Отношения со взрослой дочерью.Все сложно,не хочет общаться.Как это принять?

Ці психологи, це просто якась катастрофа. Вони ж елементарно гроші з неї тягнуть і проти вас настоюють. Це прямо зараз у тренді - ходити до психологів і прощати батьків.

А мой муж говорит детям так: Все равно потом нас во всем обвинять, поэтому делаем так...а потом делайте что хотите..

Дуже часто таким чином дорослі діти перекладають відповідальність за свої невдачі в житті на батьків (недолюбили/перелюбили/мало любили/багато любили/не так співали, не так ср..ку підтерали/не тим папером), замість того, щоб визнати свою лінь/втому... Бо так їм ВИГІДНО, вони таки себе жаліють. Звісно мова не йде про сім’ї де дітей кидать, батьки п’ють, не утримують дітей...
Замість того, щоб зрозуміти батьків - давали, скільки могли/було/вважали за потрібне і далі будувати СВОЄ життя і нести за нього відповідальність, ’неподорослівшіДіти’ винять кого завгодно, окрім себе. Бо так зручно пояснювати все травмами дитинства(сварили, бо був вредний, читали моралі бо йшов не туди/водився не з тии, з ким потрібно,,,) . Але часто буває у сім’ї де декілька дітей, у дітей різна думка про батьків - сильним особистостям батьки нормальні, а ледачим/слабким - ті ж батьки ’неправильні’.
Найкращий приклад - народи і вирости так, як ти вважаєш за потрібне і є дуже велика ймовірність, що ти також будеш не такий, бо подав приклад своїй дитині, що у комусь шукаєш винного, а себе у дзеркало не бачиш.
Недарма кажуть - наші внуки помстяться нашим дітям))

И это правильно. И кстати, не факт, что потом будут обвинять.

Ваше нытье на форуме на дочь уже год, если не больше

Не думаете, что она подрастет и поймет, что вы реально было г.вномать? Потому что так и есть. Но вам все равно

Давайте спочатку поставимо мету.
Якщо мета ’Знвову спілкуватися з дорослою донькою, яка ображена’ - то вихід є. Складний, не гарантований, але можливий.
Якщо мета донести доньці, що вона гімно невдячне, і має миттєво почати спілкуватися - то я точно можу сказати, що воно так не спрацює ))) Можу так і підписатися - я те саме невдячне гімно зі слів моєї тепер дуже самотньої мами.

Можна і далі винуватити всіх, крім себе. Чом би й ні? Всі дорослі, мають право думати, діяти, як хочуть. Обидві сторони. Мама хоче спілкуватися на своїх умовах, донька - не хоче спілкуватися на маминих. Мама не згодна шукати діалог і компромісс, бо вона як ви там казали - і так все життя в попу дула.
От тільки одне питання - кому ж тут буде погано по результату змагань?

молодець ’психолог’, вміє баранів стригти))))

Это нытье не только на этом форуме)))))
Вначале оно было на другом форуме, но там без анонимов)))))
Автору не нравится ))))) он нетакусик в белом пальто и его все злыдни вокруг обижают.
И, заметьте, ’неудобные’ вопросы автор вообще игнорирует. Радостно откликается только на сочувственные коменты)))

це називається, ’забагато в сраку дули’.... от і виросло...лідОр. Але хоч розумному психологу з такої лошиці заробіток)))

Я не хотела путешествий, хотела просто общаться с людьми и куда то выходить

А чому ця токсичність і неможливість сприйняття власної неідеальності, повинна сприйматись лише батьками, а діти це індивідуальні особистості, які за думкою психологів, нікому нічого не винні? Я вважаю, що сімейні відносини - це сімейні відносини і ніякі «транлачихи-психологи» не повинні налаштовувати дітей проти батьків. Я вважаю, що діти віддаляються від родини саме через їх «піз….ж». Нехай дитина, в яку батьки вклали все, що могли, сприймає батьків адекватно, а не вірить тим інста-бездарям»

У дітей завжди будуть претензії до батьків і навіть не безпідставно. Але як сказала І.Хакамада скажіть дякую батькам і відпустіть. Як? Просто відпустити і не тягнути за собою цей негатив. І теж звертає увагу, що цьому сприяють психологи , які перекладають відповідальність на батьків, а відповідальність за життя людини тільки на ній особисто.

Невротиками станут спокойные дети.( которые и так ничего плохого бы не сделали) А те, которые любят риски- срали на эти истории. В Киеве мальчик заживо сгорел на электричке, и ровно через пару дней новых снимали.

Психическое здоровье и стабильность не важны?

А в чем дочь автора переложила ответственность? Она автора не трогает. Это мама что-то хочет

Ну то есть вы - за естественный отбор?

