Діти впо у школах Франківська.

вот именно. Всю жизнь украиномовных цькували, селюки и так далее,. книжки и фильмы были на одном свинособачьем

Тю. Мне в 80х родители покупали детские книжки на украинском. И это в русскоязычной Луганской области

Можно влезть в вашу беседу?
Уже несколько раз натыкалась здесь на фразу, что приезжих не любят нигде. Так вот - это не так.
Мы в Одессе. Всем пофиг на местных/приезжих.
Местный ты или нет - вообще не тема для разговора

спасибо им! не все такие

Это я пишу к тому, что, якобы, книжки и фильмы были только на русском.
На днях смотрела Наталку-Полтавку 1978 года. Она на украинском.

вот именно. Всю жизнь украиномовных цькували, селюки и так далее,. книжки и фильмы были на одном свинособачьем

Много таких примеров, а сейчас все эти цькуватели ниипацца поцреоты.

Мало того, что вынужденно переехал, еще слушать нотации от псевдо патриотов 😏

ну и пускай. Люди меняются. патриоты своей страны - это хорошо

Только из них патриоты ряжено-мейнстримные.

Це безперечно. Я кілька років вивчала українську, вже розуміла добре, а розмовляти було нема з ким. В 2022 виїхали в Полтавську область. Всі навкруги розмовляли українською, і при цьому ніхто не фиркав на нашу вимову або помилки. Я вперше в житті почала там нарешті розмовляти. Це сталось так легко і природньо. Сприятливе мовне середовище - найголовніше після бажання перейти на мову.

А деякі крім угорської аж ніякої не знають.
За расеянських ждунів все перетерли. А кого ці будуть хлібом сіллю приймати більш ніж зрозуміло

ріже, ріже, мені гидко її чути..

ви шукаєте те що хочете..
ось хороша притча...
Це було дуже давно. Але ця історія до все ще жива.
Один сивий чоловік сидів біля входу в одне східне місто. До старого підійшов юнак і запитав:
– Я жодного разу тут не був. Скажіть мені, а які люди живуть в цьому місті?
Старий відповів йому питанням:
– А які люди були в тому місті? У тому, з якого ти пішов?
– Це були егоїстичні і злі люди. Втім, саме тому я з радістю поїхав звідти!
– Що ж. Не пощастило тобі. І тут ти зустрінеш точно таких же людей, – відповів йому старий.
– Що ж, піду подивлюся на місто.
Юнак пішов далі до міста.
Трохи згодом, інший юнак наблизився до старого, та задав таке ж саме питання:
– Я тут ні разу не був. Скажіть мені, будь ласка, які люди живуть в цьому місті?
Старий подивився на юнака, усміхнувся, та відповів:
– А скажи, синку, які люди були в тому місті, звідки ти прийшов?
– Мені приємно відповісти на ваше запитання, діду. О, це були добрі, гостинні і благородні люди. У мене там було багато друзів, і мені нелегко було з ними розлучатися. Мені так не хотілося йти.
– О як! Пощастило тобі! Ти знайдеш таких же людей і тут, – з посмішкою відповів старий.
– Велике спасибі вам, діду. Дай Бог вам здоров’я на довгі роки! Піду, та подивлюся на це місто!
Купець, який неподалік поїв своїх верблюдів, чув обидві розмови. І, як тільки юнак пішов, він звернувся до старого з докором:
– Як ти можеш так кидати слова на вітер? Ти ж дав дві різних відповіді на одне запитання. Та й хто ти такий, щоб обговорювати людей в цьому місті?
Старий мовчки вислухав купця і відповів:
– Сину мій! Мені приємно, що ти прийняв так близько до серця сенс моїх слів. Бачу, тобі не байдуже те, що люди говорять один одному.
Але мої слова не були сказані просто так.
Кожен носить свій світ у своєму серці. Той, хто в минулому не знайшов нічого доброго в тих краях, звідки він прийшов, і тут не знайде нічого. Навпаки ж, той, у кого були друзі в іншому місті, і тут теж знайде вірних і відданих друзів. Яке у людини оточення – така ж людина

Я розумію, що тема така собі, але це питання дуже хвилює. Переживаю за дитину. Дякую за відповідь.

Я ж просила. Жили б ви біля кордонів раші, розмовляли б також рос мовою. Ми не винні , що там народились і жили.

А сколько я наслушалась в Польше нотаций о языковом вопросе от псевдопатриотов из Ковеля, когда в мой дом прилетело и я на стрессе и истерике говорила на свинособачьем...

Меня там чуть во враги цивилизации не записали.

Я розумію, що тема така собі, але це питання дуже хвилює. Переживаю за дитину. Дякую за відповідь.

Шліть їх на йух.

Я їх ігнорила, а вони забирали в мене їжу в ресторації готелю, де ми жили, і волонтерам скаржились на мою ’неадекватну’ поведінку, бо в Україні люди гинуть, а я регочу (в істериці за своє майно).

Ну ідіотів скрізь вистачає. На кожного реагувати - нервів не вистачить. Співчуваю вам, що тут скажеш. Дурні люди

Агресія породжує агресію.
В мене був приклад тут на базарі.
Закатувала помідори і потрібен був сєльдєрєй.
Бачу на базарі жінка продає пучок.
Підходжу питаю скільки коштує ваш сєльдєрєй, вона - 20 грн. Кажу давайте два пучки, вона кладе в пакеті. Мимо проходе жінка і в спину мені - не сєдьдєрєй а селера!
Я продавчиню питаю, а якщо сєльдєрєй то ви мені його не продасте. Вона мені каже - звісно продам, не звертайте увагу на невихованих людей.

Так я хотіла запитати, яку емоцію чи реакцію я маю відчувати коли мені тикають цією селерою ?
Реакція одна, злість, роздратування і агресія у відповідь.

Скільки мені робили зауважень коли я казала да а не так.
Це людям настільки принципово що вони стороннім людям роблять зауваження?

То я собі своє ’ да’ залишу навіки.

Та канєшна. Мене зразу вичисляли як приїжджу з ідеальним знанням української

Видео посмотрите, как на западной женщины гонят тцк и говорят идите вон туда там переселенцы 😄, а наших не трогайте

Вы ведь тоже на суржике пишете. Это не литературный украинский.

Має підлаштовувати під місто куди приїхав.

К чему эта притча в данной ситуации? Люди едут измучены войной, надломлены психологически, а им тычут мовой. Так кто в данной ситуации ищет негатив? Только услышали русский язык и сразу кидаются, не разбираясь, что за человек перед ними.