Скажіть чесно, вас травмували постійні скандали батьків якщо вони були?

Так, хотіла щоб мама покинула цього алкаша. Ненавиджу до цих пір батька, за скалічене дитинство, за скалічену психіку, скалічене життя. Мама рано померла через це бидло. Не знаю чи зможу йому пробачити. На душі дуже тяжко, бо вимушена жити з ним у хаті. Свого житла мені не допомогли батьки купити, так як йому дід купив. А тепер той алкаш у мене на шиї, я за все сплачую, їжа, комуналка, все що треба по господарству, а він добре прилаштувався, не хріна не робить, бо типу старебольненеподужає в 70 років, нормальні чоловіки в 70 років ще працюють, а воно здоров´я пропило тепер скиглить як йому важко, пенсію пропиває свою. Так і живемо. Воно лає мене, паскудить, знецінює, принижує, з хати вигонить, але куди йти. Я б і пішла та шкода хату, бо заросте все бур´янами та алкашня повиносить з хати все, а мама стільки праці й грошей вклала в цей дім.
Якось так. Невесело одним словом. І як все змінити на краще незнаю

Мріяла, щоб розвелися. І навіть говорили мамі про це, що навіщо так жити, краще самій. Ми, діти, з малечку самі все робили і навіть важку чоловічу роботу, тому від батька толку ніякого не було, лише скандали влаштовував і руки піднімав на маму, а вона чомусь терпіла все це. Коли ми старші стали, то, звичайно він уже боявся бити її, бо ми захищали. Але, коли нас не було вдома, то міг, тому дитяча психіка була зломлена, я вважаю, адже це не нормально, коли ти сидиш у школі і думаєш не про уроки, а про те, щоб побачити ще маму живою і боїшся додому йти, бо не знаєш, що там очікує. Мама просто зламала собі все життя, жаль її.

Вы могли за все эти деньги, на которые его содержите и все оплачиваете снять себе хоть что-то, но отдельно. Наверное, вам просто нравится страдать…

Не бил не унижал. Ругались потому что пил.

При мне не ругались, но между собой в определенный период не ладили. Я это чувствовала и очень переживала. Папа даже уходил из семьи, я тогда пыталась их всячески помирить (мне было лет 12). Я еще бесконечно звонила бабушкам (они в другом городе жили) и требовала, чтобы они папу и маму мирили. Мне было ужасно больно осознавать, что они могут развестись. Они не развелись, к моему тогдашнему счастью! По сей день вместе, но тот раскол в их отношениях так и не забылся: каждый из них время от времени вспоминает свои обиды.

Так.
Я хотіла, щоб розлучились. Але розлучились вони тільки, коли мені вже було 25 років. Зараз живуть набагато краще, ніж разом.
Але в мене тепер ’класні’ спогади з дитинства і будь-яке свято асоціюється зі скандалами.

Не говоріть так. Я вперше вийшла заміж за першого зустрічного як то кажуть, аби лиш вирватися з тої хати. Бо самооцінка на нулі. Але прожила більш менш спокійно лише 9 років, на жаль мій чоловік помер, і я змушена була повернутися жити додому, свого житла в нас не було. Зараз я думаю над варіантом переїзду, але шкода хату, бо брата забрали в армію, якщо ще й я поїду з дому то все просто завалиться і розкрадеться. Був брат вдома, було трошки легше психологічно і фізично. Все таки підтримка і разом легше справлятися. Тож не в тому діло, що подобається страждати. Це мабуть співзалежність з якої намагаюся вийти, але поки безрезультатно. А ще тіточки, батькові сестри на мозок тиснуть, бо бояться, що їм доведеться свого братика алкаша доглядати, якщо я покину його. Типу ти ж терпи, це твій батько.

Тому що нєхрєн було вам влазить в дорослі відносини. Аж вибісили.

А коли батько матір б´є на очах у дітей, і знущається всіляко, психологічно то постійно чуєш ті крики,мати, прокльони, абьюз, то нерви не витримують просто. Я не лізла, бо той бугай 100 кг важить, чисто фізично не подужаю, хоча вже в дорослому віці декілька раз провокував, що налупила по спині кулаками, лиш би заткнулося. Брат його дубасив декілька разів, але воно нічого не усвідомило з того. Мозок пропитий

Їдьте за кордон починайте нове життя

Та то я не вам писала

Теж думала про такий варіант, але поки що не можу відважитися.

