Чайлдфри никогда не узнают что такое радость

Виховувати дитину самотужки від народження до повноліття — це зовсім не те саме, що 1 рік, поки чоловік ’перевиховувався’. І тому це чиста маніпуляція.
У вас було щастя материнства, бо вам допомагали й забезпечували. У мене такого не було, і тому ні сил, ні часу умилятися ’кружіннями по кімнаті’ у мене теж не було. Так, звісно, були приємні моменти, але ж від початку мова йшла про вашу безапеляційну заяву в стартовому пості: ’чайлдфрі не пізнають радості материнства’.
Це не радість. Це фрагменти радості на тлі суцільної шаленої відповідальності, вирішення проблем, виховання та забезпечення (особливо коли жінка сама тягне все на собі).

Вы все перекручиваете, я внимательно читаю...
Если коляска тяжелая ребенка можно носить на руках до 7-8 месяцев, потом трость, ну я нигде не писала что с рождения это вы себе додумали...
Я не писала, что мне не чем кормить ребенка..это тоже вы додумали ..видимо из своего тяжелого опыта, для меня нет денег это когда нет на новые джинсы, крем, или просто пойти в кафе...
О чем вы вообще непонятно, конечно вас жаль остаться с ребенком одной тяжело очень тут не поспоришь и вот как раз это и есть травма на всю оставшуюся жизнь ..

Ну так треба казати правду. А не ідеалізувати...

Тобто ви всі свої речі клали безпосередньо у візочок? Телефон ключі, пляшечку з водичкою соску, запасну пелюшку/слюнявчик, серветки? Ну ок, я ж не проти... Потім ще додаються іграшки (ви їх я так розумію також не носили).

Конкретно ваша правда, вас предали, не оправдали ожиданий, не помогали, не обеспечивали ( я про того кто должен был тащить мамонта в дом ) да получилось так что было очень тяжело, я в этом вас понимаю, но к материнству это не имеет никакого отношения.

Телефон, ключи, деньги, бутылку, салфетки.
Слюнявчики, пеленки не брала, игрушки да отдельным пакетом и вешала на коляску, велик.

Ви зараз просто викручуєтеся... Ви самі написали: ’грошей не вистачає ні на що!’ — там не йшлося ні про кафешки, ні про джинсики…
Але я розумію, ви робите те саме, що й автор — просто не можете визнати, що вас забезпечували, допомагали, і саме тому ви могли дозволити собі ’кружити немовлятко’ і вважати це щастям.
І я навіть не торкаюся більш серйозних питань про щастя материнства з хворою дитиною, бо це взагалі некоректно порівнювати. Але зараз, звісно, почнеться: ’ой, а в мене…’ — і все знову піде по колу.

сказочниця...

Нет, не так, но мне не хочется вам объяснять, у нас с вами разные понятия ’ни на что не хватает’
У меня 2- е детей, и второй раз я в декрет не ходила, мне есть с чем сравнивать ...
Да муж мне помогал всегда это да, на счет обеспечивал очень сомнительно, возможно по сравнению с вашим то конечно, но...
У вас мальчик или девочка ? А как сейчас ваш бм, общается с ребенком ? Помогает ?

Я прям теперь горжусь собой
Какая я рациональная.

Ну ось, знову… ’У нас різні поняття, що таке ´ні на що не вистачає´’. Ну дійсно, у вас же все було гірше. Я ж вище так і сказала — зараз ми знову підемо по колу.
Але потім, як завжди, виявляється, що ’важко’ — це коли на кафешку не вистачило, а ’чоловік-алкаш’ автора, який ще вчора не забезпечував, раптом почав гроші на подорожі по Європі заробляти.

Розумію..

Нет, у вас было хуже, тут я не соревнуюсь, лично для меня поддержка и опора это уже половина успеха, а когда ее нет, то все кажется мраком.

Тупой вопрос задали мне

Почему вы счииаете его тупым ?

Я только зашла, все читать не буду. У меня двое разнополых детей. Взрослый и подросток. Расскажите мне про радости материнства, плиз! Особенно, про маленьких детей, когда одна единственная радость - когда ребёнок уснул или, вдруг, сам играет!

Радость от свободы и независимости как минимум

Ага, не уявляю щоб мені було цікаво оце все що ви описали.
Деградація якась...
Нема нічого нуднішого, ніж гратися з дитиною.

даже не дочитала до конца ваш лозунг
вы никогда не познаете радость тишины и спокойствия, когда нет спиногрызов, вечного бардака и говна с блевотиной

У вас точно є діти? У мене двоє і я вам скажу, що оця ванільна писанина можлива лише за умов, коли в тебе абсолютно забезпечені всі фронти (на все вистачає і не тому, що сьогодні зарплата і пару тижнів більш-менш, а тому, що реально на все вистачає, навіть на форс-мажори; коли чоловік такий самий тато, як і ви мама, і все навпіл, або коли є адекватні помічники; коли є можливість відпочити від усіх і всього; коли виграв у лотерею і отримав здорову дитину; коли живеш серед здорового оточення і не змушений грати в психологічні ігри, тощо) і коли однозначно є змога відновити організм після вагітності і пологів в усіх сенсах. От тоді так, можна і від паравозиків кайфувати, і від свинки пеппи.
Так, я зараз теж дивлюсь на дитячі фото, відео з ностальгією. Які ж бусінки вони були. Але в моменті - ну нащо душею кривити? Що готувати, задовбалась прати/прибирати/лікувати, хочу спати, хочу нікого не бачити і зашити собі рот, хочу стати невидимкою хоч на день і решта. І я думаю, що це думки більшості

Я чайлдфри, но подбодрю вас. Когда вашей дочке исполнится под 40, тогда вы для неё будете центром вселенной. До 40ка я не понимала ценности своих родителей. А ценность их в том, что кроме родителей мы никому больше не нужны, потому что мужья находят новых баб, а дети растворяются в спутниках жизни. Жаль что не понимаешь этого в юности и внимание мамы игнорируешь , ее советы могли бы нехило упростить жизнь, если бы только я слушала их раньше

У приматов свои радости, нам не понять)

Дуже вам дякую!