Діти впо у школах Франківська.

Саме цікаве, що чистою українською не говорять і на заході України. Взагалі, практично ні де. Цькують чужаків. Але, згодна з вами, багато чого залежить від вчителя. Тим більше в початковій школі, де вчитель майже завжди авторитет

Що буде запинатись, паузи робити в висловлюваннях думки, в спілкуванні, і це ж всі зрозуміють, чому так. Від переживання буде використовувати рос слова/словосполучення.

Уууу тотоо вже франківчани, ну монстри, не меньше

Я з Миколаєва, з міста не виїжджала, але влітку 22-го їздила в Калуш до родичів, робила зуби.
Так запам´ятався випадок: сиджу на кріслі в стоматолога, на сусідньому жіночка 55+ розмовляє з іншим лікарем. Дикий суржик, довгі паузи, проскакують русизми, але видно, що дуже старається, прям дуже. Лікарка їй каже:’ Якщо вам складно, говоріть російською, я зрозумію’. Жінка відповідає:’Ні, я буду українською, я вчуся. Ви вибачте, я з Харкова, з Салтовки, мені повертатися нема куди, я тепер тут живу, то вчуся’. Всі почали їй казати, що навчиться, що все буде добре. А в неї прям сльози в голосі і каже ’Дякую вам, дякую!Я себе зараз людиною почуваю, а то недавно мені на базарі продавати не хотіли, бо я російською спиталась, а в магазин біля дому не ходжу, бо там табличка, щоб говорили українською, а я погано говорю...’
Так гидко стало за поведінку місцевих(
Звісно, не всі такі, але блін!!! нащо таке робити? Їхню б енергію та в мирних цілях. Бо за мову гнобити ок, а організувати якісь осередки, де б ті самі сітки плести - нє. Мені так дивно це було, бо в нас ті сітки всюди плели - від волонтерських організацій до старих жінок в підвалах під час тривог.

Та який срач, свята жіночка зробила тему, ніякого срачу, ви ж просто так, запитати))

а вам там і хочеться, щоб всі на собі відчули... ну-ну, а потім дивуються чому таке відношення до впо і ціни на квартири і на роботу ніхто не бере і не допомагає... в Німеччині аж бігом би вчили чужу мову, а тут треба панькатися...

Я впо в Франківській області. Маю багато друзів теж впо діти яких ходять в школу.
Висновки зробила такі. Все залежить від вчителів, класного керівника. В більшості випадків вони таки вимагають щоб діти розмовляли на перервах українською мовою
Але такого щоб доходило до конфлікту чи булінгк у моїх знайомих не було.
У моєї дитини гарна вчителька яка не дозволяє якось ображати чи давити на мою дитину за російську мову. Вона за лагідну українізацію їй важливо щоб дитина полюбила мову .
Дітям в їх колі не важливо якою мовою розмовляє їх друг або подруга. Але буває від батьків іде негатив і іноді діти це переносять в колектив.

Тут вище писали - чому не вчать.
Розкажу за свою дитину. Вона отримала травму від війни, вона покинула свій дім, своїх друзів, свої іграшки, свою кімнату. І для не розмовляти тією мовою як вона розмовляла вдома - це як частинка того минулого життя. Коли вона відпустить це минуле життя як повітряну кульку, тоді вона заговорить українською.
Вимагати через силу, сльози і травми щоб дитина розмовляла українською я не буду.

Ще може гопака зтанцювати перед ними, червону доріжку розстелити та шнурки попрасувати?

Мы уже поняли). Ненависть, как часть менталитета)

Просто не звертайте на нас увагу

Можливо так співпало, але в своєму оточенні я знаю лише 2-3 випадки, коли російськомовні люди стикнулись з агресією у свій бік в західних областях України (але все з дорослими, не з дітьми). І всі вони як до 22 року, так і після мали принципову позицію ’чего это мы должны учить мову, нам и русского языка хватает’. Фактично, це теж агресивна позиція, тож, не дивно, що і відповідь на неї не лагідна.

Хоча, звісно, зараз всі більш нервові, тож я розумію, чому ви боїтеся. Кого що тригерне - не вгадаєш. Бажаю, щоб ваші побоювання не справдились.

можно на росію, мову не треба вчити

Або на рашу

Как там в школе, я не знаю, так как детей нет, но во дворе бегают малые, есть кто на рус, постепенно и они на укр переходят.
Желаю вам после переезда встречать только адекватных людей
Не всегда люди понимают беду других людей, если с ними такого же не случилось.