Тому що нєхрєн було вам влазить в дорослі відносини. Аж вибісили.

Не говоріть так. Я вперше вийшла заміж за першого зустрічного як то кажуть, аби лиш вирватися з тої хати. Бо самооцінка на нулі. Але прожила більш менш спокійно лише 9 років, на жаль мій чоловік помер, і я змушена була повернутися жити додому, свого житла в нас не було. Зараз я думаю над варіантом переїзду, але шкода хату, бо брата забрали в армію, якщо ще й я поїду з дому то все просто завалиться і розкрадеться. Був брат вдома, було трошки легше психологічно і фізично. Все таки підтримка і разом легше справлятися. Тож не в тому діло, що подобається страждати. Це мабуть співзалежність з якої намагаюся вийти, але поки безрезультатно. А ще тіточки, батькові сестри на мозок тиснуть, бо бояться, що їм доведеться свого братика алкаша доглядати, якщо я покину його. Типу ти ж терпи, це твій батько.

аналогично. им по 60 уже и до сих пор скандалят и живут

Ви дивна! Як може вибісити не знайома людина, яка описує власні спогади? Я була дитиною тоді і для мене їх розлучення було найстрашніше, що могло статись, тому я намагалась цьому запобігти можливими і, як мені здавалось, правильними способами. Діти егоїстичні, але мене ж такою на той момент виховали мої ж батьки, тож не дивна моя тодішня реакція на ситуацію.

Не травмировали. Пофиг. Вот то, что меня били постоянно и мама говорила, что я ничего не добьюсь, что я ничто и звать меня никак. Это травмировало на всю жизнь. Действительно ничего не добилась, хоть и вышла замуж и 2 детей. Но у меня постоянная потребность быть кому то нужной. Думаю после того как дети выросту , я умру(

Так, хотіла щоб мама покинула цього алкаша. Ненавиджу до цих пір батька, за скалічене дитинство, за скалічену психіку, скалічене життя. Мама рано померла через це бидло. Не знаю чи зможу йому пробачити. На душі дуже тяжко, бо вимушена жити з ним у хаті. Свого житла мені не допомогли батьки купити, так як йому дід купив. А тепер той алкаш у мене на шиї, я за все сплачую, їжа, комуналка, все що треба по господарству, а він добре прилаштувався, не хріна не робить, бо типу старебольненеподужає в 70 років, нормальні чоловіки в 70 років ще працюють, а воно здоров´я пропило тепер скиглить як йому важко, пенсію пропиває свою. Так і живемо. Воно лає мене, паскудить, знецінює, принижує, з хати вигонить, але куди йти. Я б і пішла та шкода хату, бо заросте все бур´янами та алкашня повиносить з хати все, а мама стільки праці й грошей вклала в цей дім.
Якось так. Невесело одним словом. І як все змінити на краще незнаю

вибісило ваше безцеремонне влізання в дорослі любовні відносини, названювать бабцям шоб мирили своїх дорослих дітей, бо дорослі люди без малої дитини і бабців не розберуться кого їм любити і з ким їм жити.
І при цьому вам було вже аж 12, а не 6, мали б вже розуміння якесь мати.
ви егоїстка, а батьки вам потакали і от чи щасливі вони зараз? коли скільки років пройшло, а той скандал таку тріщину між ними проклав, що й досі відчувається.

При мне не ругались, но между собой в определенный период не ладили. Я это чувствовала и очень переживала. Папа даже уходил из семьи, я тогда пыталась их всячески помирить (мне было лет 12). Я еще бесконечно звонила бабушкам (они в другом городе жили) и требовала, чтобы они папу и маму мирили. Мне было ужасно больно осознавать, что они могут развестись. Они не развелись, к моему тогдашнему счастью! По сей день вместе, но тот раскол в их отношениях так и не забылся: каждый из них время от времени вспоминает свои обиды.

Не надо жить жизнь детей, живите свою, не дожидаясь их взросления.
Чтобы быть кому-то нужной, можно завести кота, заняться благотворительностью, волонтерством.
Быть смыслом жизни для кого-то - тяжелая ноша

Вот опять отмазки: жалко хату, тетки на мозги капают… а время идет и жизнь проходит…