Новый тренд обними себя в детстве

Я не смотрю ток - шоу и подобные передачи. Мальчика конечно жалко , если это реальная история. Но какое это имеет отношение к детству автора ? У неё детские травмы, от того что ей велосипед не купили и одета она была не настолько хорошо как ей бы хотелось. Где тут трагедия и насколько это сопоставимо с детством тех , кого избивали и калечили ?

Ступінь болю чи образи кожен відчуває індивідуально.

Да сколько же здесь обиженных и оскорблённых
Откуда вы такие берётесь
У меня было самое счастливое детство
Я 75 года рождения, на фото я всегда нарядная , в гольфах и с бантами
Я ходила в самый обыкновенный садик от звонка до звонка, на утреннике рассказывала стихи и водила хороводы вокруг ёлки вместе со всеми, на всё лето меня отвозили к бабушке и дедушке в село, а родители ходили на работу.
У меня был трёхколёснвй велосипед и самокат. Во что поиграть мы могли быстро придумать сами, будь то картонная коробка от холодильника (домик) или деревянная палка (автомат), на улице лазили по стройкам и пускали бумажные кораблики в лужах . Всегда ждала выходных или праздников, когда мы ходили с родителями в гости. Меня могли наказывать и ставить в угол, и главное, я понимала, что провинилась и наказание заслуженное. Я была одна в семье, но мне никогда не было скучно, вокруг были подружки и друзья и мы быстро находили контакт.
Глядя сейчас на свои фото, понимаю, что мы были счастливы, несмотря ни на что.
Думаю о сегодняшних детях вы знаете сами

Мне понравился совет одного психолога. Он сказал, что наша жизнь состоит и 3 составляющих: прошлое, настоящее и будущее. Так вот, прошлое мы уже изменить никак не можем. И тратить энергию на обиды, жалость к себе маленькой, бесконечные претензии к родителям , а почему? -не надо. Простить или отпустить и забыть. Изменяйте настоящее, чтобы будущее вам понравилось.

Мне жаль себя в детстве не из-за того , что не было чего-то материального, а из-за маминого отношения и манипуляций. Ни о том что любит, ни слова ласкового никогда. Одни обвинения, замечания и претензии. Всегда сравнение с другими не в мою пользу. Всегда я не такая и хуже всех. Так в ее понятии надо воспитывать ребенка, чтобы он понимал, что хуже всех и стремился заслужить любовь и стать лучше. А ещё все детство упрекала меня, что из-за моего непослушания у нее больное сердце, я ее довела до болезни . И чуть что говорила, что болит сердце из-за меня, что может умереть и это будет полностью моя вина. Помню как после такого, я лет в 8-9 ночами не спала, а бродила под спальней родителей и молилась, чтобы мама сегодня не умерла. Периодически у нее в самом деле были сердечные приступы с вызовом скорой.И только когда я была уже взрослой мама мне объяснила, что проблемы с сердцем у нее возникли ещё во время второй беременности и я тут вообще не причем, это мол был воспитательный момент. Всегда, когда об этом думаю, мне жаль ту маленькую девочку, которая спать не могла от переживаний за маму и готова была на все, чтоб ей угодить.

Если у тебя в детстве не было велосипеда..

От мені цікаво, чому зараз так популярно звинувачувати батьків у всьому? Робити з дорослих людей інфантилів?
На мою думку, йде тенденція на знищення сімейних цінностей, а психологи хайпують.
Наші батьки виживали як могли, так бвгато працювали, можливо, у когось були неадеквати, але те що автор і більшість описує, це було нормою.
Автор, а як Ви в житті реалізувалися? Чи ’ дитячі травми’ заважають?)

Я давно вже не думаю про своє дитинство і що в ньому було так, а що не так. Але іноді ловлю себе на думці, адже у мене є вже 13-річний син, що ось я таке відчуваю до своєї дитини і таке роблю, і не розумію, як можна було ставитися до мене, до своєї дитини, зовсім інакше і не дбати взагалі ні про здоров´я, ні про почуття, ні про наявність одягу, білизни, засобів гігієни. Насміхатися через криві зуби чи поганий зір, але не зводити хоч раз до лікаря. Найдикіше, що моя мати постійно повторювала: я була така красавиця, але ні одна дитина у мене не вдалася. Я, коли народилася, то в роддомі підхопила стафілококову інфекцію, мені оперували молочну залозу і одна грудь виросла меншою, ніж інша. Мене мати постійно пиляла, от, підростеш, все село буде реготати з тебе, одна така будеш на весь совєтський союз (якого вже не було). І це людина з ВО, завідувачка дитячим садком. Про батька взагалі мовчу, теж інтелігент, вчитель історії, яким тільки матюччям він мене не крив. Ех... Виговорилася трохи.

Я давно вже не думаю про своє дитинство і що в ньому було так, а що не так. Але іноді ловлю себе на думці, адже у мене є вже 13-річний син, що ось я таке відчуваю до своєї дитини і таке роблю, і не розумію, як можна було ставитися до мене, до своєї дитини, зовсім інакше і не дбати взагалі ні про здоров´я, ні про почуття, ні про наявність одягу, білизни, засобів гігієни. Насміхатися через криві зуби чи поганий зір, але не зводити хоч раз до лікаря. Найдикіше, що моя мати постійно повторювала: я була така красавиця, але ні одна дитина у мене не вдалася. Я, коли народилася, то в роддомі підхопила стафілококову інфекцію, мені оперували молочну залозу і одна грудь виросла меншою, ніж інша. Мене мати постійно пиляла, от, підростеш, все село буде реготати з тебе, одна така будеш на весь совєтський союз (якого вже не було). І це людина з ВО, завідувачка дитячим садком. Про батька взагалі мовчу, теж інтелігент, вчитель історії, яким тільки матюччям він мене не крив. Ех... Виговорилася трохи.

