Канцерофобія. Ужасна. Так це я з л/в

Не кидайте тапками.
Я вже старалась аналізувати свій стан, і знаєте колись я дуже хвилювалась за чоловіка, коли був камінь в сечовому і знайшли еритроцити в сечі, я думала то рак нирки, потім в нього багато родимок я вмовила їх перевірити один раз, все ок. Але постійно дивилась на ті родимки і навіть на людей в громадських місцях, як бачила родимку, то прям кидалось це в очі.
Тепер з тими лімфовузлами, то вже триває два роки. До доньки не пристаю, в неї наче все ок, в неї їх не видно, + вона холодна ( підліток) відразу крик тому там я обережна.
В сина тих лв на шиї багато ( там де видно їх, вони мають по 10 мм, вони вже в нього десь 6-8 років, раз збільшились і не прийшли в норму, з іншої сторони є по розміру такі самі, є чуть менші і один 12 мм, вони від коли не знаю, може тоже з дитинства, але 1,5-2 роки точно є). Вони не більшають, хіба коли хворіє, то деякі з них чуть стають більші, потім зменшуються.
Але колись лікар старша такасказала їх контролювати, і з того часу я їх постійно хочу потрогати чи не збільшились і завжди про них думаю.
Аналізи в нормі, скарг немає, УЗД нормальне, була в педіатрів трьох всі кажуть вони нормальні, гематолог також сказала все ок, імунолог сказала якщо б я прийшла з іншим питанням то вона б навіть не сказала мені що з ними щось не так, бо вони нормальні і нічого контролювати не треба. Але після слів тої старої педіатра вже все - процес тривоги запущений, і вже два роки не попускає.
УЗД робила кучу разів, два з них ходила до лікарів УЗД які працюють в дитячій лікарні спеціалізованій і неодноразово проводять УЗД дітям хворим на страшні хвороби , тобто мають око вже набите. Всі лв по УЗД нормальної форми та структури.
Але колись прочитавши що збільшення лв є основною ознакою раку і не можу взяти себе в руки.
Син йде до школи а я думаю про ті лв, чи вони не більшають, і один день вони мені здаються нормальні, такі як завжди, на інший наче більші, потім знов такі як завжди. І я постійно за них тривожусь, постійно.
Як вилікувати цю канцерофобію, я п´ю антидепресанти 10 місяць, я наче спокійна, в грудях не давить, але про ті лв я не можу перестати думати.
Син ходить на плавання, і чекаючи його в холі, бачу дітей, в декого є також що коли голову повертати в бік, то видно лв. Тобто то не таке рідкісне явище.
Але як перестати шукати в дітей страшні діагнози. Коли болить щось то я йду до лікаря з таким напруженням, бо по симптомах там вже точно він.
Канцерофобія страшна.
Завжди здається що якщо не буду пробувати ті лв, то вони не дай Боже збільшаться і я це пропущу і втрачу час.
Навіть колись на просто вірусне реагувала нормально, а зараз трусить мене, не сплю, заїдаю , бо здається що то ж не просто вірусне , бо ж ті лв.

Я не знаю як вилікувати канцерофобію, просто сеанси з психотерапевтом мені не допомагають, я не стаю менше про них думати, в мене не зникає бажання їх потрогати.