А крик, требования и ультиматум могут быть от реьенка? Ведь, с его точки зрения, он тоже это делает не на ровном месте. И пытается вам донести, только его не слышат. Нет? Или силу имеет только взрослый? А ребёнок заведомо должен заткнуть рот?

Согласна. Вот у меня и моей сестры тоже разное мнение про наше воспитание. Ее недолюбили, недодали...А мне особо не в чем винить родителей. Да, все было далеко не идеально, НО исходя их того как они жили+время-это было норма...Я живу по-другому, опять же, я другая, время, достаток..У меня есть дети. По сравнению с моим детством, у них просто рай...но я не исключаю, что со временем и они в чем-то будут обвинять...Но я знаю: я делаю максимум для своих детей. А что получу-увидим.

Лучше и не сказать

И я сделала тоже самое в этом же возрасте.

сейчас она живет на все зарабатывает и все у нее ок .
радуйтесь тогда за нее

думаю вы не особо хорошая мать , не представляю чтобы мне сын такое заявил, хотя за отца (моего бывшего мужа ) как раз так и говорит .
у него общение к сыну как к другу , ему реально пофиг на все , хотя делает вид что очень переживает за сына.

У Вас не було подібного досвіду, а у Вашої мами був прожитий досвід. Про родичів (чи взагалі про нещирих людей) і не брехала Ваша мама, а захищала як могла і не хотіла щоб сглазили Вас (можливо вона і від них раніше постраждала), також вона прожила більше і знала про людську нещирість і бажала дійсно найкращого для Вас. Люди не вміють радіти чужим успіхам, не знаю чому їм так важко порадіти. Я дуже раділа за свою подружку, що вона йде заміж і що в неї складається все добре, чоловік і діточки, головне має все-все, вона ножкою тупне і тут відразу її бажання виконується. Тільки через 22роки зрозуміла, що вона нещира, лукава і заздрісна (а це психічна хвороба). Я за неї так раділа, а вона ні... Чому так в житті я не знаю, але якби я з такою не дружила, то було б краще. Вернусь назад, коли ми були ще підлітками, дивилися щось по телевізору, вона казала що так хоче і я сказала, що все в неї буде так гарно по життю) і все здійснилося - моє бажання було для неї відкрите і щире. А коли через кілька років, щось дивилися в журналі і я озвучила своє бажання, вона сказала ні... невже вона не бажала мені щастя, звісно я тоді розстроїлася і зараз також розстроєна її словами і вчинками... я дружила, а вона мене використовувала і вона думала тільки про себе, постійно копіювала у всьому мене, що побачить все хотіла собі... звісно ніхто в цьому не винен, крім мене. Мені моя мама говорила, що та «подруга» недобра, але я перечила і вважала ту «подругу» доброю, поки сама не опеклася на власному досвіді. Старші люди бачать більше, вони мають власний прожитий досвід, його не видумаєш, а проживеш на своїй шкірі і це дуже дорого обходиться.

а кто ее содержал с 14, 18лет

Моя мама приходила ко мне домой, когда сын был новорождённым, и запугивала меня. Умрёт, задохнется, поперхнется, простудился, сквозняк, вирусы и тд. Я её слушала и начала шизеть. Я могу показать толщину карточки сына, и количество докторов, которых я прошла, потому что маме казалось, что глаз косит, складочка не ровная, прививки-зло. Еда из магазина тоже. И это мы с ней не жили. У меня был муж и своя семья. Но, я её слушала, и насиловала оперой реьенка. Когда в +20 он у меня в конверте из овчины был. Мой сын не падал на улице, потому всегда была я, которая за руку держала. Мой сын никогда не плакал, потому что я сразу была на голове со всем. Тепличный на 10000% Повезло, что мне попалась статья про гиперопеку, и как это проявляеься потом, во взрослом возрасте. И я пошла к психологу, когда моему ребёнку было 2. Чтоб мне вправили мозги . Мне помогло. А ещё через пол года мы уехали жить в Европу. Где дети в садике с соплями. Утром едят хлеб с присыпкой, ходят без шапки, едят грязными руками - и не умирают. И до меня доперло, что я делала все не так. Хорошо, что допердо в 2, в не в 22. И до сих пор у меня остались отголоски гиперопект, тревожности. Но я борюсь. Изо всех сил борюсь с собой. А когда не получается, потом поговаривают и извиняюсь.

Как вы можете это утверждать, ни разу там не побывав?

Здоровье подразумевает все, но давайте не будем забывать о характере ребёнка. Для кого-то психическое здоровье - это кривые зубы со сколиозом но зато не заставляли. Стабильность тоже у каждого своя.

Вот для того, чтобы понимать - на ровном месте, или нет, и надо быть взрослым. Поэтому дети живут с родителями, пока не повзрослеют. Если бы у них было такое же мышление и жизненный опыт, как у взрослых, жили бы сами с детства.

Страшно представить, как вы воспитываете детей, с таким подходом