Я давно вже не думаю про своє дитинство і що в ньому було так, а що не так. Але іноді ловлю себе на думці, адже у мене є вже 13-річний син, що ось я таке відчуваю до своєї дитини і таке роблю, і не розумію, як можна було ставитися до мене, до своєї дитини, зовсім інакше і не дбати взагалі ні про здоров´я, ні про почуття, ні про наявність одягу, білизни, засобів гігієни. Насміхатися через криві зуби чи поганий зір, але не зводити хоч раз до лікаря. Найдикіше, що моя мати постійно повторювала: я була така красавиця, але ні одна дитина у мене не вдалася. Я, коли народилася, то в роддомі підхопила стафілококову інфекцію, мені оперували молочну залозу і одна грудь виросла меншою, ніж інша. Мене мати постійно пиляла, от, підростеш, все село буде реготати з тебе, одна така будеш на весь совєтський союз (якого вже не було). І це людина з ВО, завідувачка дитячим садком. Про батька взагалі мовчу, теж інтелігент, вчитель історії, яким тільки матюччям він мене не крив. Ех... Виговорилася трохи.

А мені цікаво, чому усе що стосуєтся дитячих травм називають обов´язково звинуваченям батьків? Ні, звісно є люди, що вибрали собі нить - в мене було тяжке дитинство, тому я откаий, це не я, це батьки. Але жто не усі. Можна аналізувати події свого дитинства з холодною головою, з точки зору причинно-наслідкових зв´язків - як це вплинуло на мене, що я думав, які зробив висновки, де така ситуація повторилася, де я видав ту саму реакцію... І все це абсолютно поза категоріями ’винні/потерпілі’, це не слідство й не суд, тут не треба карати винних та виносити вердикти, це робиться, щоб зрозуміти себе.
Так от, навіть у юридичній практиці є поняття ’ненавмисність злочину’. Хоч сам злочин не перестає бути таким, але мотиви його злочинними не були, або навіть навпаки. З батьками найчастіше таке саме - вони не бажали нам зла, але - іноді його спричиняли. З незнання, з власної слабкості, з наслідків своїх таких самих минулих травм. І от про останнє - ви кажете, що то було нормою. Але розповсюдженність та загальноприйнятість - це ще не означає - норма. Колись було нормою людей спалювати, назвавши відьмами, норма то таке. Й досить небезпечна, але зрозуміла реакція на травму - нормалізувати її у своїй свідомості. Нічого не сталося, зі мною не обходилися несправедливо, мені не шкодили, це я сам заслужив, і взагалі, у всіх так. Це спосіб себе заспокоїти - закривши очі, нічого не сталося. А у чому небезпека? Коли з нами у майбутньому обійдуться так само несправедливо, ми знов закриємо очі. Або найгірше - будемо так само поводитися з власними дітьми, бо це ж нормально. Я б особисто хотіла бути своїм дітям кращою матір´ю, аніж моя мати була для мене, не для того щоб свою маму наректи поганою та винною, а для того, щоб мої діти були щасливі. А для цього треба не забувати ту маленьку дитину, якою я була, і не робити того, що її засмучувало - так, звісно я нароблю власних помилок, але хоча б не повторю минулих, чужих.

Странные какие-то реакции в теме... Может, это неработающие тетки здесь сейчас (я работающая, но на себя), могу и отвлечься в любое время), которых почему-то эта тема приводит в такое возбуждение). Автор же не писала, что отсутствие внимания и велосипеда виновато в ее неудавшейся жизни, вообще о теперешнем состоянии дел никакой информации, а злые тетки насосали из пальца проблемы и комплексы и навешали их на автора...

Ой , и не говорите , то же самое , я как вспомню себя в детстве , и так становится жалко , реально не кому не нужная , родители постоянно на работе , бабушек , сестры или брата нет …

И?) Вы убеждены, что иначе, чем у вас, не может быть?

Обнимаю вас. У меня было практически то же самое, за исключением проблем с сердцем. Вернее, сердечный приступ вызывала исключительно я.

Скажите, как у вас сейчас сложилась жизнь, имею в виду есть ли отголоски пережитой травмы? Сравниваете ли вы себя с кем-то, чувствуете постоянное несоответствие?

Стоп-стоп!
Ее ведь родители на все лето ’скидывали на бабушку, а сами жили в свое удовольствие!’
И это явно повод проработать детскую травму у психолога!

И?) Вы убеждены, что иначе, чем у вас, не может быть?

Стоп-стоп!
Ее ведь родители на все лето ’скидывали на бабушку, а сами жили в свое удовольствие!’
И это явно повод проработать детскую травму у психолога!

Если у тебя в детстве не было велосипеда..

Как вы думаете, для чего состоявшиеся, психологически здоровые женщины заходят в такие инфантильные темы?