Зачем заставлять есть детей, если они не хотят

Бо вони нічого не їдять, а як їм рости?

Я вам розкажу історію з власного досвіду. Я ніколи не хотіла їсти. Мене нагодувати - то був цілий квест. Я себе пам´ятаю десь з трьох років і пам´ятаю ці танці з бубнами навколо мене. Чому я не хотіла їсти - я не знаю, не можу згадати, але пам´ятаю, що для мене це була якась мУка.
Одного разу мене відправили до татової мами в село на літо. Мені було років 6, напевно. Може менше. Бабуся також притримувалась принципу, що примушувати не потрібно, захоче поїсти - поїсть. Я була їй за це дуже вдячна і користувалась її поблажливістю на всі 100%. Чим я харчувалась, навіть не пам´ятаю. Бабуся, звісно, давала їсти, але над головою ніхто не стояв. В неї в селі було купа роботи, крім того, вона ще й працювала в колгоспі (це були 70-ті роки). Так от. Коли мама приїхала мене забирати, то мало не втратила свідомість. Я була худа, аж прозора. Від бабусі мене одразу повезли в обл. центр в лікарню на обстеження. Лікар запитав маму де мене тримали, мама каже, що я була у селі у бабусі. Він відповів, що не брешіть, з села таких дітей не привозять. Мені поставили якусь там стадію дистрофії. Як потім виявилось, в мене були проблеми зі шлунком і жовчним. Я не хотіла їсти, бо після їжі мені було дискомфортно. Мене обстежували і в нас в області, і у Києві. Вже у шкільному віці я постійно лежала по лікарнях, їздила по санаторіях. Поставили гастрит, дуоденіт, ще щось. Була виразка данадцятипалої з кровотечею.
Тому я зрозуміла, що якщо дитина не їсть, на те мусить бути якась причина. Просто її потрібно знайти.

Гастроскопію робили?

В 70 ті роки такої діагностики не було. Мені робили лише зондування: ковтала довгу гумову трубочку з якоюсь металевою штукою на кінці і заковтувала її, поки вона не дістане шлунку. Звідти шприцем тягли рідини на аналіз. А потім ще ходила, поки та трубка не дістане печінки і тоді вже тягли жовч. І ця вся процедура тяглась більше години. Я вам скажу, ’насолода’ була ще та, не кожен витримає.

Співчуваю. Гастро проходила. Саме їх ви описали. Ви лікувались так?

Мене лікували все моє подальше життя. Кілька разів на рік по лікарнях. В Києві лежала, то робили якусь блокаду, 5 уколів в живіт. Досі не знаю що. то було. З віком болі в шлунку стали нестерпними. В мене були такі болі, що я не могла ходити, ставала навколішки, лягала животом на ліжко і так стояла і плакала від болю. Віддавало на спину, на весь живіт і навіть голова боліла. То було пекло. Крім традиційної медицини, мене возили по знахарях, лікувалась якимись народними методами: сік картоплі, сирими яйцями зі спиртом, фракція АСД ( це взагалі мій підлітковий жах). Потім в 19 років в мене відкрилась перша кровотеча. Ніхто не знав, що то кровотеча, я теж не знала. Мало не вмерла, бо вже не могла ходити, таке було запаморочення. Аж потім один хірург запитав якого кольору в мене кал, а я соромилась сказати, що він чорний вже кілька тижнів. Тоді мене врятували без операції, але я майже два тижні лежала під крапельницями, а потім ще кілька тижнів вчилась ходити і їсти. Шлунок так зменшився, що більше столової ложки їжі я не могла у себе впихнути.
При зрості 175 см важила менше 40 кг.
Довго розповідати. Хворіла постійно. Потім вийшла заміж, завагітніла і якось Бог змилостивився наді мною і всю вагітність я проходила добре, жодного разу нічого не боліло. Потім все повернулось. А в 34 знову кровотеча. І тоді мені призначили лікування, яке допомогло. Це було за кордоном, я не пам´ятаю що то були за ліки, але після того лікування моє життя змінилось на 180 градусів. В мене був хелікобактер і його знешкодили. Зараз я часом теж маю проблеми зі шлунком, але не порівняти з тим, що було в дитинстві і юності.

Боже, я вас обіймаю! Добре що все більш менш налагодилося! Бажаю вам здоров´я!