Різниця між дітьми 10 років

Я не для себе питаю) просто для знайомої
Бо вона каже що між дітьми звʼязку не буде… плаче що так вийшло в житті.

Так это не братья и сестры виноваты. Это все недальновидность и немудрость родителей. При жизни можно сделать так, чтоб дети не судились за наследство

А чего спорят? В чем у них камень преткновения?
Я просто не могу придумать из-за чего бы мои спорили или ссорились

У моих детей разница 11 лет, у меня с братом разница 12 лет

Знаю) В мене в самій діти з різницею 10 років. Ближче ніж ці двоє один одному важко уявити. Першим ділом малий (8 років) встає і біжіть до сестри в кімнату поцьомати пригорнутися. Спостерігаю і радію. Донька теж, десь біжить, з університету, тренування або з подружок, завжди згадає про брата,щось купить, дрібничка але йому приємно, він також, в магазині бере собі і обов‘язково сестрі і ніяк інакше, знає всі її вподобання)) Допомагають один одному. Радіють успіхам.
І згадую свої відносини з сестрою і братом, ми майже одногодки, з сестрою рік різниця, з братом два. Що в дитинстві росли, як собаки в стаї, що зараз, зовсім не спілкуємося. Все йде від батьків, що і як вкладають у виховання, яка атмосфера панує в сім‘ї, а не від різниці у віці

І?

Я не для себе питаю) просто для знайомої
Бо вона каже що між дітьми звʼязку не буде… плаче що так вийшло в житті.

Це велика різниця. У мене з сестрою. Я була мала, вона поїхала вчитися. Потім вона вийшла заміж. Коли мені було 20 років, їй вже було 30. Багато хто з моїх друзів не вірив, що це моя сестра. Я струнка, вона з зайвою вагою, зневірена в чоловіках, ображена на всіх, життя сімейне не склалося. Нам не було, про, що спілкуватися. Ми зовсім різні.
У моїх дітей різниця 2 роки. Вони одне ціле. Гуляють разом, спілкуються, до школи йдуть разом, завжди разом.
Тому з власного досвіду скажу 10 років це багато. І зв´язку дійсно не має.

Я не для себе питаю) просто для знайомої
Бо вона каже що між дітьми звʼязку не буде… плаче що так вийшло в житті.

Просльозилась від вашого посту! Нехай усе життя буде так!
Поділіться, що найбільше посприяло таким стосункам між дітьми?

Дякую)))
Що посприяло? То любов з першого погляду напевно😁 Син нородився передвчасно, ми ще в лікарні після пологового лежали. Коли приїхали додому, вона як його янгол охоронець)) Це не то щоб я взвалила на дитину нянькою бути, ні, донька сама хотіла приймати участь, допомагати. Вона в школі- він чекає, вона приходить-він біжить з обіймами як, місяць не бачились)) Вони й ще такі різні, донька брюнетка, а малий блонд, він дуже емоційний, запальний, донька спокійна розсудлива, як Инь- Ян)
Ну а ми з чоловіком, ми тількі схвалюємо, любимо дітей своїх, ніколи не ділили і не ділимо дітей на «ти ж старша , щось там повинна, а він маленький» Все порівну між ними, любов, обов’язки відповідальність. Зараз донька працює тренером, малий в групі тренується, якщо змагання, відповідно як його тренер і сестра завжди з ним, але і ні яких поблажок, коли треба підтримує, а коли й пенделя, ну теж люблячи😁 Він цінує і що цікаво,не соромиться бути вдячним. Він взагалі якось як для хлопчика не соромиться проявляти і показувати свої почуття. Татусю, мамулєчка, сестру може називати « моє сонце» смішний такий, щось найде на нього, може піти сісти і листа написати з малюнком, як він мене чи сестру любить. Звичайно бувають і сваряться, це таке діло, але максимум на пів години, потім миряться.