Я винна у всьому і навіть більше.

Кожна сварка, чи якась інша неприємність - ’ Це ти винна. Це через твою байдужість. Тобі всеодно на всіх. Ти тільки й чекаєш, щоб посваритися...’.
От наведу приклад вчорашньої ситуації.
Поїхали з чоловіком та донькою до стоматолога. Хоч я й сама могла прекрасно доїхати, але він дуже хотів з нами. Всю дорогу мені промивав мізки, що в місті затори і потрібно було раніше виїздити ( ніби я екстрасенс). Раніше не було такого, перекрили на ремонт дві великі дороги і тепер затори. Планували на зворотному шляху заїхати по оренду до квартирантів ( вони недалеко від стоматології). Але чоловік поїхав не в ту сторону, без пояснення ’ Зараз побачиш’( так радісно говорив, ніби мене везе в ресторан і це сюрприз ’. Привіз до магазину Сама ліпила і знову ж піднесено ’ Пішли. Вибереш пельмені собі’. Відповіла, що болить живіт і не хочу зайвий раз ходити. Нехай сам купить. Розкричався, що я не одна вдома. Що я ніхрена не готую і навіть не хочу обрати пельмені ( я з 07:00 до 18 год на роботі в інколи так, я забила на ту готовку, бо я людина, а не робот). В результаті нікуди він не пішов, а в нервовах виїхав з парковки і поїхав. Я так зрозуміла, що на квартиру ми вже не їдемо. Набрала квартиранта, вибачилася і сказала, що в інший раз. Ми й справді поїхали додому фіг зна, якими шляхами. Всю дорогу та вдома зі мною не говорить, не відповідає на мої питання, просто німе кіно. Сьогодні зранку ’ То ти не хочеш зі мною миритися? Тобі й так добре? Тобі, бачу, взагалі похер на все!’. Відповіла, що так, мені байдуже і говорити не хочу. І звісно, почалося ранкове бахкання посудом та дверима. Виїздив з двору так, що чули, мабуть, всі сусіди...