Відтепер без анонімів. З повагою, Адміністрація.

я вам дуже співчуваю, бідні наші діти.., але, якби поїхали за кордон, то там би прийшлося вимагати..

Спасибо, админы, что услышали меня.
Очередная тролльская тема про мовний срач.

Агресія породжує агресію.
В мене був приклад тут на базарі.
Закатувала помідори і потрібен був сєльдєрєй.
Бачу на базарі жінка продає пучок.
Підходжу питаю скільки коштує ваш сєльдєрєй, вона - 20 грн. Кажу давайте два пучки, вона кладе в пакеті. Мимо проходе жінка і в спину мені - не сєдьдєрєй а селера!
Я продавчиню питаю, а якщо сєльдєрєй то ви мені його не продасте. Вона мені каже - звісно продам, не звертайте увагу на невихованих людей.

Так я хотіла запитати, яку емоцію чи реакцію я маю відчувати коли мені тикають цією селерою ?
Реакція одна, злість, роздратування і агресія у відповідь.

Скільки мені робили зауважень коли я казала да а не так.
Це людям настільки принципово що вони стороннім людям роблять зауваження?

То я собі своє ’ да’ залишу навіки.

Я на Івано Франківщині розмовляла виключно літературною українською мовою і то на мене дивились скоса і зразу питали - ви звідки. Бо там своя говірка, вимова і суржик.

Моя дитина на уроках спілкується українською мовою.
Чи закордоном заборонена українська чи російська мова на побутовому рівні?

Сарказм зачтен.

я не зрозуміла, думала, що мова про школу, не ображайтесь...

ви шукаєте те що хочете..
ось хороша притча...
Це було дуже давно. Але ця історія до все ще жива.
Один сивий чоловік сидів біля входу в одне східне місто. До старого підійшов юнак і запитав:
– Я жодного разу тут не був. Скажіть мені, а які люди живуть в цьому місті?
Старий відповів йому питанням:
– А які люди були в тому місті? У тому, з якого ти пішов?
– Це були егоїстичні і злі люди. Втім, саме тому я з радістю поїхав звідти!
– Що ж. Не пощастило тобі. І тут ти зустрінеш точно таких же людей, – відповів йому старий.
– Що ж, піду подивлюся на місто.
Юнак пішов далі до міста.
Трохи згодом, інший юнак наблизився до старого, та задав таке ж саме питання:
– Я тут ні разу не був. Скажіть мені, будь ласка, які люди живуть в цьому місті?
Старий подивився на юнака, усміхнувся, та відповів:
– А скажи, синку, які люди були в тому місті, звідки ти прийшов?
– Мені приємно відповісти на ваше запитання, діду. О, це були добрі, гостинні і благородні люди. У мене там було багато друзів, і мені нелегко було з ними розлучатися. Мені так не хотілося йти.
– О як! Пощастило тобі! Ти знайдеш таких же людей і тут, – з посмішкою відповів старий.
– Велике спасибі вам, діду. Дай Бог вам здоров’я на довгі роки! Піду, та подивлюся на це місто!
Купець, який неподалік поїв своїх верблюдів, чув обидві розмови. І, як тільки юнак пішов, він звернувся до старого з докором:
– Як ти можеш так кидати слова на вітер? Ти ж дав дві різних відповіді на одне запитання. Та й хто ти такий, щоб обговорювати людей в цьому місті?
Старий мовчки вислухав купця і відповів:
– Сину мій! Мені приємно, що ти прийняв так близько до серця сенс моїх слів. Бачу, тобі не байдуже те, що люди говорять один одному.
Але мої слова не були сказані просто так.
Кожен носить свій світ у своєму серці. Той, хто в минулому не знайшов нічого доброго в тих краях, звідки він прийшов, і тут не знайде нічого. Навпаки ж, той, у кого були друзі в іншому місті, і тут теж знайде вірних і відданих друзів. Яке у людини оточення – така ж людина

Можете й гопака))
Але, думаю, достатньо буде поводитись людяно і без агресії, а не як зграя шакалів.

Яким боком був продавець у данній ситуації?

На Франківщині мова звичайна, без діалекту, це на Закарпатті своя вимова, там важче

Автор, куку. Виходь, чого затихла?

А скажіть будь ласка, в яких місцях приїжджих зустрічають з любов´ю?)

Автор ушла в туман, ибо анонимов сняли)))
Ясно как белый день)

Та канєшна. Мене зразу вичисляли як приїжджу з ідеальним знанням української