились оранжевого цвета.
Но выжили.

Я нічого не намагаюсь але працювала в музеї Голодомору в школі, як навчалася і історію читала, та і бабусі розповідали, що в нас не було Голодомору з такими наслідками і в таких масштабах як в інших областях. Зовсім не знецінюю відчуття вашого батька.

Восток Украины. Бабушка была фигуранткой дела ’за колоски’. Рассказывала как ели лепёшки из лебеды, потому что есть было нечего.

Моя бабуся 1917, її сестра 1915-го; татова бабуся(моя прабабуся) 1901 то розповідали.

Всю жизнь бабушка после того как поели, сгребала со стола хлебные крошки и съедала их .

Черкаська обл.
Бабуся була дитиною. Ходила за село, збирала колосочки. Їла сама, приносила молодшому братику. Він вже ходити не міг, лиш просив її ’колосочків!’ Тим і вижив.
Їх молодша сестричка померла. Поховали в городі, під тином, під деревом. Всі роки потім на тому місці не садили нічого, ні виживший брат, ні його діти....
Ще бабуся розповідала, що ходила до криниці за водою, вчителька послала її з однокласницею. З кущів вискочив чоловік з сокирою, кинувся до дівчат. Не наздогнав, бо був слабий. Вони кинули відро і змогли втекти. Бабуся казала, досі памятає його біг за спиною(.

Чернівецька обл. Тоді вона була частиною Румунії. Тато каже, голоду вони не знали.

В тому, що це був штучний голод, у мене сумнівів нема. Та й історики це підтверджують. Про неврожай - то казки роспропаганди.

Здесь много Советчиц в возрасте 50-65 лет, соответственно наши бабушки-дедушки были 1905-1915 года рождения, пережили голодомор во взрослом сознательном возрасте и нам рассказали из первых уст.

Вітаю, якщо лишилися записи і ви б хотіли, щоб вони збереглися для наступних поколінь, ви можете передати їх до Музею Голодомору у Києві.

Багато не розповідали, але я і не застала тих, хто був у той час дорослою людиною.
Чула дещо спогадів від бабусі (а вона від своєї матері), що померло багато людей, її родичів.. їсти не було що, їли і бур´яни та землю. Південь України

Про неврожай розповідають нащадки тих кацапів, яких заселили в хати заморених голодом українців.

Що Ви вигадуєте? Мені моя бабуся все-все розповідала детально - про своє дитинство, побут, як жили вони, про голодомор, війну, Німеччину, післявоєнні роки, так детально, що ніби я сама все це пережила. Можна роман написати, або серіал зняти.

До речі, перша книга про голодомору, яку я прочитала ’Жовтий князь’, тиждень під враженням ходила, хоча з дитинства багато слухала про голодомор. А мамі не дала читати, сказала що треба вже віддати.

еще одна. Когда родилась ваша бабушка? Мне моя тоже рассказывала об этом. Но это период Второй и после. Не путайте

Доречі переселенці зі сходу країни у селах півдня були, того що жінки перевозили дітей. Бабуся казала, що в 30 не хати були а землянки в селі, а зими були суровішими ніж зараз. На сході морози були до -30, тому переселенців було багато
Врожай був але його забрали

Якщо маєте можливість, то було б добре записати свідчення вашої бабусі. Музей Голодомору збирає всі свідчення.

я не помню почти расссказов бабушки , мелкая была , одно помню их было 5ро детей и мама пекла хлеб (несколько буханок ) и вот первую они ели на 5й день когда черствая уже была , потом на следующий день второую и т.д , потому что свежий злеб съедался за секунду, они растягивали эти сухари на весь день по чуть на всех. И когда хотели кушать, мама говорила ложитесь спите, когда спишь кушать не хочется . Еды не было , очень голодали

Черкаська область. Вивезли все зерно ’розкуркулювали’ типу. Голод був страшенний. Люди помирали,сил хоронить не було,скидали в яр. Їли людей.(Це бабуся,розповідала ). Як настала весна-траву молоду їли,листя. Хто на фермі при свинях працював-повезло, могли свинячу їжу хоч трохи поїсти. Частину людей вивезли до Азовського моря,працювали ікони там і їли рибу,так і вижили.

А ще приклад Хвильового. Який був спочатку так зачарований, а скоріше «отруєний» , націонал-комунізмом, воював проти УНР, вступив до Кпбу, а коли проїхався голодуючою Полтавщиною, пустив собі кулю в скроню.

Так і є. Не знаю жодного українця, що пережив голодомор, який би казав про неврожай. Всі засвідчують тільки одне - врожай був, його примусово забирали.

Бабуся народилася в двадцятих роках в Сумської області. Розказували мало, бо були ще савєти, як я малою була. Думаю, все життя боялися. Скупо казали, що все забрали, нічого не залишили, більше ніж півсела вимерло. Старе кладовище величезне було, без хрестів і пам´ятників. Лише трохи горбики, ми по ним малими бігали, а бабуся казала, що не можна, бо то могили. Де мама бабусина похована, вона не пам´ятала. Десь тут - казала. Вижили троє дітей і їхній батько, бо батько ( мій прадід ) був пасічником і закопав в сараї бочку з медом. Потроху той мед брали і вижили. Більше розказували, як нічого не було. Працювати змушували і кволих і хворих за палички на папірці, без грошей. Бабуся два класи лише закінчила, потім ніколи було, бо залишилася восьмирічною дитиною - господаркою в хаті, піч топила, їсти варила, за господарством та городом дивилася, двох менших братів ( меншому Васі три рочки було) ростила. Батько більше не одружувався. Бабусі довелося в вісім років стати дорослою жінкою.
Потім вийшла заміж і народила чотирьох дітей. Казала, трусики в доньок з´явилися вже як в школу пішли, бо брати поїхали до Києва і допомогли їй купити в якоїсь жінки стару швейну машинку і бабуся далі сама шити навчилася якийсь одяг...Померла в 93 році і до смерті мріяла диван купити, розкладний. Їх або не було, або дорого було, та і везти було в село складно й нікому. Що крім голоду, воєн, злиднів і вічної важкої праці вони бачили в своєму житті? Так гірко від цього..

Мої були освідченні , знали декілька мов, кожен з 7 дітей грав на музичному інструменті, навчався ремеслу.
В моєму дитинстві до бабусі часто приїздили її брати і сестра.

Знаю, что работали ’в поле’, больше не знаю.

Бабуся чоловіка 1928 року ще жива. Вона найменша дитина в родині була, пʼята. Все памʼятає і голод і війну і розкуркулення.

О, вже Niviana наліпила 🤦‍♀️
Дочь офіцера? Нащадок гомосовєтікус 🤮 Ну то почитайте про Гарета Джонса, який першим у західній пресі під власним іменем заявив про Голодомор, зокрема його публікації тих часів у «The Guardian» та «New York Post».

С чего Вы взяли, что нас эта тема интересовала не в 80-е, когда нам было 15-20 лет, а после 2000-х?

Так, бабуся мого чоловіка 1913 року померла в 2009 році в повній і ясній пам´яті. Мені було вже 31 рік.

Моїй бабусі 96, Волинська область. Ще при ясному розумі та добрій пам´яті, пам´ятає що приходили люди по хліб з центральних областей.

слово ’геноцид’ вам не дає відповіді ´щоби що´?