Тривожний розлад.

Мені ще в 2020 р діагностували генералізований тривожний розлад. Тоді було багато чинників, які до нього призвели. Хоча, скільки я себе пам´ятаю, я була тривожною дитиною, тривожним підлітком. Списували все на такий вразливий характер. Вже в дорослому віці я зрозуміла, що то була підвищена тривожність, яка постійно прогресувала. Шкода, що тоді на це не звертали уваги, не намагались якось корегувати.
В 2019 р важка операція, підозра на онкологію, важка реабілітація. У 2020 р важкий ковід, і як наслідок, погіршення зору, погіршення здоров´я в цілому і серйозні проблеми з пам´яттю. В тому ж році втрата роботи через ці наслідки і буллінг на роботі, в цьому ж році смерть тата через ковід. І, як наслідок, нервовий зрив, депресія і генералізований тривожний розлад. Зрозуміла, що не даю ради, бо розвинулось хронічне безсоння, не спала по кілька діб, втрата апетиту, сильне схуднення. Звернулась до психіатра, призначили лікування. Стан вирівнявся, але не на 100 %. З АД поступово зійшла вже в цьому році, бо розвинулась толерантність до медпрепаратів, на деякі з´явилась побічна дія ( синдром тривожних ніг) і це погіршило проблему зі сном. Почали підбирати інші препарати, посилювати дози. Я відчула, що мені ці гойдали шкодять, вирішила спробувати жити без таблеток. І це вдається. Але лише, коли я перебуваю в зоні комфорту. Тобто, коли я дома, у своєму "коконі", коли не потрібно щось вирішувати, не нести якоїсь відповідальності за щось чи за когось. Як тільки щось мінімальне порушує спокій - одразу внутрішня тривога, тиха паніка, нудота від переживань. І це стосується не лише негативних ситуацій, але й позитивних. От сьогодні мають бути гості, всі найрідніші люди, всього 6 чоловік. Я готую святковий стіл, мені це не складно, я люблю готувати і вмію, але з самого ранку в мене вже почалась ця "трясучка", якась паніка, що я не встигну, щось буде несмачно тощо. Мене вже так нудить від переживань, я не можу покуштувати страви. Мене це дістало вже до печінок.
Я не знаю як цього позбутись без АД.
Через цю тривожність я не можу знайти собі роботу, бо сама думка, що на мені буде якась відповідальність і я можу не впоратись, мене вганяє в страшенну паніку. І ще до всього, я дуже відповідальна і самокритична. Я намагаюсь все робити якнайкраще, і якщо мене критикують чи знецінюють, це просто вибиває грунт під ногами і вирубає мені мозок в прямому сенсі. Я впадаю в ступор, не можу себе захистити чи якось виправдатись і просто плачу. Далі страх повторення, страх йти на роботу, між люди.
Найгірше те, що мені вже багато років. 48+.
І я вже майже втратила надію бути повноцінною здоровою людиною.
Боюсь, що скоро мені буде комфортно лише в своїх 4 стінах. А за що жити?
Поки допомагає син. Але бути повністю залежною від допомоги - теж вганяє в депресію.
Як вийти з цього замкнутого кола?